10 недооцінених українських фільмів, які варто побачити знов

Українське кіно має чимало стрічок, які давно увійшли до канону та регулярно потрапляють до різноманітних рейтингів. Водночас за межами найвідоміших імен залишається чимало фільмів, здатних здивувати навіть досвідченого глядача. Деякі з них свого часу залишилися в тіні, інші були складними для сприйняття або роками чекали на повернення уваги кінознавців.

• Страта мільярдерів у прямому ефірі: сюжет чорної комедії «Справжній герой» про полювання на багатіїв

“Троє”, Олександр Соловйов, 1928

Фільми для дітей залишаються рідкісним явищем в історії українського кіно. Саме тому “Троє” є особливою знахідкою з 1920-х років, короткого, але надзвичайно важливого періоду злету українського кінематографа.

У центрі історії троє колоритних хлопців, яких глядач зустрічає у місті. Кожного з них приваблює піонерський марш, але шлях до піонерії для всіх складається по-різному. Найбільше пощастило Мишкові Забойченку, синові простого робітника. Жоржик Журавков і Сєнька Метушня опинилися на протилежних полюсах соціальної ієрархії, тому їхній шлях виявляється значно складнішим.

“Іван”, Олександр Довженко, 1932

На початку 1930-х років триває грандіозне будівництво ДніпроГЕСу. У потужний індустрійний рух, який охоплює країну, може влитися кожен: селянин, робітник і навіть кінороб. Людина підкорює камінь і воду, метал і вогонь. Гребля постає вражаючим витвором інженерної думки та результатом виснажливої праці. Вона упокорює Дніпро, а масштаб того, що відбувається, буквально перехоплює подих.

Саме український кінематограф у цей період отримує нові можливості завдяки звуку. Тепер ритм фільму може підкорятися музиці, а музикою стає практично все навколо. Народний спів та оркестр поєднуються з гудками заводів, скреготом металу і шумом дніпровських потоків. Над стрічкою також працювали Борис Лятошинський та Юлій Мейтус.

“Небо кличе”, Михайло Карюков, Олександр Козир, 1959

У центрі цього фантастичного фільму – космічна гонитва між Радянським Союзом та США. Намагаючись перехопити ініціативу СРСР із запуску корабля на Марс, американці відправляють власну експедицію на зорельоті “Тайфун”.

Через несприятливе розташування планет боротьба за першість мало не обертається трагедією. Екіпаж “Родіни” вирішує змінити курс і рятує американський корабель від падіння на Сонце. Свого часу стрічку називали “першою спробою радянських кінематографістів підняти актуальну проблему нашого часу”. Для переконливості космічних сцен кіностудія імені Довженка залучала військовий сектор, інженерів та науковців.

“Хто повернеться – долюбить”, Леонід Осика, 1966

Поет-солдат Володимир проходить крізь найстрашніші події початку Другої світової війни. Перед його очима смерть командира від куль німецького винищувача, розстріл ромів німецькими окупантами, збіднілі та виснажені люди, які змушені продавати “залишки розкоші” – самовари, ікони та навіть білизну. Зрештою Володимир приєднується до партизанів, які намагаються підірвати нацистський потяг.

Чи повернеться він із війни, щоб долюбити, глядач так і не дізнається. Проте за долями тисяч і мільйонів таких людей після війни часто залишалася лише чужа пам'ять, позначена меморіальними брилами та вічним вогнем. Фільм Леоніда Осики відкрив для українського поетичного кіно ще одну територію – осмислення катастрофи війни, через яку українське суспільство пройшло майже 20 років тому.

“Білі хмари”, Роллан Сергієнко, 1968

Головний герой вирушає через усю країну до смертельно хворого батька. Йому доводиться подолати не лише тисячі кілометрів із півночі на південь України, а й понад три десятиліття власної пам'яті. У спогадах чоловік повертається до дитинства початку 1930-х років. Саме тоді його батько-комуніст будує колгосп і МТС, проводить розкуркулення та виконує хлібозаготівельні плани.

“Білі хмари” вирізняються нетиповою для радянського кіно формою ліричного роуд-муві. У стрічці поєднали документальні кадри реальної подорожі Роллана Сергієнка та оператора Михайла Бєлікова на батьківщину сценариста в Миколаївську область із постановочними епізодами.

