Наталка Денисенко: Красиві відверті сцени в кіно – це мистецтво

Українська актриса Наталка Денисенко давно стала частим гостем у світських хроніках. Особливо почали « полоскати» її особисте життя після розлучення з чоловіком Андрієм Фединчиком, майже щодня їй приписували новий роман або знаходили якусь ще «брудну білизну».

• “Найбільшим випробуванням у житті”: Андрій Федінчик вперше прокоментував розлучення із Денисенко

МЕТА вирішила дізнатися, наскільки правдиві всі ці чутки, що сама актриса думає про своє амплуа «фатальної жінки» і, звичайно, чим ще в майбутньому вона збирається здивувати глядача.

-Після розлучення з чоловіком навколо вашого особистого життя крутиться чимало чуток, майже щодня вам приписують новий роман. Питати, хто ж підкорив ваше серце, — банально. Запитаю — чи подобається вам цей образ фатальної жінки, яка підкорює чоловічі серця? І наскільки цей образ відповідає дійсності?

-Для мене це, з одного боку, дивно, а з іншого — цілком зрозуміло. Дивно тому, що я, Наталка Денисенко, у житті виглядаю як звичайна жінка. Коли мене зустрічають прихильники, часто чую: «Боже, ви така маленька!». Я невисока, струнка, без великих грудей — не схожа на супермодель. Маю просто акуратні риси обличчя, і моя зовнішність ніколи не асоціювалася для мене з образом фатальної жінки на кшталт Анджеліни Джолі.

Тому мені справді дивно, коли мене називають фатальною чи приписують безліч романів. Хоча пояснення, мабуть, є — людей приваблює моя енергія життя. Дефіциту чоловічої уваги я ніколи не мала, але завжди обирала серйозні стосунки: якщо хтось подобався, це були глибокі, довготривалі зв’язки на роки. Ми всі багатогранні. У мені є все — і фатальна, і ніжна, і спокійна, і істерична. Це все я.

І якщо говорити про те, наскільки мій екранний образ відповідає дійсності — думаю, у житті я навіть більш магнетична. Те, що люди бачать на екрані, — лише роль. У реальному житті у мені набагато більше енергії, жіночності й непередбачуваності. Іноді це навіть лякає чоловіків. А те, що про мене говорять, — це не про мене, а про самих людей. Ми завжди бачимо інших крізь призму власних історій, болю чи травм.

-Взагалі, вам, ймовірно, доводиться більше спілкуватися саме з чоловіками, ніж з жінками. З ким вам простіше знаходити спільну мову?

-Я не можу сказати, що мені важко знаходити спільну мову конкретно з жінками або з чоловіками. Але, мабуть, із жінками мені все ж більше подобається спілкуватися, бо це та природа, яку я розумію. Мене оточують дуже красиві, мудрі жінки — я свідомо обираю спілкування з тими, хто мені приємний. Якщо людина мені неприємна — я просто не підтримую контакт і навіть не думаю про неї. Тому поруч зі мною завжди жінки, якими я можу захоплюватися. Мені з ними легко — вони такі ж, як я, у нас схожа енергія, схожа природа.

Але в мене є й близькі друзі-чоловіки, колеги, яких я обожнюю, люблю, з якими у нас немає жодних інтимних стосунків, лише платонічні дружні й мені подобається з ними спілкуватися. Я взагалі люблю спілкування, люблю теревенити, обговорювати різні теми. Зі мною можна поговорити про все, тому у мене немає ні з ким складнощів.

Єдине — якщо я чисто енергетично відчуваю, що людина мені не підходить, тоді просто не спілкуюся. І це не обов’язково має бути жінка або чоловік.

-Тут відразу на думку спадає ваша акторська професія. Ви грали різні психотипи своїх героїнь. Який вам запам'ятався більше або був ближчим?

-Звичайно, мені більше подобається грати характерні, дещо конфліктні ролі. Мені здається, що це та частина мене, яку, наприклад, я не зможу впустити в реальне життя, в силу певних своїх моральних упереджень, а в кіно такі образи можна розкрити на повну. У мене були подібні ролі. Наприклад, у “Столітті Якова” я грала дівчинку із залежностями, у серіалі “Дієта номер нуль” — стерву. Взагалі я багато стервенних героїнь грала в серіалах. Або, коли виконувала роль Наталки з “Будиночку на щастя”, режисер тоді сказав: «Я писав цю роль з тебе, от ти ж така». А вона там яскрава, шалена, пристрасна. Я тоді подумала: «Ого, це мене так бачать з боку». Але мені справді цікаво було це все грати, бо в житті я проявляюся більш м’яко. Щодо того, які ролі мені ближчі — насправді будь-яка, тому що ти все одно граєш її з призми свого бачення, тому кожній ролі я надаю частинку своєї душі й люблю кожну з них.

Наприклад, у виставі «Кайдаші» я граю бабу Палажку, і глядачі не впізнають мене до фіналу. Лише коли я виходжу на поклін, знімаю халат і опиняюся в образі Наталки Денисенко — це завжди бурхлива реакція, всі кричать «вау!». І ось це мені найбільше подобається — я можу прожити мільйон життів в процесі вистави чи зйомки й все одно залишитись собою.

