Ти не винна – це все Time poverty: талановитий менеджер радить, як жінці краще будувати кар’єру

Сьогодні ми з Артемом Зеленим вирішили поговорити виключно про жінок, адже в наші важкі часи – у тилу здебільшого працюємо саме ми. Підказав це простий життєвий факт: наразі роззирнувшись, Артем помітив, що в його компанії та галузі цілком – одні жінки. І так багато де в Україні…

Однак під час дослідження питання виявилось, що проблема Time poverty актуальна не тільки в нашій країни, але й в цілому світі.

Тож, я нічого не встигаю, тому що я неорганізована, не дисциплінована та не вмію планувати час чи справа дещо складніша?

Артем Зелений – засновник PR-компанії “Zeleni.agency”,експерт із стратегічних та антикризових комунікацій, спеціаліст із розробки та проведення інформаційних кампаній, підприємець у сфері креативних індустрій.

Пік продуктивності всіх людей – це лише 90 хвилин золотого часу

Пояснюючи людську продуктивність, Артем передусім звертається до фізіології:

Уявіть, що ваш мозок — це смартфон з обмеженим зарядом батареї. Навіть найпотужніший процесор може працювати на максимумі лише 4 години на день. Саме стільки наш мозок здатен витримати глибокої роботи — того стану, коли є справжній фокус, креатив і аналітичні здібності

Тобто пік продуктивності всіх людей – це лише 90 хвилин золотого часу – це час безперервного потоку якісної роботи:

Наголошую, ключове слово тут — "безперервного". Воно в цьому контексті означає тишу, відсутність відволікань та можливість повністю занурятися в завдання. А тепер давайте подивимося на реальність багатьох жінок

Time poverty: це коли час — розкіш

Уперше термін "Time poverty" ввела економістка Клер Вікеррі 1977-го року. Але його проблема не втрачає актуальності й донині – і фігурує в останніх дослідженнях Harvard Business Review і UN Women.

Під ним мається на увазі – часова бідність, тобто системний дефіцит часу, який особливо торкається жінок.

Артем зауважує, що українська статистика в цьому питанні жорстока:

Чоловіки витрачають на неоплачувану домашню працю 1–2 години на день. Жінки — від 3 до 6 годин

Але справа, на думку менеджера, не лише в кількості годин:

Жіночий час розбито на дрібні фрагменти між "нагодувати — відвезти — пригадати — перевірити — купити — організувати". Де тут місце для тих священних 90 хвилин безперервного фокусу?

Чому жінки живуть у пеклі невстигання…

За спостереженнями Артема більшість жінок живуть фактично у 3 зміни:

• робота — офіційні обов'язки,
• сім'я — догляд, організація, емоційна підтримка,
• спроба знайти час на себе — розвиток, хобі, відпочинок.

Через це наш когнітивний ресурс постійно "з'їдають" дрібні побутові завдання. І жінки автоматично починають вірити в деструктивні міфи про себе:

• "я неорганізована",
• "мені бракує дисципліни",
• "я погано планую час".

Але це неправда. Проблема – не в слабкій самодисципліні. Проблема – в невидимому навантаженні: ментальному труді з утримання в голові сотень дрібних деталей життя сім'ї. Коли закінчуються ліки у дитини, коли день народження у свекрухи, що купити на вечерю, чи не забути про батьківські збори…

Це навантаження крає когнітивні ресурси і зменшує можливості жінок:

• масштабувати кар'єру,
• розвивати бізнес,
• реалізовувати творчі проекти,
• заробляти більше…

Та що з цим робити?

Тому в такій складній ситуації Артем Зелений пропонує наче прості рішення, але виконати їх, ой, як непросто.

1. Рішення не в тому, щоб стати "більш організованою". Рішення — в тому, щоб делегувати замість утримувати все у власній голові.
2. Менше розпорошеного часу = більше можливостей для зростання.
3. Тому наступного разу, коли почуєте "жінки просто гірше організовують час", згадайте про 4 години глибокої роботи та те, скільки з них залишається після невидимого навантаження.

А що ж сучасний фемінізм ще не переміг побутову дискримінацію?

Мені здавалося, що навіть українські феміністки вже побороли цю структуру й систему. У моєму житті немає обов’язків з побуту більше за чоловічих, але Артем висловлює сумну думку, яка, напевно, є фактом:

Український фемінізм сильний, але його культура більш міська, та навіть столична…

У дослідженнях Harvard Business Review і UN Women ідеться, що проблема Time poverty стосується країн, що розвиваються, або перебувають у кризі.

Але натомість, обговорюючи її із соратницею-феміністкою Ксенією Сін, яка живе в цілком розвинутій та соціальній Канаді й виховує двох дітей (2 і 14 років), почула, що її ця часова бідність теж стосується:

Так, мій чоловік мені дуже допомагає – і прибирає, і готує, я спокійно можу на нього залишити маленького сина та поїхати на фестиваль чи зйомки в інше місто чи навіть країну. Іноді. Але, розумієш, він ніколи не встане до дитини, коли вона серед ночі заплаче…

До того ж, Ксенія констатує, що більшість жінок в Канаді мають ще більше Time poverty, ніж вона. Бо їй дуже пощастило з коханим – і він сам дуже любить тримати дім в порядку власноруч із власного бажання…

Фото: Особистий архів Артема, Ксенії, Рexels.