Народжена в селі та обрала село з-поміж Києва та Харкова: інтерв’ю до Дня сільської жінки

Жовтень у світі – це жіночий місяць. Він має багато міжнародних днів, присвячених боротьбі за жіночі права. І серед них причаїлось надзвичайне свято, яке в Україні донедавна було геть невидиме. Це День сільської жінки, що запроваджено ООН ще 2008-го року.

Малопомітне, але надзвичайно потрібне, бо сільські жінки – набагато більш дискриміновані й пригнічені суспільством в Україні порівняно навіть не з чоловіками, а з міськими жінками. Наш фемінізм, хоч і досяг висот, але є частиною здебільшого міської культури. І найгірше, сільські жінки найбільш невидимі з усіх. Як-от проблемами повій наша громадськість переймається набагато більше.

Днями в Україні завдяки ООН відбулася тільки перша Конференція, присвячена Дню сільських жінок:

Сільські жінки в Україні демонструють надзвичайну силу та лідерство, постаючи перед неймовірними труднощами. Як опора своїх громад, вони продовжують годувати родини, підтримувати економіку та сприяти відновленню. Розширення прав і можливостей сільських жінок – це основа сталого миру та розвитку в Україні та за її межами

– відзначив на заході Координатор системи ООН Матіас Шмале.

Сільські жінки – це ті, хто прокидається о 4.00 і засинає о 23.00. А в розпорядку дня не мають фестивалей, театрів, кінотеатрів, салонів краси чи барних коктейлей з подружками. Їх список домашніх справ набагато довший за список жінок міста, а визнання – набагато менше. Надодачу до домашнього клопоту ще й адміністративно-громадська робота в селі тримається на них. І все це без жалощів та зарплати. І до того ж, на звичайну роботу із зарплатою вони здебільшого теж ходять.

Сільські жінки так звикли – вони не мають часу перейматися фемінізмом чи питаннями суспільних змін. Тому їх важка праця сприймається, як належне, а натруджені руки, на жаль, рідко, кого хвилюють.

А тим часом саме сільські жінки забезпечують світову продовольчу безпеку. Цією статтею хочу відзначити їх надзвичайну вселюдську місію та виразити захоплення надлюдською працею та досягненнями.

Немов героїня ідилічного гоголівського села: історія однієї справжньої сільської жінки України

Людмила Сас мешкає в селі Чернятин, що на Вінниччині, уже 38 років. Народилась вона на Франківщині – у селі Вербівка. Чернятин же вибрала, за власним бажанням, з-поміж пропозицій роботи після закінчення Національного університету харчових технологій у Харкові, Маріуполі та навіть Києві.

В Чернятин ми приїхали в 1987 році вже сім'єю з двома дітками на Пивзавод, де працювали весь час з чоловіком до пенсійного віку. Я – завідуючою лабораторії та виробництва, чоловік – директором. І вже тут у нас народилося ще двоє дітей

– починає розповідь пані Людмила.

Молоді обдаровані спеціалісти обрали Чернятин, тому що в селі, на їх погляд, жити краще – тут на противагу великим містам свіже повітря та мальовнича природа. До того ж облаштовувати свій присадибний шматок землі для подружжя – задоволення:

Звичайно, ми не просто працювали на заводі, ще доглядали свою землю – у нас є і садочок, і город, і тепличка. Загальна площа нашої ділянки – 30 соток, город – 7, сад – 12, тепличка має площі – 30 квадратних метрів

І уявляєте, жодного разу Людмила Богданівна про свій вибір не пошкодувала. І на сьогодні має в селі – повноцінне життя і щастя. А в домашньо-господарських клопотах, завдячуючи талановитій організації часу та, напевно, непересічній життєвій енергії і завзяттю, вона знаходить час і на себе. Гімнастики для тіла і обличчя робить щоденно, як і читає хороші книжки. Взагалі література для їх родини – обов’язковий елемент дозвілля, яким тішаться абсолютно всі, маючи природну жагу до знань та естетики.

Життя в селі дуже насичене і цікаве, і важкувате. І ми радіємо з того, що в нас прекрасна природа, що в нас мирне небо над головою – тому стараємося компенсувати все це своєю допомогою для фронту й для всіх, хто потребує. Переселених осіб у нас у селі багато: ми допомагаємо їм одежею, їжею, всім, чим можемо, ділимося. І в основному жінки організовують ці збори і одежі, і їжі, і на фронт, і для людей, які потребують

Що складає рутину життя Людмили Богданівни – далі у щирому інтерв’ю.

"Відпочинок у нас продовжений тільки у зимовий період, коли мороз і сніг"

Як сьогодні минає ваш типовий день?

Трудовий день зимою та восени набагато простіший і легший, ніж в теплі сезони. Починається вже не о 4 ранку, а о 7.

Щоправда чоловік встає на годину раніше – він готує годування для курей і качок. Я ж спочатку готую сніданок і ми разом відправляємо наймолодшого сина в школу

Далі – у нас година на руханку: я займаюсь у своїй кімнаті, а чоловік у своїй, маємо для цього різні тренажери.

Але ж у вас і так несидяча робота – рухливості, так би мовити, у полі недостатньо?

Попри фізичну рухливість у полі, спеціальна руханка дуже важлива. Завдяки цьому в тонусі тримаються всі м’язи, і кров правильно розганяється по тілу.

