Андрій Ковальський: "Хароших русскіх" не існує в природі

Незабаром буде три роки, як із екранів телевізора щодня звучить це страшне слово "війна". Звикнути до цього неможливо. А комусь доводиться щоразу виходити в кадр і розповідати трагічні новини.

• Експерт пояснив, чому Зеленський та Стефанчук мають різні позиції щодо відряджень депутатів ВР

Meta.ua вирішила поговорити із відомим українським телеведучим каналу ICTV Андрієм Ковальським. Він розповів, який етап зараз переживає медіа в країні, що буде після війни і чому "хороший росіянин" – це табу.

– Ви працюєте на одному із провідних українських телеканалів. Як змінилася ваша робота після початку повномасштабного вторгнення?

– До 24 лютого 2022 року я висвітлював виключно спортивні події. Звісно, цікавився всім, що відбувалося в Україні, але моїми постійними джерелами інформації все ж були різні спортивні видання, сайти спортивних федерацій та різних змагань в Україні та за кордоном. Все змінилося в той чорний четвер, коли я о 5 ранку приїхав на роботу і таки встиг написати останні спортивний випуск…але в ефір він так і не вийшов. Тепер в нашому ефірі лише Марафон.

Сьогодні я фактично живу в інформаційному просторі, де кожна новина має стратегічне значення. Головне завдання – чесно та неупереджено подавати правдиву інформацію, яка допомагає українцям зрозуміти реальну ситуацію. Робота стала не просто професією, а боротьбою проти фейків за правду.

– Які новини вам найскладніше подавати в етер? Чи бувало, що емоції брали гору?

– Найважче – повідомляти про трагедії, особливо коли йдеться про загибель дітей, масові обстріли мирних міст. Інколи емоції настільки сильні, що важко знайти слова. В прямому ефірі важко стримувати емоції, буває, просто ком в горлі стає, очі самі мокріють…

Рятує те, що часто ведучого не видно за картинкою, тому є кілька секунд опанувати себе. У такі моменти потрібно залишатися професійним, хоча я не вважаю, такі прояви емоцій слабкістю. Ми теж люди й боляче переживаємо страшні моменти. Щобільше – ми їх фільтруємо і найбільш травматичні не показуємо або ж намагаємося пом’якшити удар для людей (закриваємо чутливі моменти на відео). Наша місія – розповідати правду та допомагати людям триматися, а не лякати й заганяти в паніку.

– А яке інтерв’ю чи сюжет за вашу кар'єру запам’ятався вам найбільше?

– Складно виділити щось одне, але дуже вразили інтерв’ю з людьми, які пережили окупацію або втратили рідних. Їхня стійкість, біль і водночас віра у перемогу – це те, що неможливо забути. Особливо гостро відчуваєш біль людей, коли щось схоже пережив сам і розумієш, що смерть фактично дивилася тобі у вічі.

Я і мої діти досі переживаємо ті моменти, коли до нас у квартиру прилетів рашистський дрон. Тоді моя сім’я дивом вціліла, хоча я зараз розумію, як близько була трагедія. На жаль, не всім так пощастило. Так, я переконаний, що мені й моїй родині тієї ночі 21 грудня 2023 року дуже пощастило, бо ми вижили.

– Розумію вас. Тоді таке питання: чи стикалися ви з пропагандистськими вкиданнями у прямому етері? Як швидко вдається їх викривати?

– Ні, у прямому ефірі такого не може бути. Вся інформація, яка з’являється в Марафоні в межах відповідальності нашої команди ретельно перевіряється. Так, дезінформація – один із головних викликів, але ми працюємо з перевіреними джерелами, офіційними, аналізуємо інформацію та маємо чітке розуміння, як працює ворожа пропаганда. Її можна розпізнати та спростувати. Якщо ж сумніви таки виникають – краще взяти паузу. Вороже ІПСО спрямоване переважно на емоції, тому не варто піддаватися на провокації. Треба зупинитися і добре все обдумати – все стане на свої місця.

– Чи маєте табу в журналістиці? Про що ви ніколи не скажете в етері?

– Не можна маніпулювати фактами, поширювати неперевірену інформацію або щось, що може зашкодити людям чи державі. А ще я ніколи не скажу, що є "хароший русскій", бо таких не існує в природі.

