Гедоністка Анна Салата: Найкраще я почуваюся, переміщуючись між країнами

Кожен з нас хотів би подорожувати світом, відвідати безліч країн, побачити всі чудеса. Але випадає такий успіх далеко не всім. Плюс українці зараз переживають один із найскладніших етапів у своїй історії, і не кожен думає про подорожі.

• "Зараховую відразу на бюджет": Надя Дорофєєва згадала кумедне знайомство з Поплавським

Мандрівниця та письменниця Анна Салата, незважаючи на війну, примудряється їздити світом, пізнавати нове, знайомитися з різними людьми. Про те, як їй це вдається – у нашому інтерв'ю.

- Скільки країн тобі вдалося об'їздити? І, звичайно, побите питання - які країни запам'яталися найбільше?

— Зараз я маю у списку п'ятдесят дев'ять країн. Є серед них і ті, де я побувала як типова “галочниця”. "Галочник" - є таке поняття серед професійних мандрівників, коли людина приїжджає в країну на дуже короткий проміжок, щоб додати цю країну до списку відвіданих. Я так побувала у Парагваї, наприклад. У Латинській Америці є точка, в якій сходяться три країни - Аргентина, Бразилія та Парагвай. І ми з моїм другом, співаком Деном Бауріним, приїхавши до Бразилії з Аргентини, також сходили пішки через міст у Сьюдад-дель-Есте, друге за величиною місто Парагваю. Здається, це була неділя, і там було закрито абсолютно все. Було схоже на ринок Петрівки у понеділок (їхній вихідний день). Навіть пива не знайшли де випити. Але ходити туди-сюди через міст без роумінгу, намагатися викликати таксі, їхати машиною з простріленим склом — воно точно того варте.

Головне моє відкриття та головне кохання – однозначно В'єтнам. Неймовірна країна, в якій варте уваги абсолютно кожне місто, і ще вони не схожі одне на одного. І, звісно, ​​тут вирішують ціни. У столиці, Ханої, і найбільшому місті Хошимін трохи не так, а в інших виходиш з дому, ходиш весь день ресторанами, їси креветки та устриці, п'єш пиво, фреші, а ввечері розумієш, що не витратила і тисячі гривень. В'єтнамці неймовірно привітні, там дуже смачно, є міста в горах, пляжі на будь-який смак. Господи, навіщо я говорю це вголос? Адже понаїжджають і зіпсують, як Балі або курортні міста Таїланду!

Звичайно, обожнюю Аргентину. Там я здійснила свою дитячу мрію - побачила акторів із серіалів "Дикий Ангел" та "Бунтівний шлях" без трусів. Вся Латинська Америка чудова. Перу – це щось. Нічого схожого не бачила! Правда мені як завжди "пощастило" - коли ми туди прилетіли, там була революція і я потрапила лише до столиці.

З країн ближче закохала Боснія і Герцеговина. Можливо, за рахунок того, що там майже немає виходу до моря (крім міста Неум, де я не бувала), там ще не утворився вайб манімейкерства і тебе не сприймають, як гаманець на ніжках. У серпні там були дуже гарні ціни на житло, крута природа, є на що подивитися. Італія, Іспанія, Португалія - ​​ван лав раз і назавжди. Лондон, та й вся Британія по-своєму прекрасна в хорошу погоду і, бажано, коли за тебе хтось платить. Дублін – навіть узимку. А моє улюблене місто взагалі Будапешт. Хоча, здавалося б, чим може закохати Східна Європа з таким досвідом?

- Що змінилося з початку війни? Стало складніше виїхати чи ти не відчула великої різниці?

— Особисто я активно мандрувати почала саме з початком війни. Сиділа у Львові — добре хоч не в Маріуполі та не в Харкові, але все одно з незвички було страшнувато від сирен та кількох “прильотів”. І тут мене висмикнув до Європи вищезгаданий Ден. Він на той момент жив у Будапешті. Для українців тоді був безкоштовний проїзд у транспорті, різні програми із безкоштовним житлом.

Тоді я зрозуміла, що подорожі — це дуже дешево. У мене було по нулях на всіх рахунках і я з нахабним обличчям несла на дах готелю Hilton біля озера Комо, де нас поселили безкоштовно, пакет з акційним пивом і пила його на очах багатих людей, які пили аперолі по двадцять євро.

Я зрозуміла, що навіть у дорогих містах та країнах є супермаркети з креветками на вагу, готовими салатами та дешевим вином. Я щиро спробувала придивитися до парочки країн і спробувати там пожити, але зрозуміла, що найкраще почуваюся, рухаючись між країнами. До початку повномасштабної війни я мала двадцять дві відвіданих країни за сімнадцять або вісімнадцять років подорожей. Після — сорок вісім за три.

