Боєць РДК із позивним "Ден": В армію росії йдуть, щоб заробити

Скоро буде рівно три роки, як росія розпочала повномасштабну війну з Україною. На наш бік став увесь західний світ, щоб допомагати нам у боротьбі з агресором.

• Радник президента: Якщо план США включає лише припинення вогню та вибори – це провальний план

Але й серед росіян знайшлися ті, хто розумів терористичне нутро режиму путіна, і тому, не роздумуючи, став на бік України.

Meta.ua поспілкувалася з бійцем "Російського добровольчого корпусу" Денисом Дживовським (позивний "Ден"). Він народився в росії, побував на протестах у Білорусі, а зараз разом із побратимами захищає Україну від агресора.

– Що стало для вас особистою точкою неповернення? Коли ви зрозуміли, що більше не можете бути частиною росії?

– Ще починаючи з підліткового віку живучи там, я увійшов у рух футбольних фанатів і часто стикався з беззаконням та репресіями з боку влади. Я завжди виступав проти путінського режиму і тоталітаризму, що вже тоді зароджувався. Ще в ті часи я переслідувався і навіть відбував термін у в'язниці.

2014-го я підтримав Майдан, але виїхати з росії тоді не міг, оскільки перебував у "федеральному списку терористів та екстремістів" і не міг отримати закордонний паспорт, візи і навіть банківську картку.

– Яким був ваш шлях із протестів у Білорусі до збройного спротиву проти росії?

– У серпні 2020-го мені та ще кільком людям вдалося перетнути кордон росії через ліс, і ми опинилися в Білорусі, коли там були протести. Ми взяли у них участь. Але побачивши, що вони перейшли в мирне русло, стало зрозуміло, що вони не приведуть до жодних змін, бо диктаторів не зрушити мирними прогулянками проспектами.

Після цього ми вилетіли до Києва. Тут я вступив до Національного корпусу, почав навчатися в університеті, продовжив займатися спортом та тренерською діяльністю.

За годину після початку вторгнення я вже був на місці збору добровольців. Так я і опинився в ТРО (потім ССО) "Азов-Київ" (зараз це вже третя штурмова бригада). А в листопаді 2022-го вже в РДК.

– Як ваші колишні співвітчизники реагують на ваш вибір? Чи серед них є ті, хто підтримує? Взагалі з кимось підтримуєте зв'язок із рф?

– Батьки сприйняли з розумінням, але небезпідставно стали турбуватися, що вони можуть мати проблеми через це. Зрештою так і було. Дуже багато друзів, на жаль, змінили свої погляди та стали проти України. Спілкуватися з ними я перестав.

– Що було найскладнішим для вас у переході від мирної боротьби до збройної?

– Фактично такого переходу я не відчув, бо складно було назвати його мирним. І питання про те, чи йти воювати, у мене не виникло ні на секунду. Будучи в Нацкорпусі нас попереджали ще за кілька місяців, що, швидше за все, почнеться війна, але ніхто не знав, чи це буде тільки в масштабі Сходу чи масштабніше. Вже за рік до початку вторгнення ми почали проводити та брати участь у вишколах з початкової військової підготовки для населення.

– Чому вибрали саме РДК?

– На момент того, як я перейшов у РДК, там вже були деякі знайомі, з ким я був і в "Азов-Київ". Мені подобалася ідея створення окремого підрозділу з російських добровольців і було розуміння, що без повалення режиму в росії загроза від неї завжди виходитиме Україні.

– Які цілі РДК? Це просто бойовий підрозділ чи у вас є довгострокова місія?

– Метою РДК є не лише перемога України у цій війні, а й повалення злочинного путінського режиму. У росії мають з'явитися чесні вибори та відновитися справедливість у всіх сферах суспільного та політичного життя.

– Як проходить ваш день на фронті? Наскільки українські військові відрізняються від російських?

– В армії росії я ніколи не знаходився і не маю уявлення, що там діється зсередини. Але тепер бачу ззовні.

Наприклад, перебуваючи протягом трьох місяців у мінометному розрахунку РДК під Авдіївкою, я на власні очі побачив, що таке щоденні м'ясні штурми практично без шансів на виживання. У РДК навпаки командири завжди дбають про збереження особового складу, поєднуючи це з ефективністю виконання завдань. Таку ж картину я спостерігав і у ССО "Азов-Київ", коли я там був.

Перебуваючи в РДК, я брав участь в обороні позицій на різних напрямках і в перших заходах на територію рф, а також у вогневому прикритті з мінометів наших штурмових груп у різних операціях. Одним словом, дні на фронті проходили зовсім по-різному.

Найбільше, звичайно, запам'ятався наш перший захід у Брянську область, адже таке було вперше і все склалося добре та вдало. Це викликало значний резонанс, адже вперше після Другої світової вдалося взяти під контроль російські населені пункти

– Ви вірите, що збройна боротьба може призвести до падіння режиму у росії чи Білорусі?

– Тільки зі зброєю в руках можливе повалення диктатури! Жодні ходіння вулицями з плакатами цьому не допоможуть. Та там і це навіть не можна. Якщо путін чи лукашенко підуть, це нічого не змінить, бо в них завжди будуть такі самі наступники, яким вони передадуть владу. Тому потрібне повалення саме режиму, а не конкретно лише путіна чи лукашенка.

– Чому російські військові підтримують путіна? Чому не розгорнуть свою зброю у бік кремля, щоб був мир?

– Тут немає якоїсь однієї причини. Більшість прийшла туди, тільки щоб заробити. Усі вони перебувають під 25-річною обробкою пропаганди. А хтось стає чимось незадоволений в армії, ті бояться щось робити.

Зеки, звільнені з в'язниць, ідуть у штурми буквально під дулами автоматів і за будь-яку непокору там розстріл. У нас є колишні військові росії, що перейшли на наш бік, деякі з них були взяті в полон, а деякі відразу добровільно пішли здаватися. Ось вони зі всім цим стикалися. Але мало хто наважується на таке.

– Чи відчуваєте себе вдома в Україні? Чи плануєте залишитись тут після війни?

– Так, тут я почуваюся як удома. Тут я знайшов свободу, до якої так тяжів, живучи в росії. І, звичайно, хочу тут і залишатися. Сподіваюся в майбутньому отримати громадянство і щоб мої майбутні діти також жили тут. У росії ж на мене заведено кримінальну справу за держзраду і я там заочно заарештований, відповідно мені небезпечно з'являтися в нейтральних і дружніх до них країнах.

– Ви жили у росії, зараз воюєте за Україну. Як думаєте, чи зможуть колись українці вибачити росіян? І що для цього має статися?

– А це і не обов'язково виходячи із нинішніх реалій. Головне – українці бачать, що є гідні росіяни, які, незважаючи на те, що не підлягають тут мобілізації, добровільно воюють за Україну. Можлива поступова зміна відносин, тільки коли в росії буде повалено режим, коли з'явиться допомога від нової влади.

Раніше ми писали: Спецпредставник Трампа закликав Україну провести вибори до кінця 2025 року