Ромео та Джульєтта, але блакитні. 18 думок після перегляду «Аватар 3»

Передивлятися фільми «блакитної» франшизи у 2025 – важко. Мені було необхідно перед триквелом, тож я це зробив та… пішов до кінотеатру без великих очікувань. Бо «Аватар» та «Аватар 2» погано старяться. Перший позиціонувався у першу чергу як прорив у галузі комп’ютерної графіки, тож уже тоді, у 2009, не був чудовою історією. Другий зробив крок уперед із уже більш розгорнутим сюжетом, а ще – у хронометражі, тож виліз за межі 3 годин. Під час першого перегляду це не турбувало, але під час другого чи третього… Насолоджуватися навіть вкрай соковитою картинкою так довго у 2025 році важко, бо у нас ера TikTok та Shorts – максимального темпу та швидкої інформації. «Аватар» та «Аватар 2» – просто несучасне кіно, бо не відповідає вимогам нинішнього глядача. Що зробив режисер Джеймс Кемерон у відповідь на це? Знову зняв 3-годинний фільм. Алло, сучасність? Вибач, зайнятий, не можу розмовляти…

• Після 41 року: Кемерон підтвердив, що Арні більше не зіграє Термінатора

Висидів усі майже 200 хвилин «Аватара 3» та жодного разу не «залипнув» у телефон, тож побачив усе та готовий ділитися враженнями. Робитиму це без спойлерів аж до розділу «Думки». А там уже як розряджу цю гармату, аби поговорити про наболіле та прицільно похвалити стрічку.

Чи варто дивитися?

Так, якщо ви хочете бути у тренді. «Аватар» – подія та явище. Як і кожне кіно, яке збирає більше 2 мільярдів у прокаті. Хочеш чи не хочеш, але стикатимешся з відсилками на нього у майбутньому. Не зможеш уникнути тематичних мемів. Подивишся його уривками у соцмережах. Підслухаєш розмову про стрічку у громадському транспорті. Фільми такого масштабу неможливо ігнорувати. Можна викрутити повзунок делулу на максимум та робити вигляд, що «Аватара» не існує, але… нащо? Можна подивитися та бути у курсі. Можна глянути та розуміти всі меми. Можна стати свідком фільму-події та потім ділитися своєю безумовно авторитетною думкою у мережі. Простіше витратити 3 з гаком години зараз, аби потім не відчувати роками, що «відстаєш».

Тепер конкретно про фільм: він щонайменше хороший. Звісно, враження про перших двох «Аватарів» я собі дещо зіпсував повторними переглядами, але якщо ігнорувати цей факт: третя стрічка справді найкраща у франшизі. Її легше любити. Все така ж красива. Все така ж неідеальна сюжетно. Але найбільш емоційна. Я багато читав останнім часом, що «Аватар» – це серія без душі. Можливо, з цим справді є проблема. І третій фільм якщо її не усуває, то щонайменше працює у цьому напрямку. Як на мене, доволі плідним чином. Тут більше сцен, яким радієш. Більше тих, через які сумуєш. Більше моментів, коли ти у напрузі. Коротше кажучи, значно менше хвилин ти відчуваєш байдужість до подій на екрані. Це не крок – стрибок уперед.

«Аватар 3» здається одночасно і дуже сміливим у рішеннях (деякі, очевидно, не будуть популярними в аудиторії), і вкрай фанатським. Тобто ось тут він дивує та викликає реакції «що?» та «навіщо?», а вже за декілька хвилин дає глядачу щось таке, що він щиро жадає побачити. Під час сеансу ловив себе на думці, що «було б круто, якби…», а потім стрічка це показувала. І так раз за разом. Це взагалі-то про майстерність сценариста – переконати глядача, що йому потрібно побачити щось таке, що ти й так збирався йому показати. Це все ще не топ-сюжет, але ж «Аватар» узагалі не про те. Він із самого початку про розвагу. Новий розважає не гірше, аніж попередні. Зокрема тому, що використовує надбання та здобутки перших фільмів, а не «забуває» їх.