– Так, поки що знайти не вдається. А чого не вистачає українським медіа, на вашу думку? Якщо порівнювати, наприклад, з іноземними.

– Стійкості нам точно не бракує. Але, можливо, варто більше уваги приділяти аналітиці, глибоким розслідуванням і якісному документалістському контенту. Втім, на мою думку є і глибші проблеми. Нам бракує фінансування. Над якісним матеріалом у тій же росії може працювати до десятка людей – від водіїв до продюсерів, від журналістів до креативних редакторів. Це все "на виході" зазвичай дає ліпший результат, бо кожен концентрується виключно на своїй частині завдання. У нас же переважно журналіст і швець, і жнець, і на дуді гравець.

Так, така універсальність дуже корисна для кореспондента, але якщо говорити про глибоку аналітику – не так багато видань у нас можуть дозволити собі великий штат вузькоспеціалізованих фахівців. Інша сторона медалі – гроші. Все це має хтось фінансувати. І це або глядачів, як за кордоном, або тоталітарна влада, як у росії. Згадайте, в мирній Україні було місце виданням будь-якого спрямування.

– Андрій, ви завжди здаєтеся спокійним і впевненим у кадрі. А яким ви є у житті? Чи часто вас можна побачити поза роботою так само зібраним?

– Життя, як і у всіх українців, у мене поділилося на до 24 лютого 2022 року і після. Раніше я точно був більш урівноважений, вивести мене із себе було практично нереально. Нині все змінилося, але все ж я вмію опановувати себе. Я не можу дати волю своїм емоціям, вимкнути телефон і зникнути на тиждень. У мене двоє маленьких дітей, які більше за мене потребують психологічної підтримки. Я не маю права бути слабким.

– Як ваша професія впливає на особисте життя? Чи вдається знаходити баланс між роботою та сім'єю?

– Зізнаюся, це непросто. Робота займає більшу частину часу, але я намагаюся знаходити моменти для рідних, адже підтримка близьких – безцінна. Моя дружина теж багато часу проводить у справах, тому ми просто змушені чітко планувати своє життя. Все ж на першому місці у нас в житті не кар’єра, а наші діти.

– Ви часто кажете про важливість спорту. Які види активності допомагають вам тримати себе у формі?

– Якщо чесно – до початку повномасштабки я регулярно відвідував спортзал, спортивні події. Нині це дуже важко вписати у свій розклад. Я постійно собі дорікаю, що мало уваги приділяю собі і стану свого організму, а з іншого боку кажу собі, що зараз це не на часі.

Це важка боротьба всередині, але все ж я схиляюся до того, що в моєму віці уже треба більш прискіпливо стежити за здоров’ям. Щорічні чекапи організму я уже навчився планувати. Тепер я на шляху збільшення фізичних навантажень. Але як кожна гарна думка – вона має "відлежатися" (сміється)

– Так, нове життя треба розпочинати з понеділка. А як ви бачите майбутнє української журналістики після війни? Якою вона буде? І до чого слід готуватися глядачеві?

– Я не знаю найголовнішого – коли ця клята війна скінчиться. За журналістику я не турбуюся – я пережив кілька революцій, учасником яких був безпосередньо, тепер ось війна. Ми (журналісти) вміємо швидко реагувати на виклики, перебудовувати сітку мовлення (переходити в цілодобовий новинний формат), шукати правду і стояти на боці добра.

Дай Боже, щоб ця війна скінчилася якнайшвидше і кожен журналіст займався тим, що йому подобається найбільше. Приміром, розказати про матч Динамо – Шахтар у фіналі Ліги чемпіонів УЄФА.

– Звичайно, не відпустимо без доброго слова українцям. Що ви їм сказали б?

– Ви – неймовірні. Ви витримуєте, боретеся, підтримуєте одне одного. Ви довго терпите, але в мить стаєте потужною силою, яка змітає ворожий уряд чи даєте відсіч божевільному ворогу. Нас, українців, клятий сусід нищить століттями, але так і не зламав, не змусив відмовитися від прагнення бути вільними і незалежними. Дякую кожному за силу та єдність. Ми переможемо, бо ми – Україна!

Раніше ми писали: Настав час змусити рф розплатитися за роки використання енергії як зброї – Сибіга