"Цей шлях розділив моє життя на до та після": українка пройшла 300 км пішки та поділилася досвідом

Паломництво шляхом Каміно-де-Сантьяго — це не просто подорож, а глибокий духовний і фізичний виклик, який щороку долають тисячі мандрівників. Цей маршрут, що пролягає через мальовничі ландшафти Іспанії та Португалії, випробовує витривалість, силу духу та відкриває нові горизонти. Українка Поліна Вахрамєєва вирішила пройти цей шлях самотужки і ексклюзивно для META.ua поділилася своїми враженнями про випробування, натхнення та особисті відкриття.

• Чи існує ідеальний вік для вивчення іноземних мов: думка лінгвіста

Деталі

– Що стало головним поштовхом для того, щоб вирушити в таку подорож та чому ви обрали саме маршрут "Каміно"?

– Я мріяла про цей шлях з 2020. Побачила тоді в одному з "невипадкових" відео на просторах соцмереж, як також дівчина українка йшла свій шлях Сантьяго. Навіть значно більший за тривалістю "Французький шлях". Далі стались усім відомі події, що відстрочили здійснення моєї мрії. Минулого року останньою крапкою стала книга Максима Беспалова "Каміно". Тоді, я усвідомлено почала підготовку до свого власного шляху.

– Як ви готувалися фізично та морально до проходження цього шляху?

– Фізично я почала з простого. Потрібно починати йти. Вже сьогодні. Зробити це щоденною звичкою, стилем життя. За останній рік я значно менше користувалась своїм авто усі побутові потреби вирішувала пішки, транспорт загального користування також ігнорувала. Також додала біг та кардіо тренування вдома. Морально я не готувалась. Просто в мені вже не було страху йти одній, а внутрішній поклик був сильніший за будь-які упередження.

– Чи були моменти, коли хотілося здатися? Що стало найбільшим викликом та що допомагало йти далі?

– Здатися не хотілося. Навіть коли було боляче ступати зранку і здавалось, що все, я сьогодні далеко не дійду. Протягом дня я відчувала як тіло знову адаптувалось до навантаження. Важко ставало в моменти після пауз простягати дня. Коли ти знову спиняєшся – здається, що почати йти стає ще складніше. В перший день я подолала найбільшу дистанцію в 36 км. Вважаю, що це була моя помилка, адже на другий день я відчувала сильний біль в лівому коліні, та й мозолі вже були страшні. А то був лише початок. Тепер, усім, хто тільки планує йти – раджу перші дні дати собі адаптуватись без надмірного навантаження як це зробила я. Але в мене були певні причини. Знову ж помилка – перший альберге [ред. бюджетний хостел для пілігримів] я забронювала заздалегідь. Надалі я бронювала день в день в силу своїх фізичних можливостей пройти дистанцію.

– Яке місце або момент на маршруті запам’ятався найбільше?

– Перший день я мала найкрасивіший захід сонця… А потім мені дуже запамʼятався четвертий та пʼятий дні. Четвертий день я пройшла в компанії надзвичайної дівчини, яку я можу назвати своїм янголом на шляху. Її звати Елі. Ми медитували разом біля океану. Йшли досить повільно. Мали просто надзвичайний конект, взаєморозуміння. Я змогла розвантажити своє коліно, завдяки тому, що вона дала мені йти з трекінговими палицями того дня (я не мала своїх власних). Ввечері ми зустріли в альберге хлопця, що йшов у зворотному напрямку в сторону Лісабону. Він йшов з Франції з кінця жовтня. (Третій місяць пішов). Затишно сиділи біля вогнища в альберге. Багато говорили на глибокі теми. Ніби три давно знайомі душі. Хоча ми всі троє з різних країн та з різними історіями. Так, цей день точно один з найтепліших спогадів каміно.

Ще запамʼятався момент, коли буквально за пів години як я опинилась в Іспанії – до мене підійшов чоловік прямо на вулиці і простягнув мушлю Camino з надзвичайно теплою та щирою посмішкою. Сказав "Buen Camino" та пішов. Я зрозуміла, що я там де маю бути.

– Що було найважчим у побутовому плані – харчування, ночівля, фізичні навантаження?

– Які речі виявилися найбільш необхідними, а що виявилося зайвим? В побутовому плані справді найважчим було йти крізь фізичний біль. Ні харчування, ні ночівлі не приносили дискомфорту. Зупинки на перекусити – були острівцем відпочинку тіла. Так само і ночівлі. Тіло потребувало відновлення. Трохи питань з відсутністю місць де перекусити (закладів) на початку шляху в Іспанії. Там взимку майже все закрито, а я ще й потрапила на дні шторму та скаженої зливи. Тож довелось просто йти. Крізь непогоду. 26 кілометрів по гірській місцевості до найближчої ночівлі та їжі. Зайвих речей в рюкзаку не виявилось. Я класно підготувалась. Повний список речей опублікувала в Instagram.

– Як цей шлях вплинув на вас? Який головний меседж ви винесли з цієї подорожі?

– Я повернулась до себе. Більшу частину шляху я справді йшла на самоті. Зустрілась з власним справжнім "я" без навʼязаних мені думок, страхів та упереджень. Почала краще чути свій внутрішній голос. Наодинці з природою ти справді проходиш якесь очищення. В тебе немає шуму інших енергій навколо(як це буває в містах). Ти і чистий простір – єдині. Коли ти справді робиш своє і за покликом – ти отримуєш той самий стан легкості. Не фізичної (ні), а внутрішньої легкості – свободи. Були і болючі моменти та усвідомлення. Те що не викоренити, те чого не позбутися. Лише прийняти, та й те дається важко. Плюс дні сильних обстрілів в Україні, коли ти все одно відчуваєш увесь біль. Де б ти не був. Цей шлях точно вже розділив моє життя на до та після навіть у плані соцмереж та роботи. До мене за два тижні приєдналось 24 тисячі людей. Я цього не планувала, не мала жодної стратегії і не включала ніякої реклами. Я просто була собою. В щирості. Як риба в воді. Тут і випливає головний меседж – чесність та щирість (з собою та іншими) – головні навігатори на шляху нової ери нашого життя.

Фото: Поліна Вахрамєєва

– Скільки кілометрів довелося подолати та скільки часу це зайняло у вас?

– Я йшла 13 днів. За офіційними даними маршрут, який я обрала Camino Portuguese da Costa Senda Litoral – 280 км. Однак мій трекер показує, що я пройшла 312 км. Я навіть знаю, де я блукала деколи то було в шторм, там я випадково накинула 5 км. Плюс інші км були за рахунок додаткової відстані до альберге та в побутових справах типу пошуку магазинів чи кафе.

– Чи плануєте ще подібні мандри в майбутньому?

– Так, звісно. Тепер хочу пройти цей самий маршрут з коханим. А ще хочу спробувати Французький шлях.

– Що б ви порадили тим, хто тільки замислюється про подібну подорож?

– Якщо ви чуєте поклик – то вам точно сюди. Але раджу добре підготуватись. В усіх аспектах. Добре дослідіть інформацію про маршрут який ви обрали. Звіряйте з сезоном, погодними умовами

– Як правильно налаштуватися на таку подорож, щоб вона принесла максимум задоволення?

– Прийняття. Заздалегідь налаштувати себе на прийняття усього, що буде з вами відбуватись. Від вашого сприйняття залежить усе. Я сприймала з посмішкою навіть дощ і додаткові км. Бо це не ускладнення, це те що зробило мій шлях ще цікавішим. І я вдячна усім подіям та ситуаціям.

Раніше ми розповідали, як мотивація впливає на успіх у вивченні іноземних мов.