Двейн Джонсон та роль на Оскар. 12 думок про стрічку "Незламний"

У перший вікенд у прокаті фільм «Незламний» зібрав трохи більше 5 млн. доларів. Це, звісно, найгірший результат для фільмів із Двейном Джонсоном за більше аніж десятиліття. Воно і не дивно: всі звикли до типових ролей Скелі, де той грає… ну… себе. Завжди плюс-мінус однакові персонажі, у найгіршому випадку – здатні лише розважати, у найкращому – готові виділити декілька хвилин у стрічці на драматичну історію. Й ось Двейн вирішив спробувати щось нове та ризикнув – а це не оцінили. Критики задоволені, великий відсоток глядачів – також. Але прибутку нема. Отак і змінюй амплуа: навіть якщо зробиш усе добре та як слід, усе одно ризикуєш сісти у калюжу. Є сумніви, що Джонсон наважиться вступити у цю річку знову. Хіба що за цю роль отримає першу у кар’єрі велику особисту нагороду…

Про ймовірність цього та фільм «Незламний» поговоримо у даному тексті. До розділу «Думки» – узагалі без спойлерів. Стандартна програма: спочатку допомагаю наважитися (або ні) подивитися тим, хто ще цього не зробив, а потім обговорюю побачене з тими, хто вже встиг.

Чи варто дивитися?

Тільки якщо хочете спробувати щось нове. Це спортивна драма про змішані єдиноборства, які в Україні дивляться – але відносно погано. Це далеко не найбільш популярна дисципліна у нас. Фільм не вимагає знати правила, але це не «Ф1» з Бредом Піттом, яка намагається прищепити любов до виду спорту. «Незламний» узагалі про інше, має геть іншу мету. Тому так, якщо вам не до душі дана дисципліна, стрічці буде дещо важче спіймати вас на гачок з перших хвилин. Проблема? Цілком. Бо далі не стане краще. У тому сенсі, що тут не так багато спорту, але багато всього того, що навколо спорту. У центрі – людина, яка ним живе та марить. Більшість не зможе пройнятися мотивацією героя та зрозуміти його у повній мірі. А це важливо.

Одразу поговоримо про ключове – драматичну роль Скелі. Він справді грає добре. Але нікуди не дітися від його фільмографії. Я бачив не один та не два кіно, де Двейн був однаковим. Ви – також, імовірно. Тому дисонанс неминучий. Ти бачиш того самого Джонсона, який завжди пафосний та часто кумедний, з перших хвилин. Не повинен, бо тут він інший. Але бачиш. Тобі потрібен час, щоб звикнути, що тут Скеля не такий. В окремих сценах ти вагаєшся: вірити або не вірити у гру Джонсона? Моментами він виглядає для тебе неприродньо у ролі не тому, що не може впоратися, а тому що просто робить щось неприроднє для себе. Нове для глядача. Є ризик прийти на фільм/увімкнути його та не отримати задоволення суто через це.

А ще тут набагато більше драми, аніж спорту. В Усика, який завітав на камео, всього лише декілька реплік. Проста мораль. Неможливість зробити все красиво та по-художньому, бо стрічка базується на реальній історії. Тут чимало такого, що може відлякнути потенційного глядача. Тому і збори сумнівні. З іншого боку, якщо все згадане вас не зупиняє – дивіться сміливо. Кіно вдалося. Двейн зіграв чудово. І це не єдиний крутий акторський перформанс у стрічці. Просту мораль подано на тарілці під носа, але не розжовано – це простота, яка не бісить. Креативні ракурси боїв. Справді якісна драма. Хімія між персонажами та один з найкращих акторських дуетів року. «Незламний» – хороша спортивна драма. Не для всіх, але коли взагалі стрічки цього жанру були для всіх?