-І не можу не запитати, акторську майстерність у побуті використовуєте? Може, десь доводиться грати роль, не будучи в кадрі?

-Я вам розкрию секрет: ви теж використовуєте акторську майстерність у своєму житті. Всі ми граємо ролі. Акторська майстерність це контроль свого тіла, голосу, психофізичного стану. Коли я розмовляю зі своєю дитиною, мої голос, тіло, енергія рухаються зовсім по-іншому, ніж коли я розмовляю з колегами на роботі. Іноді я свідомо використовую акторські навички, наприклад, коли мені треба щось сказати сину, щоб він послухав, і щоб не кричати, я роблю такий суворий голос і кажу: “Значить так, Андрійко”, — роблю певні паузи, використовую всю свою майстерність і можу донести до нього те, що я хочу. Так само й у спілкуванні з іншими людьми. Проте це не означає, що я весь час «граю» у житті. Інколи треба включити свій голос, тіло, змінити стан, наприклад з поганого на хороший, і це вже використання акторських технік. Я навіть створила тренінг “Голос жінки”, де за допомогою акторських технік ми позбуваємося блоків, затисків у тілі та проблем, які є у нас в житті.

-І звичайно питання, яке хвилює багатьох чоловіків, про зйомки в оголених сценах. Розкажіть, наскільки складно було на таке зважитися? І чи готові ви до ще більших одкровень, чи є табу?

-Будучи відвертою, мені досить легко брати участь в таких сценах, я дуже люблю своє тіло. У мене були сцени інтимного характеру — наприклад, у «Кріпосній» зі Станіславом Бокланом. Звісно, по рівню оголеності в кадрі в мене були та є табу, і дуже вдячна всім режисерам, які мої прохання завжди чують.

Проте одне табу я все ж порушила заради мистецтва у фільмі “Коли ти вийдеш заміж?”. В сцені, яку ми знімали, висіла картина Венери і я лежала в такій самій позі. От режисер і запропонував відтворити позу повністю та трішки більше оголитись. Не з першого разу, але я погодилась, адже розуміла, що тоді через такий кадр ми донесемо до глядача головну метафору ситуації. Вийшло взагалі нехтиво, а дуже естетично.

Втім, зараз я вже розумію, що награлася в це. У мене за всю кар'єру було чимало сцен в білизні, відвертих образів – хочеться трішки відійти від цього та проявлятись інакше. Але водночас я продовжую вважати, що красиві відверті сцени в кіно – це мистецтво. Якщо правильно їх подати, то саме вони передають всю глибину почуттів та емоцій.

-Не можу не запитати про нинішній український кінематограф. Війна в будь-якому випадку внесла корективи. Яка ситуація зараз – він на підйомі? Українські актори зараз затребувані?

-Я вже в багатьох інтерв’ю казала, що зараз — справжній розквіт українського кіно та серіалів. На жаль, саме через призму трагічних подій в нашій країні, індустрія кіно змогла відмовитись від усього російського. Величезну ціну платить наш народ, аби нарешті наша культура розвивалась незалежно від хворого сусіда.

Нарешті люди зрозуміли, що потрібно споживати україномовний контент, дивитися своє та цінувати його. Зараз знімається чимало фільмів українською мовою, навіть зараз я записую це інтерв’ю, перебуваючи на зйомках другої частини фільму «Коли ти вийдеш заміж?» у Болгарії. Українські актори сьогодні грають на рівні з європейськими, можу сказати, навіть краще. Ми швидші, працездатніші, енергійніші, вміємо швидко і якісно робити свою роботу. І це справді розквіт — так багато класних українських фільмів не знімалося ніколи.

Якщо взяти ситуацію 10 років тому — коли виходив український фільм, усі казали: «Ну ясно, ну що, підемо на американський якийсь». А зараз те, що знімають українці — гідної якості за ті бюджети, які ми маємо, і люди хочуть це дивитися, хочуть бачити українських зірок. Я вважаю це розквіт. Чому «розквіт»? Бо можна ще краще. Коли закінчиться війна, ми зможемо приймати у себе Netflix, Голлівуд — у нас для цього є все: локації, талановиті актори, режисери, оператори, техніка. У нас є все, щоб знімати якісний кінопродукт.

-Може є режисер, у якого б ви хотіли знятися? І звичайно цікаво дізнатися про яку роль ви мрієте, якщо така є.

-Так, є така роль. Я багато говорила про це, і на початку нашого інтерв’ю вже згадувала, що мені подобається грати більш характерні ролі. Я не женуся за тим, щоб на екрані бути лише красивою чи тільки позитивною, як часто буває. Я хочу перевтілюватися. Моя роль мрії — зіграти психологічну драму або можна і трагікомедію, але щоб це було справжнє перевтілення, як фізичне, так і внутрішнє. Наприклад, як у Шарліз Терон у фільмі «Монстр». Вона там виглядає просто жахливо, але це не тільки фізична робота, а і глибока внутрішня. Мені б хотілося чогось такого. І щоб ця роль була оцінена глядачами.