“Осяяння”, Володимир Денисенко, 1971

В Україні тривалий час існував стереотип, що країна має залишатися передусім “гречкосієм”, а розвиток науки не є її територією. Саме про це згадував Віталій Шелест, розповідаючи про створення в Києві академічного Інституту теоретичної фізики. Інститут зрештою заснували у 1966 році. Наукові, технологічні та мистецькі досягнення України не були прерогативою самої республіки. Їхню демонстрацію в кіно суворо регламентували, а образ України мав залишатися в межах союзної житниці, кочегарки, курорту та добродушного “молодшого брата”. Однак із середини 1960-х українське кіно дедалі частіше зверталося до науки та вчених саме на українських теренах.

Герой “Осяяння”, молодий український учений Юрій Морозенко, робить важливе відкриття у сфері мікробіології та генетики. Режисер Володимир Денисенко, відомий неабиякою ерудицією, відходить від звичних формул і шаблонів та намагається створити нового українського героя-інтелектуала. Його оточення при цьому має виразну культурну, українську насиченість.

“Руда фея”, Володимир Коваленко, 1987

“Руда фея” залишилася в тіні значно гучніших сучасників та фільмів, які виходили із заборони після реабілітації, оголошеної з'їздом Спілки кінематографістів СРСР у 1986 році. Водночас стрічка є вигадливим і сюрреалістичним дзеркалом епохи перебудови. Вона передчуває майбутній колапс системи через розлад зв'язків між селом і містом, а також усередині однієї родини.

Фільм став результатом співпраці режисера-дебютанта Володимира Коваленка та легендарного оператора Юрія Гармаша, відомого, зокрема, роботою над “Вавілоном ХХ” і “Такою пізньою, такою теплою осінню”. Попри відверте переживання суспільного колапсу, історія залишається на боці головного героя — 11-річного Мінька. Фільм ніби утримує навколо нього крихку оборону дитячої чистоти та наївності.

“Астенічний синдром”, Кіра Муратова, 1989

З перших кадрів глядач опиняється в герметичній ситуації жіночого горя. Муратова передає її з надзвичайною спостережливістю та майже науковою ретельністю. Глядачеві залишається або співпереживати відчаю героїні, або піти, адже нервовій системі може просто забракнути сил. А потім сценарій несподівано проривається, і глядача буквально викидає у свято агонії СРСР.

“Астенічний синдром” став одним із найперших і найважливіших радянських фільмів про руйнування ілюзій та шок від зустрічі з реальністю. Сварки в чергах за рибою, тиснява в метро, вигорілі дошки пошани, атмосфера кладовища, хаос і крики одночасно демонструють характерну для Муратової експресію та крах колишніх авторитетів.

Атрибути влади, які ще недавно здавалися непорушними, перетворюються на символи сирітства минулої епохи. Фінальна сцена стає своєрідним вирішальним акордом: уперше в радянському кіно звучить мат.

“Із житія Остапа Вишні”, Ярослав Ланчак, 1991

Це історія кохання українського письменника Остапа Вишні, Павла Губенка, та акторки Варвари Маслюченко.

У 1933 році Вишню безпідставно заарештовують і засуджують до десяти років таборів. Варвара домагається дозволу жити поруч із чоловіком, але згодом їх розлучають на роки. Поки вона поневіряється разом із донькою, чоловік намагається вижити в таборах, тримаючись за людей та памʼять про кохану.

У стрічці поєднуються гіркий гумор, український спів серед задубілих табірних стін і постійні спроби дихати із зашморгом на шиї. На перший погляд усе здається простим та очевидним, але історія залишає питання, на які досі немає відповідей.

“Українські шерифи”, Роман Бондарчук, 2015

У селі Стара Збур'ївка на Херсонщині практично немає міліції. Тому охорону громадського порядку беруть на себе двоє місцевих жителів – 50-річний Віктор Кривобородько та 44-річний Володимир Рудьковський.

Віктор і Володя виконують одночасно функції міліціонерів та соціальних працівників. Вони вгамовують сімейні сварки, зупиняють бійки між сусідами, шукають потопельників та займаються практично всім, що потрібно громаді, окрім кримінальних злочинів. Але після початку війни настрій мешканців села змінюється.

Після насиченого тижня особливо хочеться простого відпочинку, який допоможе забути про щоденні турботи. Для такого вечора чудово підійдуть легкі комедії, здатні швидко підняти настрій і подарувати кілька годин безтурботного сміху. Ми зібрали три фільми, які стануть вдалим вибором для затишного кіновечора на вихідних. Вмикайте один із них, запасайтеся улюбленими смаколиками та насолоджуйтеся заслуженим релаксом.