Кемерон каже, що продовжень (а заплановано, між іншим, ще 2 частини) може не бути, якщо третій фільм не зуміє зібрати багато у прокаті. Я знав це до перегляду стрічки. А після знайомства з нею відчув… сум. Це було достатньо добре, аби мати продовження. «Аватар 3» якістю доводить своє право розказувати власну історію і далі. І є легке відчуття, що робить це навмисно. Намагається сподобатися. Вистрибує зі штанів. Він хоче, аби після перегляду ти хотів ще. Не одразу, але за декілька років. На мені спрацювало. Я у тій точці, коли мені було б прикро прокинутися зранку та прочитати новину про те, що четвертого та п’ятого фільмів не буде. Я хочу знати всю історію. «Аватар 3» успішно переконав, що мені воно треба.

Абзацом про деталі. У нас новий рекорд по локаціях. Все ще красиво, але як ніколи раніше у серії різноманітно. У нас багато дітей Саллі та зв’язків між персонажами. «Аватар» дійшов до того, що ми настільки добре знайомі із героями, що навіть розмова між собою другорядних відчувається вагомою та значущою. Більше драми. Більше моментів, коли персонаж змінює амплуа та змушений робити щось раніше йому непритаманне. Менше чітких розділень на добро та зло. «Аватар» та «Аватар 2» – про жахливих людей, які знищують блакитних добряків. «Аватар 3» вказує, що не всі люди погані та не всі На’ві хороші. Нові секрети та «фішки» планети Пандори ми також дізнаємося, і цей посилений магічний флер стрічці личить.

Якщо ви бачили перших двох «Аватарів», то було б дивно проігнорувати, можливо, найкращий фільм франшизи. Якщо не бачили – третя стрічка цілком собі заслуговує на те, аби ви нарешті познайомилися із серією. «Аватар 3» – це справді хороше кіно. Далеко не найглибше та найбільш проникливе у 2025 році, але саме тому знову збере 2 мільярди, а не провалиться у прокаті.

Думки

1. Трагедія попередньої частини не забута. «Аватар 2» наламав багато дров, тож третьому фільму треба було підкреслити: ті події справді відбулися та наклали відбиток на героїв. Неможливо просто перегорнути сторінку, як це було між першою та другою стрічками: нова локація, нове життя, новий народ. Ні, все те саме. І головний аспект тут – емоції. Як кожен із сім’є Саллі переживає втрату одного з членів родини? Хтось поринає у спогади. Хтось ховається за постійною роботою. Хтось постійно сумує. Приємно, що фільм нормалізує переживати горе по-різному. Та й узагалі: у нас найменш епічний старт стрічки за всю франшизу. Він одразу налаштовує нас, що триквел у першу чергу про емоції та почуття. У нас навіть оповідач змінюється: замість Джейка його син. Бо це не більше не історія військового.

2. Причина відмови родини від Спайдера – абсолютно надумана. Ось тут відчувається, що сценарій керує історією, а не історія сценарієм. Спайдер багато пройшов із Саллі, він частина родини. Емоційний зв’язок між ним та На’ві сильний. І тут його хочуть віддати, бо йому треба скільки-то разів на день змінювати маску: серйозно? Уявіть, як у нашому світі сім’я відмовилася б від дитини через те, що їй потрібен, наприклад, інсулін. На’ві показуються як мудріші за людей створіння, але тут одна зі свідомих родин ухвалює безглузде рішення. Нелюбов Нейтірі до Спайдера – це одне, але ж тут на його від’їзді наполягає Джейк. Той, котрий робив неможливе у попередніх стрічках, зараз ставить хрест на хлопчику через маски. Трошки кумедно читати, що Кемерон працював над сценарієм 7 місяців: інколи доводиться хапатися за голову.

3. Джейк не «вивозить», і це добре: він не став ідеальним. Чимало стрічок та історій у своїх продовженнях ідеалізують головних героїв: роблять їх ідеальними воїнами, зразковими сім’янинами, свідомими громадянами тощо. Був страх, що щось подібне станеться із Джейком, але він уникнув такої долі. У третьому фільмі він часто проявляє себе як поганий батько. Відмова від Спайдера, звинувачення Ло’ака у смерті старшого сина, тривале ігнорування здібностей Кірі, уникання родини після трагедії тощо. Звісно, є контекст, який не дозволяє герою відпрацювати на 10/10, але ж тут він не впорався навіть на 3-4 бали. Для «повного щастя» не вистачило лише Спайдера вбити в останньому акті стрічки, аби стати «батьком року». Коротше, неідеальний персонаж. Таких простіше любити та набагато легше зрозуміти.