Щодо режисерів — звичайно, є відомі талановиті фахівці, у яких мрію знятися. В Україні зокрема багато талановитих режисерів, і я впевнена, що ми ще попрацюємо разом. Моє життя ж не закінчується. І знаєте, коли озвучуєш свої мрії, то у мене, наприклад, вони всі збуваються. Тому не хочеться називати якісь конкретні імена, щоб дати Всесвіту можливість мене здивувати і зробити все якнайкраще.

-Крім роботи і сім'ї у вас ще є і власний бренд. Поділіться секретом, як знаходите час на все це? Як рятуєтеся від вигорання?

-Відкрити ювелірний бренд UNA — це була моя дуже давня мрія. Я постійно її відкладала, але на сімейному святі, на Великдень, мій троюрідний брат, який є ювеліром найвищого класу, показував свої роботи. Він створює дуже складні витвори, скульптури й саме в той день я дізналась, що він також створює прикраси для ювелірних брендів. В той момент я зрозуміла, що в мене є все, аби втілити свою мрію в реальність – так почалася наша спільна робота.

Якщо чесно — сама не знаю. Воно якось саме складається. Перед запуском бренду, ще до того, як ми презентували наші прикраси людям, у мене стався сильний нервовий зрив. Було занадто багато всього — безліч питань, рішень, навантаження і фізичне, і психологічне. Я ж нормальна людина, не робот. У мене теж буває вигорання — я плачу, нервую, зриваюся.

Що мене рятує — день спокою. Якщо можу, беру вихідний. А якщо ні — хоча б гарячий душ. Навіть пів години без справ, телефону чи людей допомагають розслабитись і перевести подих. І, звісно, найбільше рятує синочок. Спілкування з ним повертає до любові, вдячності й нагадує, заради чого все це. Поруч — друзі, які підтримують у всіх починаннях.

А ще сили дає сама творчість — те, що я роблю, сцена, контакт із глядачами, благодійність. Коли бачиш, що твоя праця має сенс, що ти допомагаєш і створюєш щось нове — тоді й розумієш, заради чого живеш. Напевно, у цьому і є сенс життя.

-Під час війни всі ми перебуваємо під психологічним тиском. Як війна вплинула на вас? Всі ми стали іншими. Як вона змінила вас?

-Я можу сказати, що, напевно, стала спокійнішою. До війни мене… ну, мене і зараз легко вивести на емоцію — я дуже чутлива, емоційна, запальна іноді можу бути. Але раніше це було, мабуть, у п’ять-десять разів сильніше. Зараз я стала набагато спокійнішою.

Раніше я майже не отримувала хейту, ну дуже мало – тільки за свою справжність, емоційність, за свою особливу харизму та енергію, тому що люди не звикли до таких відкрито емоційних людей, як я, це їх лякає. Але з війною наш медіапростір став більш вразливим, у серці кожного з нас поселився біль і перемогти його дуже складно. Тому я розумію, чому зараз мої вчинки або емоції такою підтримкою, як раніше, можуть не супроводжуватись.

Мені прийшло усвідомлення, що кожен день у мене може бути останнім, і я просто не маю права жити не так, як я цього хочу по-справжньому. З’явилося більше чесності з собою. Я розумію, що я не можу постійно думати, що скажуть люди, як будуть обговорювати. Мені треба жити своє життя, зі своїми упередженнями та принципами. Зараз щастя — мій вибір. Це те, що я обираю кожен день. Я стала спокійнішою, щасливішою — і більше ніж будь-коли вірю, що Бог мене дуже любить і береже.

-Вже придумали, що ви зробите в першу чергу після нашої Перемоги?

-Коли настане перемога, я подякую Богу за силу, яку він дав нашому народу — пройти через війну, втрати й вижити як нація. Але ми ніколи не повернемо тих, хто віддав за неї життя, здоров’я, молодість. Тож цей день не буде святом. Це буде мовчазна подяка й нагадування про ціну, яку ми заплатили. Після таких втрат немає місця гучним святкуванням — лише віра, що ми зможемо видихнути, відновити країну й зробити її щасливою для наших дітей.

-І останнє питання. Скажіть кілька слів всім українцям, щоб підтримати їх у цей складний час.

-Хочу побажати всім триматись у цей надзвичайно складний час. Кожна година й день можуть стати останніми — живіть гідно. Зробіть те, що відкладали: почніть танцювати, зізнайтесь у коханні, одружіться, народіть дитину або заверште стосунки, які вам некомфортні. Живіть кожен день як останній: зверніть увагу всередину, будьте чесні з собою й оточенням. Бережіть себе — ховайтеся в укриття, підтримуйте армію фінансово, допомагайте, як можете. Пам’ятайте: мета ворога — забрати наше життя на рідній землі. Ми не дозволимо цього.

Раніше ми писали, що українська співачка Олена Тополя замислюється про зміну професії. У нещодавньому інтерв’ю виконавиця зізналася, що все частіше звертається до дизайну та прикладного мистецтва.