- Як ставилися до українців за кордоном до війни та після? Може, є якісь випадки цікаві?

— До війни — гадки не маю. Думаю, як і до будь-яких туристів: хтось з цікавістю, хтось як до гаманця на ніжках. Після війни дуже по-різному. Особисто мені пощастило. Мене оточували лише найкращі люди. Допомагали і порадами, і матеріально. Я деякий час жила у Британії, моїм спонсором став чудовий гей Діма, родом із росії, але давно виїхав звідти через гомофобні утиски. Але людина плюс-мінус розуміла слов'янський менталітет і мою поведінку в тих чи інших ситуаціях.

Але знаю історії, коли корінні британці чи німці, наприклад, запрошували до себе українця, всіляко йому допомагали, а потім просили забратися.

Зі свого боку, і європейці надивилися на українців на позашляховиках, які їздили за гуманітаркою, і склали таку собі думку про них, напевно. Загалом, усі люди різні, тож і досвід у всіх індивідуальний.

- Довгий час ти займалася піаром, працювала в медіа, потім мандрівниця і ось письменниця. Розкажи, як у тебе це вийшло?

— Я все життя в душі була письменницею. У журналістику полізла для того, щоби писати. У піар пішла, коли журналістика стала більше про гучні заголовки і про першому відкопати сенсацію та опублікувати, а не про гарно написати та придумати, що написати. Книжку написала, коли морально дозріла до того, що готова. Двадцять років наважувалася. Вважаю це найкращою ідеєю у своєму житті. Це реально як дитина і це вихід на новий рівень любові до себе та прийняття себе такою, якою я є.

- Якщо тебе зараз запитати – хто ти? Як би ти відповіла?

— Я людина, яка вчиться любити себе. Яка багатогранно проживає це життя у задоволенні та вчиться монетизувати та розвивати ті сторони, які це задоволення можуть принести. Напевно, я хотіла б тільки те й робити, що їздити новими країнами і писати про це. Але поки що це лише вологі мрії.

- Твоя книга непогано розходиться. Її читають двома мовами. Чи є в планах щось ще написати? Може, хочеш змінити жанр і написати щось вічне?

— У моїй книзі “17 країн мого гедонізму” лише 17 країн із 59, які я відвідала, то я й не планую зупинятися. Я вже майже закінчила другу книгу – "11 країн мого гедонізму". Тому, що в першій книзі у читача цілком могло статися передозування від кількості подій та героїв. Я обривала деякі події, бо голова починала крутитися в мене самої.

Навіть якщо я раптом перестану мандрувати прямо зараз, у мене ще на три книги залишиться. Ще хочу написати книгу про своїх сумнівних коханців. І про український шоу-бізнес. Але тоді мене точно завезуть у ліс!

Вічне? Я не знаю, що може бути “вічним”. Мені, наприклад, багато книжок із класичної літератури цікаві своїми сюжетами, персонажами, складом, але інформація в них видається дуже застарілою та неактуальною через призму своїх нинішніх життєвих цінностей та опрацювань у психотерапії. Безперечно, є автори, які написали щось суперкруте, але це все одно треба адаптувати під нинішні реалії. Навряд чи гедоністка Анна Салата зможе сказати щось нове, правда. А якщо й скажу щось провокаційне і прямо в яблучко, те, що актуально зараз, за ​​сотню років таким не буде. Якщо моя книга навчить хоча б пару десятків, та що там - хоча б кількох людей дійсно сильніше любити себе і своє життя - це вже супер!

- Повернемося до подорожей – яку пораду ти даси українцям? До якої країни точно потрібно їхати, а до якої краще не варто?

— З погляду актуальної політичної ситуації, якщо якомусь українцю фізично боляче від того, що хтось у світі розмовляє російською краще взагалі не їхати нікуди і не тригерити свою нервову систему. Я якось пила пиво на пляжі з на вигляд інтелігентними казахами, які знали вісім мов і були приємними хлопцями, а потім виявилися бурятами та учасниками СВО. Дізнавшись про це, я запропонувала перестати спілкуватися, а то не хотілося, щоб ранок закінчився різаниною. Панове здивувалися: навіщо про політику, нормально ж спілкувалися? Але мені тусити з ними якось перехотілося.

Можна, звичайно, уникати всіх російськомовних, але були і англомовні люди, які несли якесь феєричне марення, зустрічалися мені і в Бразилії, і в Іспанії, і в Боснії. Навіть у Варшаві водій таксі здивовано запитував мене: "А що, війна ще не закінчилася?" У країнах подалі люди живуть своє життя і, звісно, ​​для когось це може бути боляче.