4. «Аватар» і досі дає креативний екшн! Наприклад, перша ж битва у повітрі – чудова. Вершник-смертник, котрий підпалив себе, – це вражаюче, падаюча літаюча тваринка – також, дуель Нейтірі та Варанг у повітрі – вау. Ось заради цього ми і приходимо на фільми франшизи: вони гарантують нам видовище. Кемерон ще декілька десятиліть тому вмів красиво потопити величезний корабель – він майстер зображення ефектного хаосу. А тут у його руках всі найкращі карти: цікаві персонажі, фантастичні створіння, дорогі спецефекти, майже жодних обмежень за часом… Звісно, він усе зробить добре. Минуло 9 годин зіткнень, але досі кожен новий бій в «Аватарі» виглядає не таким, як попередній. Кожен раз автори додають щось нове, унікальне. Екшн-сцени тут не хочеться промотувати.

5. Варанг – один з найкращих персонажів франшизи. Буквально за декілька сцен стає улюбленицею глядача. Бо має зрозумілі пріоритети та бажання, а пізніше ще й отримує історію та набуває глибини, коли погоджується на союз із Кворічем заради того, аби мати рівного собі. Ну і виглядає шикарно, чого приховувати. Як на мене, ось та сцена у її лігві, де вона мило спілкується із головним злодієм франшизи, є взагалі найкращою у стрічці. Можливо, найкращою в усіх фільмах серії. Бо тут 2 великих персонажі в інтимній атмосфері розповідають одне одному правду, чесно заявляють про свої потреби, укладають угоду. Відчувається, що це зародження чогось значного, а для Кворіча – взагалі переламний момент, який затвердить: він уже більше На’ві, аніж людина з неба.

6. Кворіч є ключовим персонажем «Аватара». Ні, серйозно. Перший фільм – історія Джейка, але тепер… Коли Кемерон сказав, що Кворіч буде головним антагоністом усі 5 фільмів, я поставився до цього скептично: майже напевне за цей час встигне набриднути. Бо один і той же злодій стільки разів поспіль – занадто. Але він не один і той же. У першій частині Кворіч – суто негативний персонаж. У другій – з ознаками людяності. У третій – здатний любити та поступитися принципами заради тих, хто є для нього важливим. Імовірно, у продовженнях він остаточно стане На’ві, а десь наприкінці п’ятої частини опиниться на боці Джейка у битві. Тоді ми зможемо зафіксувати: планета Пандора змінила на краще навіть такого поганця. Буде красиво.

7. Кірі обділяють увагою. Актриса, котра виконує роль, обмовилася, що у четвертому фільмі, якщо він відбудеться, Кірі стане оповідачем, тож тоді-то ми й дізнаємося всі її секрети… Але чому поки що всі її ігнорують? Вона створила диво у другій частині. Вона продовжила вражати у третій. Дивно, коли Варанг визнає надзвичайні здібності дівчинки швидше, аніж її батьки. Останні ж не сліпі. Хотіли якнайдовше зберігати тайну про походження Кірі? Добре, зрозуміло. Але важко уявити, що досі всі просто ігнорували таланти дівчинки. Навіть діти, коли вона врятувала Спайдера, ніби не були вражені. Зробила те, що не робив досі ніхто? Тю, і шо? Реакція повинна бути іншою. Нам ніби навмисно дають крихти, бо це десерт для четвертої частини. Але на користь третій це, звісно, не йде.

8. Старі локації не забуті. У другій частині «Аватар» організує «переїзд» у морський сетинг, тож можна було припустити, що у третій, враховуючи появу народу вогню, вирушить у нову тематичну локацію. Було б погано, бо так, нові види – але робота за шаблоном. Цього і так вистачає із фінальними битвами, де Кворіч програє. Круто, що «Аватар 3» не змінює локацію, а використовує на повну всі попередні. Ліси, океани, світ духів, повітря тощо. Відчувається, що це не нова історія, а продовження початкової, бо ми використовуємо на всі 100% ті локації, з якими познайомилися раніше. Чудово, що «Аватар» розуміє, що його секрет успіху не у новій картинці та нових фонах. Йому необов’язково вражати новими локаціями – можна ще й новим їх наповненням. Це вдається. За такими компонентами розумієш, що Кемерон усвідомлює, що робить та як треба розповідати історію, аби вона залишалася цікавою.

