Продаж житла після розлучення: коли потрібна згода колишнього чоловіка або дружини

Продати квартиру чи будинок, які перебувають у спільній сумісній власності, в Україні можна лише за дотримання низки юридичних умов. Така форма володіння майном є однією з найпоширеніших, однак саме вона часто стає причиною суперечок між співвласниками під час продажу житла. Закон передбачає окремі правила як для продажу всього об’єкта нерухомості, так і для продажу лише частки.

• Ветеранський документ у Дії змінився: пояснюємо головні нововведення

Що таке спільна сумісна власність?

Спільна сумісна власність – це майно, яке належить двом або більше особам без визначення конкретних часток кожного співвласника. Відповідно до статті 368 Цивільного кодексу України, такою власністю може бути майно, придбане подружжям під час шлюбу, якщо інше не передбачено договором або законом. При цьому не має значення, на кого оформлене житло чи хто саме вносив кошти на його придбання. Навіть після розірвання шлюбу право спільної сумісної власності на таке майно зберігається.

Також спільною сумісною власністю може бути майно, набуте членами сім’ї внаслідок спільної праці та за спільні кошти. Окрім цього, така форма власності може виникати в результаті приватизації житла.

Які є способи продажу такого житла?

Існує два основних способи продажу нерухомості, що перебуває у спільній сумісній власності:

• продаж усієї квартири або будинку;

• продаж окремої частки.

Продаж усієї квартири або будинку

Для продажу всього житла обов’язково потрібна згода всіх співвласників. Закон передбачає, що розпоряджатися спільним майном можна лише за спільною згодою.

Якщо договір потребує нотаріального посвідчення чи державної реєстрації, згода кожного співвласника повинна бути оформлена письмово та нотаріально посвідчена.

Якщо житло оформлене лише на одного з подружжя, нотаріус все одно вимагатиме письмову згоду другого з подружжя на продаж. Справжність підпису на такій заяві також має бути нотаріально засвідчена.

Співвласники можуть уповноважити одного з них укласти договір від імені всіх. Водночас правочин, укладений без необхідних повноважень або без згоди іншого співвласника, може бути визнаний недійсним через суд.

Продаж окремої частки

Якщо співвласники не можуть домовитися про продаж усього житла, один із них має право продати свою частку. Для цього спочатку необхідно визначити її розмір, а також провести виділ частки в натурі або поділ майна, якщо це можливо.

Сімейний кодекс України передбачає, що дружина або чоловік можуть укладати договори щодо своєї частки лише після її визначення та виділення в натурі або після встановлення порядку користування майном.

Як визначити частку?

Для визначення частки співвласники можуть звернутися до державного або приватного нотаріуса. Закон дозволяє отримати свідоцтво про право власності на частку у спільному майні подружжя або колишнього подружжя за спільною заявою.

Якщо домовитися не вдається, питання вирішується у судовому порядку.

У разі смерті одного з подружжя нотаріус може видати другому з подружжя свідоцтво про право власності на половину спільного майна. Про це обов’язково повідомляють спадкоємців померлого.

Після визначення часток спільна сумісна власність перетворюється на спільну часткову власність. Після цього співвласник може самостійно розпоряджатися своєю часткою. Згода інших співвласників на продаж частки вже не потрібна, однак вони мають переважне право на її купівлю.

Продавець повинен письмово повідомити інших співвласників про намір продати частку, а також вказати ціну та умови продажу. Якщо протягом одного місяця вони не скористаються своїм правом або письмово відмовляться від купівлі, частку можна продавати іншій особі. Якщо купити частку хочуть одразу кілька співвласників, продавець має право самостійно обрати покупця.

Міністерство юстиції України запустили інформаційну ініціативу для військовослужбовців та їхніх родин. У межах проєкту українцям пояснюють, як законно передати близьким доступ до банківського рахунку чи картки під час служби. Одним із головних механізмів є оформлення довіреності, яку в окремих випадках можуть посвідчувати не лише нотаріуси.