Думки

1. На перших хвилинах стрічки маємо одразу декілька чудових смолтоків. Керр, головний герой, спочатку пояснить незнайомій бабусі, що не ненавидить своїх суперників у ринзі, а потім попросить якусь людину у літаку підняти шторку, аби подивитися на захід сонця. Саме такі розмови дозволяють нам краще зрозуміти Марка. Він професіонал. Він має почуття прекрасного. За короткий час ми отримуємо максимум інформації про героя, щоб мати можливість причепитися хоч до чогось – і почати йому співпереживати. Однак дивно, що смолтоки взагалі зникли після першого акту. Так, більше запевняти глядача, що Керр – хороший, непотрібно, але от іншим персонажам таких обміну репліками з масовкою не вистачає. Недосмолточили.

2. Моменти на рингу не відчуваються піковими. Це не «Роккі», де ми готуємося до поєдинку і де саме поєдинок стає головною подією стрічки. Це скоріше «Крихітка на мільйон», де все найважливіше відбувається після останнього бою. Керр програє вперше, але робить це аж ніяк не видовищно. Зате після цього йде видовищно спілкуватися з організаторами та плакати у роздягальні. Ось це виглядає чудово та унікально, а поразка на ринзі – буденно. Навіть сварки з Доною – більш емоційно важкі та відчутні. «Незламний» – це перш за все драма, а вже потім ось це уточнення, що «спортивна». Фільм максимально не про спорт. Він про людей.

Вайби «Короля Річарда»: там «забули» про теніс та дали головну драматичну роль Віллу Сміту, тут «забули» про єдиноборства та дали драматичну Джонсону. Вийшло не настільки ж вдало, але якщо це спроба повторити, то точно така, яку можна зарахувати. Не пародія, а слабший конкурент.

3. Керр виглядає людиною. Баланс збережено. Бо він і помішаний на своїй роботі, і в той же час не позбавлений життєвих проблем та традиційного людського побуту. Персонаж не виглядає нереалістично, як інколи буває, коли показують спортсмена, котрий 24/7 у залі. Керр, може, і хотів би лише тренуватися – але не може. Бо є й інші справи, та й відпочивати він також любить. Стрічка могла або не висвітлити цей його бік, або, навпаки, занадто акцентувати увагу на ньому та позабути про манію героя. Але ні, тут відпрацювала безпомилково. Керр – і спортсмен, і людина. Прописано персонажа для конкретної історії ідеально.

4. Є шанси на Оскар. Я читав, що критикам перформанс Двейна сподобався та йому пророчать номінацію. Що можу сказати від себе? Погоджуюся, що номінація. Але є нюанс: не для Джонсона. Емілі Блант тут – надзвичайна. Як на мене, всі найкращі моменти та сцени стрічки відбулися тоді, коли вона була на екрані. Двейн справді добре впорався зі своєю роллю та заслужив на всі можливі компліменти й вибачення з боку хейтерів, які не вірили у нього як у драматичного актора, але Емілі вкрала у нього момент слави. Вона відіграє більший спектр емоцій. Коли вона у кадрі зі Скелею, то Скеля більший візуально – але саме вона відчувається більшою, головною зіркою. Момент її істерики та спроби самогубства – найсильніший у стрічці взагалі.

Головна драма стрічки крутиться навколо її героїні. Керр занадто заклопотаний кар’єрою та спортом, тому дещо «забиває» на своє повсякденне життя. А тому на Дону, свою дівчину, найбільше. Саме за стосунками з Доною, за їхньою динамікою та проблемами у них ми розуміємо, наскільки Керр неуспішний у житті поза рингом. І Емілі робить узагалі все, щоб ми усвідомлювали масштаб проблеми. Дона пригнічена, засмучена, депресивна, загнана у кут, інколи – роздратована та сердита. Якби не акторський перформанс Блант, усе пішло б шкереберть: ми б просто не повірили, що вдома у Марка все погано. А що б тоді залишилося, аби ми усвідомили: його спортивний бік переважує в ньому все інше? Тільки тема наркотиків.

