“Pluribus” — похмурий та розумний серіал від творця «Пуститися берега»

Творець культових серіалів «Пуститися берега» та «Краще подзвоніть Солу» Вінс Гілліган повертається з новим проєктом. Його свіжа робота — «Pluribus», прем’єра якої відбулася 7 листопада на Apple TV+, — це водночас фантастика, сатира та психологічна драма.

• Крутість 80-х знову в моді: "Поліція Маямі" повертається на великі екрани

Деталі
Гілліган знову демонструє свій фірмовий стиль: уважна робота з деталями, чорний гумор, глибокі моральні дилеми та герої, у яких легко впізнати себе.

Головну роль у серіалі зіграла Рея Сіхорн, знайома глядачам з ролі Кім Векслер у «Краще подзвоніть Солу». Тут вона розкривається в новому амплуа — ще більш драматичному й емоційно насиченому.

Світ, який перестав відчувати

Сюжет «Pluribus» починається з, здавалося б, звичного ранку. Головна героїня Керол — успішна письменниця, втомлена від власних книжок і публічного життя. Після туру вона повертається додому в Альбукерке, але невдовзі помічає, що світ навколо змінився.
Не сталося жодного апокаліпсису, катастрофи чи спалахів насильства — навпаки, усе виглядає надто спокійно. Люди перестали сердитися, сумувати, боятися. Зникли страждання й конфлікти. Здається, людство нарешті здобуло ідеальне щастя.

Але Керол відчуває, що щось не так. Цей «досконалий» світ лякає її — своєю беземоційністю, тишею, небажанням помічати очевидне. Поступово героїня усвідомлює, що стала однією з небагатьох, хто досі здатен відчувати біль, тривогу і співчуття.

Сатирa про комфорт і байдужість

«Pluribus» — це не історія про кінець світу. Це історія про те, як легко люди можуть звикнути до жаху, якщо він поданий у красивій обгортці. Гілліган перетворює фантастичну ідею на філософську притчу: що буде, якщо людство вирішить, що біль зайвий, а емоції заважають спокійно жити?

Усе руйнується не гучно, а майже ніжно — з усмішкою. Люди далі купують продукти, гуляють, заводять розмови, ніби нічого не сталося. Це тонка, страшенно точна метафора сучасності — суспільства, яке воліє не помічати тріщини, аби не порушувати власний комфорт

Рея Сіхорн — серце і совість серіалу

Саме Рея Сіхорн робить «Pluribus» живим і пронизливим. Її героїня Керол — людина, яка опинилася у світі без болю. Вона страждає, сердиться, втрачає близьких, намагається зберегти залишки людяності.

Сіхорн однаково переконлива як у трагічних сценах, так і в чорнокомедійних епізодах — наприклад, коли Керол у паніці скуповує продукти, хоча чудово розуміє, що це безглуздо.

Критики називають її роботу однією з найкращих у кар'єрі. А сам Гілліган, схоже, виписав Керол як відображення себе — людини, яка знову намагається розповісти історію про моральний вибір, але в зовсім іншому світі

Гілліган і його команда створюють відчуття поступового задушення. Кожен кадр, кожен діалог ніби натякає: звичне «все гаразд» — насправді не про порядок, а про небажання бачити правду.

Не «Пуститися берега», але не менш геніально

Тим, хто чекав від Гіллігана повернення до кримінальних сюжетів, варто зразу відмовитися від цих очікувань.

«Pluribus» — це не про наркотики і не про злочини. Це про тишу. Про байдужість. Про те, як люди можуть втратити людяність, навіть не помітивши цього.

Темп серіалу повільний, але саме в цьому його сила: Гілліган знову будує напругу з дрібниць. Ніяких вибухів — лише внутрішній конфлікт, наростаючий страх і розуміння, що боротися за правду стає дедалі безглуздішим.

«Pluribus» — серіал не для фону. Він вимагає уваги, терпіння і готовності замислитися. Це розумна, тонка, місцями болюча історія про сучасний світ, де люди воліють бути щасливими — навіть якщо для цього треба відмовитися від себе.

Вінс Гілліган знову робить те, що вміє найкраще: розповідає історії про добро і зло без моралізаторства, змушуючи глядача шукати відповіді всередині себе.