9. Зображено реалії війни, коли нема хороших варіантів. Доводиться ухвалювати одне рішення за іншим, і кожне має наслідки. Тулкуни загинуть, якщо не підуть битися. Але якщо підуть – також загинуть та, можливо, ризикуватимуть повернутися до часів битв та втрат. Кворіч може спіймати Джейка, але у такому випадку втратить сина. Якщо обере Спайдера, то ризикуватиме втратити Джейка. Ло’ак потрібен одночасно і у повітряній битві, і на кораблі задля захисту родини. Те саме з Джейком та Нейтірі. Тут нема очевидно хороших рішень. Ні, кожне – це про компроміси із самим собою та жертви, інколи – навіть людьми. Бо так працює війна. Сумно це бачити, але приємно, що кіно це показує. Може, завдяки перегляду стрічки європейці та американці хоч трохи краще зрозуміють, як зараз живуть українці.

10. «Аватар 3» підіймає важливі соціальні теми. Він завжди був готовий це робити: у нас Джейк ще у першому фільмі найбільше радів тому, що у тілі На’ві може ходити, як усі. Інклюзивність! А тепер, у третій стрічці, ми отримали потужний заряд расизму від Нейтірі та суїцидальні думки Ло’ака. Перша змінює свою думку, а другого вмовляють продовжувати жити. Обидва персонажі проходять свої відповідні невеличкі арки, змінюються на краще. Але тим не менш: питання порушені. Мабуть, не так важко говорити на соціально важливі теми, коли маєш хронометраж у майже 200 хвилин, але органічно вплести їх до історії – це те, за що варто хвалити. Стримано, бо цього відверто небагато та це не вражає до глибини душі, але відзначити треба.

11. Нам недодали Кворанг. Дует Кворіча та Варанг – чудовий, окраса стрічки, але не отримує розвитку. Вони не б’ються разом. Вони не приймають поразку разом. Вони поряд у кадрі востаннє ще у моменті прибуття на військову базу, задовго до фінальної битви. Хімія між цими героями настільки сильна, що ти хочеш бачити їх разом ще і ще, але нам не показують. Герої вижили (Варанг втекла, смерть Кворіча не показали), тож, мабуть, продовжать діяти удвох далі, але… Раптом ні? Раптом нової стрічки не буде? Все не покажеш, але було б прикро так і не побачити розвиток стосунків найбільш пристрасної пари франшизи. Чи зміниться Варанг? Кворіч усе-таки обере її замість людей? Через кого завершаться їхні стосунки? Як інший переживе втрату? Четвертий фільм потрібен хоча б заради цього тандему.

12. «Аватар» – про символізм. І це ой як неочікувано! Це абзац про ймовірну пару Спайдера та Кірі. Не така як всі На’ві та не такий як всі хлопчик. Одна – уособлення самої Ейви, дитина місцевої богині. Інший – дитя головного злодія історії. Обидва шукають себе та своє місце у світі. Кожен встиг врятувати життя представника іншого виду: Кірі – людину, Спайдер – На’ві. Хто як не вони повинні своїм союзом назавжди об’єднати місцевих та прибульців? Мабуть, ближче до п’ятого фільму «Аватар» виявиться, окрім іншого та у першу чергу, історією такого кохання, яке переборе все. І знаєте… чому б ні? Це буде ой як важко втілити у життя органічно, але якщо вийде – мораль зрозуміє кожен. Ромео та Джульєтта, але блакитні: ось вона вершина кінематографа!