Це повинна бути номінація на Оскар для Блант. Я не можу сказати, що вона витягує на собі стрічку, але без неї «Незламному» було б значно важче достукатися до глядача. А ще неможливо хвалити Двейна за його роль без згадки Емілі у сусідньому реченні. Вона робить все можливе, щоб історія Марка Керра відбулася. Джонсон тут такий крутий далеко не в останню чергу через її працю.

5. Тему наркотиків розкрито зразково. Показали взагалі все, що тільки могли. Залежність? Є. Її невизнання залежним? Є. Хвилювання про нього близьких? Є. Момент втрати контролю? Є. Каяття? Також є. Але все це ми бачимо час від часу. А от про життя після лікування від залежності майже не чуємо. А тут навіть таке додали! Боротьба з поганою звичкою не завершується у день, коли кинув. Не завершується навіть тоді, коли пройшов лікування. Вона продовжується. Менш інтенсивна, але продовжується. Керру важко бачити, як Дона вживає знеболювальні. Йому доводиться бути на зв’язку з кимось з, припускаю, центру реабілітації. Він боїться зірватися. А ще стає більш дратівливим, аніж зазвичай. Це і є життя після того, як зав’язав. І глядач повинен бачити таке частіше, аби розуміти, якими можуть бути наслідки рішення почати вживати.

6. Показано стосунки, де всі неправі. Не одночасно (хоча і таке є), а почергово. Марк не помічає старань Дони, яка справді намагається його зрозуміти. Дона не усвідомлює у повній мірі, наскільки для Керра важливий цей спорт. Але вони справді люблять одне одного та мають радісні моменти разом, як от у парку атракціонів. Подобається, що стрічка не робить когось одного винним. Так часто буває, і тут якийсь час здається, що буде так само: персонаж Двейна припускається помилок у спілкуванні. Але потім чудить і Дона. Не наздоганяє у цьому плані Марка, але дозволяє сказати: винен у проблемах в їхніх стосунках не хтось один. І це природньо. Зазвичай саме так і відбувається: неправі всі. Хтось сьогодні, а хтось завтра. Вчора неправі були обидва. Неідеальна пара, але така справжня. Таке хочеться бачити.

Щиро впевнений, що такі пари у кіно роблять більше для формування здорових стосунків між людьми у реальному житті, аніж зразкові та ідеалізовані. Останні показують лише один бік. Не вчать вирішувати проблеми, бо роблять вигляд, що таких узагалі нема. Пара Дони та Марка вчить, що проблеми є, але їх можна подолати. Що часто у проблемах винні обидві сторони. Що почуття здатні змінити людину на краще. Проблемні пари люблячих одне одного людей – нечасті у кіно. Тому й такі цінні.

7. Ракурси боїв на ринзі вражають. Є після перегляду відчуття, що ти переглядав більшість сцен та моментів з-під рингу. Сидів десь поряд, тому не бачив боксерів збоку та згори. Чи це гарні ракурси, щоб усе роздивитися? Авжеж ні. Жахливі. Саме тому поєдинки по телевізору показують з інших. Саме тому комп’ютерні ігри не обирають такі ракурси. Але це не трансляція та не симулятор, де головне – показати найкращим чином. Тут ключовим є передати приземленість боїв. Це лише спорт. Не найголовніше у світі. Подія для глядачів, але не для залучених у процес. Для бійця на рингу це лише черговий бій. А найближчі до канатів – це команда та близькі борця, які хвилюються не за спортсмена-образ, а за підопічного, друга або чоловіка. Ну й так: такі «невдалі» ракурси розставляють акценти. Якби знімали про спорт, камери б розміщувалися іншим чином.

8. В усіх персонажів проблеми. Головний герой бореться з внутрішніми демонами. Дона – з відчуттям, що непотрібна. Марк, друг Марка (так, я це навмисно), веде боротьбу зі старістю. Навіть тренер Керра має проблеми із сухожиллям. Ні про кого з головних героїв сценарист не забув. Мабуть, тільки персонажу Усика не вистачило власної боротьби та глибини. Через те, що не тільки Керр має проблеми, історія не відчувається геть стислою та звуженою. Дона та Колман допомагають їй зрости вшир. І це їй на користь.