Адже рухливість у полі нерівномірна. Наприклад, коли сапаєш – то напружуєш тільки спину. А це не дуже корисно – через нерівномірне напруження якраз спина радше страждає, ніж правильно функціонує

А що після руханки?

Далі звичайно ми працюємо на присадибній ділянці. Зараз це мала робота: потрібно вже завершувати, підготувати і дерева до зимування, і кущики, і в теплиці осінні роботи проводити.

Конкретно зараз готуємо землю до посадки часнику та цибульки. В теплиці в нас росте пекінська капуста, зелень – підживляємо, підливаємо, обробляємо. Тобто продовжуємо життя рослинам в теплиці. На вулиці збираємо яблучки, груші, вносимо добрива у землю під плодові дерева. У нас горіхів на ділянці багато, тому весь урожай стараємося зберегти і поділитися ще

Крім того, є ще у нас кури і качки – 25 голів, і десь 20 свинок, які теж вимагають до себе уваги – кормити, поїти, доглядати за ними: готувати їм ранкову їжу, вечірню їжу, напувати водичкою. Запікаємо м'ясо, тушонки – на війну відправляємо м'ясні вироби. Усім своїм урожаєм ми стараємося поділитися з військовими на фронті, які потребують нашої допомоги..

Коли ми працювали на заводі, то приготували на нашому підприємстві на 2,5 тони борщу на передову. Усі необхідні складові висушили, сформували в спеціальні пакети і відправили

І так близько 20.00 наш робочий осінньо-зимовий день завершується. Після вечері ми маємо час на дозвілля – зазвичай читаємо книги. А коли всі лягають спати, я близько 22.00 обов’язково роблю ще гімнастику для обличчя.

А як минають ваші дні влітку?

Влітку в нас набагато довший день: починається, коли тільки сходить сонечко. Бо до спеки ми стараємося багато зробити по городу, саду, теплиці – де підлити, посапати, підсадити, посадити, посіяти.

Коли ж починається спека – у нас обід та перерва. 2-3 години відпочиваю, а далі продовжую догляд за рослинками: чи лікую їх профілактично, чи підживляю, сапаю, борюся бур’янами.

З городини в нас картопелька хороша, бурячок, морква, петрушечка коренева, селера коренева, багато зелених кропів. Багато петрушки заготували на зимовий період.

Кожен день влітку несе свої питання, які вимагають вирішення. Тому відпочинок у нас у всі часи може бути більш продовжений тільки у зимовий період, коли мороз і сніг. Тоді займаємось лише тваринками, а роботи в землі та саду зупиняються до весни

"Жінки – це рушійна сила в селі"

А коли ви ще не були на пенсії, як таке шалене завантаження вдавалося поєднувати зі звичайною роботою?

Раніше було набагато складніше та насиченіше, до того ж – іще й маленькі дітки. І теж наш робочий день починався о 4 ранку.

Готувала діткам їсти, відправляла в дитсадок, пізніше – у школу. Після роботи потрібно було і дітям приділяти багато уваги: допомагати в навчанні в молодших класах, готувати їм у школу, як одежу, так і слідкувати за їхнім розпорядком приготування уроків. Коли вже діти були на канікулах, вони старались нам допомагати у вирішенні питань господарства.

І яким був ваш розпорядок дня ще й з роботою?

На 9 – на роботу. До того з 4-ї – діти та домашні справи.

В обідню перерву на роботі прибігали додому: старалися їжу підготувати для діток, коли прийдуть зі школи, і домашніх тварин накормити

Робочий день на заводі закінчувався о 16.00. Як приходили додому – десь до 23.00 займалися і господарством, і дітьми.

І так кожен день, і так всі роки, весь літній час раніше дванадцятої ночі майже не завершувався.

Як, на вашу думку, жінки впливають на життя села та громади?

У селі в жінок – переважно ручна робота.

На відміну, від чоловіків, які трішки використовують транспорт – для обробки землі, для оранки, то мотоблок, то трактор. Жінки ж застосовують тільки свою ручну роботу – для прополки від бур'янів, просапки, проріджування, підживлення, поливання

Тому жіноча праця в селі набагато складніша навіть, чим чоловіча. Поряд з усіма питаннями, зокрема сімейними та родинними, жінки ще встигають дбати про саме село.

Жінки в нас зараз займаються покращенням якості води, проводять заходи щодо прибирання біля водойм, стежать за чистотою тих свердловин, які працюють на селі. Тому що якість питної води залежить від того, яка біля них обстановка. Також пильнують зберігання добрив у складах для підживки полів – щоб все це було в укритті, не було витоків в ґрунтові води. Адже звідти воно потрапляє в колодязі. Також – і за чистотою самого села, за питанням вивозу сміття та сміттєзвалищ, які за селом у нас теж є.

Ось це все контролюється саме жінками – жіночим колективом в селі.

Іще багато наших жінок займаються підприємницькою діяльністю, де вже у великих масштабах вирощують городину і розводять кіз, поросят – і все це на їхні руки, усе майже вручну. Сьогодні ще наші жінки дуже велику роль виконують в тому, щоб допомагати військовим на фронті – у приготуванні консервації, їжі, заготовок, одежі та всіх необхідних засобів гігієни

Тому жінки – це рушійна сила в селі.

Фото: особистий архів Людмили, ООН, Вікіпедія.