13. У кіно з «лише красивою картинкою» не буває так багато зв’язків між героями. Ясно, що за 9 годин гріх не «назв’язувати» членів родини, але у якийсь момент ми реально починаємо переживати за взаємини між китами! Коли Паякана починають проганяти родичі, то ми злі на них. Коли помирає дружина вождя племені води, то ми сумуємо разом із Нейтірі. Ключова тема стрічки – це взагалі взаємини батьків та синів. Автори настільки у це заглибилися, що наприкінці ми справді маємо сцену, де Джейк та Кворіч збираються дружити сім’ями! Не погоджуюся з тими, хто каже, що «Аватар» не має душі. Має! Просто треба придивитися, аби розгледіти її за крутими екшном та візуалом у цілому.

Можна порівняти з клоуном на сцені. Зараз його виступ, тож його головна мета – розважити тебе. І він це зробить, бо профі. Але якщо раптом тобі пощастить опинитися за кулісами після виступу… Виявиться, що він не лише професіонал – а просто цікава людина. Балакуча. З історією. Планами на майбутнє. Багатим внутрішнім світом. Вертикаллю моральних цінностей. Шкода, що на сцені цього не видно. Шкода, що це можна побачити лише за лаштунками. Шкода, що не кожен може з ним поспілкуватися. Чи може? Охорони ніби нема – йди собі за лаштунки, якщо хочеш. Просто не квапся на тролейбус одразу після завершення концерту. Дай собі більше часу на знайомство, а клоуну – аби розкритися як людині.

Бо його виступ, можливо, і не має душі, а от він сам – дуже навіть так. «Аватар» як франшиза завжди був та буде у першу чергу про розвагу. Щонайменше так його сприйматимуть люди. Від цього нікуди не подітися. Але після третього фільму він точно не лише розважальне кіно. Ні, акценти зміщені. Тепер найкращі моменти – із взаєминами героїв. Початок стосунків Варанг та Кворіча. Сцена з поцілунком Спайдера. Ще декілька моментів із хлопчиком: коли його ледь не вбив Джейк та коли разом рятували двоє батьків. Момент «я пишаюся тобою» із Ло’аком – справді сильний. Битви битвами, але «Аватар» найбільше радує тепер не ними. Зміни відбулися. Такими темпами п’ятий фільм буде суто драмою. І, знаєте, я б таке навіть подивився.

14. Джейк обрав сім’ю замість народу. «Аватар» хоче гратися у символізм (Ромео та Джульєтта, дитя божества), тож я вже просто не вірю, що фраза Саллі про те, що він готовий до наслідків збереження життя Спайдера, була кинута просто так. Ні, найбільш імовірний результат цього – втрата великої кількості життів На’ві через хлопчика. Джейк повинен стикнутися із наслідками. До моменту страти Спайдера він балансував між «врятувати народ» та «врятувати родину», намагався зберегти життя всіх. Але тут обрав. Взагалі, вся ця лінія зі Спайдером та його диханням виглядає доволі слабкою, бо і причина для подорожі придумана, і жодних гарантій, що вчені зуміють скопіювати диво Кірі… Кемерон точно і сам це розуміє. Отже, йому була потрібна кожна зі сцен із цим хлопчиком. Усі «вистрілять». Просто пізніше.

15. Сцена ради китів – це пік «Аватара». Спробуйте собі уявити хоч ще один фільм, де б це виглядало так чуттєво, так мило, так боляче та так сумно. А це ще стрічка навмисно пафосу наганяє у моменті – і все одно подобається. Все одно виглядає реалістично, природньо, органічно. Якби мені показали таку будь-де ще, я б подумав, що все: стрічка перетнула межу. І не зміг би сприймати її серйозно. Але «Аватар» вів нас до цього моменту довго, будував образ толкунів, зв’язував Ло’ака з однолітками На’ві та із Паяканом, розвивав конфлікт батька та сина, створив велику загрозу тощо. Щоб відбулася ця сцена, «Аватар» працював годинами. І ось вона перед нами – а хтось скаже, що тут лише графіка. Коли ти робиш видовищною раду китів, то ти велике кіно. А сцена – легендарна.

16. У фільмі чимало довгоочікуваних подій. Трохи вище торкався цього – розвину думку із конкретними прикладами. Доки не пішли далеко від толкунів: коли от-от почнеться фінальна битва на воді, ти чекаєш на них – і вони приходять. Очікувано? Звісно. Чи подобається це тобі? Ще б пак! Коли біолог сперечається із керівництвом, то ти хочеш, аби той зрадив своїх заради тваринок. Зраджує. Очікувано? Так, але хіба це проблема? Ти хотів – тобі дають. І так раз за разом. Хотів побачити Джейка на великому «драконі»? Будь ласка. Хотів диво від Кірі? Та тримай. Хотів момент визнання Джейком Ло’ака? І таке підвеземо. «Аватар 3» – надзвичайно передбачуване кіно.