А так усі країни по-своєму прекрасні. Мені приємно в екстремальних країнах та некомфортно у дорогих. Я ось мрію потрапити до Венесуели, хоча там серед білого дня тебе можуть роздягнути догола. Навіть труси знімуть. Треба визначитися зі своїми особистими пріоритетами, звичаями та законами країни, і тоді розуміти, чи є сенс тобі туди їхати.

- Скільки грошей ти витрачаєш на поїздки? Чи правда, що можна зовсім з невеликим бюджетом колесити світом?

— Я витрачаю на поїздки все, що заробляю, залишивши зовсім невеликий проміжок грошей, щоб були як подушка безпеки. Раптом проблеми із здоров'ям. Та й у книжки треба вкладатись. Якщо я в якійсь дорогій країні, витрачаю більше. У дешевій – менше. У Європі катаюся по друзях і майже ніколи не плачу за житло.

Коли я їду кудись із подругами, для яких ця поїздка — відпустка раз на пару місяців, якщо не півроку, то я офігіваю від того, як багато ми витрачаємо, коли я витрачаю нарівні з ними. І які у людей запити, коли це не мандрівка, а відпустка.

Втім, раніше я так робила. Злітати на десять днів до Єгипту за тисячу з чимось доларів легко. Зараз, напевно, я витрачаю від семиста до півтори тисячі доларів на місяць. Бувають винятки, коли я сиджу в якомусь селі з чужими котами.

Але якщо подорожувати, наприклад, по Азії автостопом, зупинятися в полях з наметом, як робив мій друг, або по couchsurfing, їсти тільки у місцевих і таке інше, то вписатися в пару сотень доларів на місяць — реально. Але особисто я не готова до такого екстриму.

Але, до речі, щоб відвідати реально екзотичні країни третього світу та реально екзотичні місця — треба тисячі доларів. Поїздка в пустелі Африки обійдеться не менше, ніж у п'ятірку. Сподіваюся, хоч якась із моїх книг стане бестселером, тоді й зможу собі це дозволити.

- І останнє питання. В гостях добре, а вдома краще. Це так?

- Не знаю. На цьому етапі життя у мене немає дому. Я ніколи не планувала їхати з Києва і була впевнена, що хочу будувати своє життя лише у цьому місті. Але Києва 2021 року вже ніколи не буде. Для мене Київ – це люди, повна свобода, легкість. Нині там цього немає. Справа навіть не в обстрілах. Комендантська година з моїм зручним для життя графіком не сумісна від слова "взагалі".

Я з Таїланду тому й втекла — там алкоголь опівночі не продавали у супермаркетах. І в обід. Звичайно, з націнкою можна було купити в будь-якому неофіційному кіоску, але мене дико тригерив і викручував сам факт наявності обмеження.

Плюс я дружу з чоловіками в основному, тому чимало друзів знайшли себе в інших країнах, підняли там собі якість життя і планують жити там. І навряд чи колись повернуться. Тобто життя у Києві треба буде складати майже з нуля та майже заново. Чи я цього хочу? Запитання без відповіді.

Дуже багато країн закохали у себе кухнею, колоритом та природою, але я не хочу плутати туризм з еміграцією. Від Києва, безумовно, не відмовляюся — там дуже багато всього важливого для мене і найближчі люди досі там.

Наприкінці квітня їду до Кракова, звідти — Львів, Київ, Горішні Плавні. Минулого року провела в Україні майже п'ять місяців. Позаминулого — приблизно так само. Але ось позаминулого року я змінила три орендовані квартири тільки в Києві! Це — одне з моїх улюблених міст, але, напевно, на цьому етапі мого життя — не дім. Як співав один іноагент: моє життя — моя валіза. Правда, на відміну від автора треку, не вважаю, що мені немає місця на землі, а навпаки кайфую від такого цікавого періоду.

Від того, що в мене немає дому, втомлююся, коли з усіма своїми сумками міняю локацію раз на три-чотири дні плюс маю насичений графік у всіх цих локаціях. Реально з'являються думки в голові: "Як же набридло! Хочу додому!" Куди додому – питання без відповіді. Але варто оселитися в квартирі, де маю окрему спальню, а ще краще – крім мене, нікого немає, де є порожня шафа, а також супермаркет під боком зі зрозумілими продуктами, вже через тиждень я готова до нових пригод! Тобто нудьгую я не за конкретним будинком, а за можливістю побути в домашньому графіку — з розкладеними речами, посудом і ось цим усім.

Білл Гейтс поділився "найкрутішим кодом", який привів компанію Microsoft до успіху.