9. Керр проходить нетиповий шлях героя. Типовий – коли поборов проблеми та переміг. А він справді поборов, але аж настільки, що перемога вже не є такою важливою. І він програє. Однак при цьому залишається героєм. Бо пройшов свій шлях розвитку. Після першої поразки, котру визнали недійсною, каже панічно на шляху до роздягальні: «Я не програв». Після першої вже офіційної спокійно промовляє: «Я програв». Це і є розвиток. Саме ці прості фрази підкреслюють той факт, наскільки персонаж розвинувся. Став геть іншою людиною. І це точно на краще, бо наслідки неприйняття поразки ми побачили раніше. Марк переміг себе старого. Програв на ринзі, але зробив цю поразку неболючою для себе. Хіба не по-геройські?

10. Усик нарешті програв. Для цього йому довелося змінити вид спорту та стати актором. І навіть тут був на рівні: завалив самого Скелю. Дещо шкода, що Олександру дали мало можливостей проявити себе саме як актору. Це точно розширене камео, але не дуже цінне через малу кількість небойових сцен для українця. З іншого боку, дебют чудовий. Усик на великому екрані не виглядає неприродньо та неорганічно. Якщо захоче стати актором після завершення спортивної кар’єри, то стрічка «Незламний» дасть йому перепустку у кіно. Звісно, не на головні та другорядні ролі, однак на подібні розширені камео на стабільній основі – цілком.

11. Рішення з локалізацією назви – м’яко кажучи, незрозуміле. Дослівний переклад з англійської – «Руйнівна машина». Тут підкреслюється тунельне мислення Марка: він думає лише про перемоги, створений для виграшів на рингу. Тому й машина. А «Незламний» – це про вміння боротися з проблемами. Пройшов багато та впорався. Ніби також про Керра, але є нюанс: не закладається ось ця додаткова цеглинка для його перетворення. Оригінал зустрічає назвою «Руйнівна машина» та завершує історію тим, що він уже не машина, а людина. З назвою «Незламний» прогрес Марка не такий помітний: він незламний що на перших, що на останніх хвилинах. Просто по-різному. Глядачу було б легше зафіксувати зміни у персонажі, якби наші локалізатори не проявляли зайвого креативу.

А ще називати стрічку «Незламний» – трошки несмак. Слово «незламний» встигло набити оскомину багатьом. Через часте його вживання слово дещо втратило цю велич, стало об’єктом для жартів. І тут Двейн Джонсон вирішує зробити щось нетривіальне для себе – і отримує назву фільму у вигляді настільки тривіального для нас слова. Відчуваєте дисонанс? Його створює локалізація. Заважає сприйняттю головного героя та не допомагає стрічці акцентувати увагу на його перетворенні. Тобто шкодить. Люблю український дубляж та дотичних до нього людей, але тут провал локалізаторів. У 2025 гірше ще не було.

12. Історія про (не)важливість перемоги. Можна розширити до питань про цінності та work-life balance, але давайте не розпилятися. Мораль не нова. Подобається, що стрічка не наполягає, що спорт – це не головне. Ні, для когось – цілком собі головне. Нормально мати власні пріоритети. Однак «Незламний» запевняє, що спорт – це не все. Є й інші речі. Також важливі, для багатьох – навіть більш важливі. Наприкінці Керр, програвши, посміхається, а Колман, зумівши перемогти, цього не робить. Адже виграш не є єдиним мірилом успіху та єдиним шляхом до щастя. На останніх хвилинах стрічки Марка показують задоволеним, коли той скупляється у супермаркеті. Це той самий Керр, який тільки 2 години екранного часу тому жив від перемоги до перемоги. Але тепер радіє геть іншому – цілком собі буденній справі.

Адже щасливим можна бути не тільки перемагаючи на ринзі, а навіть купуючи їжу у супермаркеті.