Але це правильна передбачуваність. Фільм дає тобі те, чого ти хочеш. Майже все, чого ти хочеш. І так багато-багато разів. І готує тебе до цих моментів таким чином, аби ти захотів. Ти ж не просто так бажаєш бачити толкунів у фінальній битві. По-перше, ти ще не бачив їх у бою. По-друге, ти хочеш, аби вони порушили правило. По-третє, ти знаєш: без них сили не будуть рівними. По-четверте, ти розумієш, що саме кити повинні здолати китобоїв – це було б логічним. І так з кожним моментом. Твоє бажання щось побачити береться не з повітря, а з попередніх подій історії. «Аватар» повільно підводить тебе до них, аби задовольнити твою потребу, яка «магічним чином» тільки-но з’явилася. Робота з очікуваннями тут ледь не найкраща у кіно 2025 року.

17. На’ві – це секта. Зізнання: мене бісить, що кожен фільм завершується однаково. Нічого не маю проти Ейви та релігії поклоніння їй, але… Як же. Її. Багато! Я чекаю, доки хтось у мережі порахує кількість згадок богині. Чи має місце таке сильне поклоніння? Звісно ж! Якби я мав богиню, яка справді творить дива, то я б також про неї розмовляв щохвилини. Але я не маю. Тому мені забагато Ейви. Ейва те, Ейва се, план Ейви, відмова від Ейви тощо. І ще й кожен фільм завершується цим єднанням релігійного угрупування… Найстрашніше: далі історію буде розповідати Кірі. Там окрім згадок Ейви вже нічого і не буде. На’ві прямо-таки зациклені на своїй богині. Ближче до завершення 9 години перегляду ти вже точно це зрозумів – і трошки втомився. Я не впевнений, що максимізація Ейви у наступних частинах піде історії на користь.

18. «Аватар 3» рятує всю серію. Не те щоб та тонула, падала тощо, але її було модним критикувати. Досі є. Але у третій фільм франшизи, на відміну від попередніх, можна закохатися. Через раду толкунів. Через пару Кірі та Спайдера та ці паростки символізму. Через сцену страти хлопчика. Через спільний порятунок Джейком та Кворічем їхнього сина. Через Варанг. Через сцену наркотичного оп’яніння. Через той самий бій у повітрі. Через незграбні спроби Кворіча бути батьком. Тепер можна не чіплятися за візуал, коли хвалиш стрічку. Можна написати цілу статтю з компліментами іншим її аспектам. Бо вона дарує емоції по-різному. І різні також. Я дещо байдужий до перших двох фільмів серії, але до третього відчуваю тепло після перегляду.

Було б прикро, якби «Аватар» нарешті викристалізував свій стиль та знайшов себе – і закінчився після фільму №3. Ні, така історія, як у цій частині, нам потрібна. 200 хвилин недостатньо. Несіть ще 400! Якщо стрічки №4 та №5 відбудуться та втримають рівень триквела, то хейтити франшизу блакитношкірих буде ой як важко.

Студія Disney готує радикально новий формат промоції блокбастерів. Протягом місяця глядачі побачать чотири різні трейлери фільму «Месники: Судний день». Головна особливість — повна відсутність роликів у мережі: їх показуватимуть виключно в кінотеатрах перед сеансами третього «Аватара». Таким чином компанія планує повернути глядачів до залів і змінити класичні підходи до реклами кіно.

Читайте ще:

• Кінопрем'єри: Дивіться трейлер "Драми", де Зендая п'є горілку та ламає ніс Паттінсону — про скандальну стрічку.
• Фестивальне кіно: Топ-10 найкращих стрічок, які були на фестивалях, але не дійшли до екранів — огляд недоступного кіно.
• Стрімінговий контент: 3 найкращі фільми для перегляду на Netflix в будь-який день — добірка для домашнього кіновечора.