Тренерська карусель Серії А. Де Аллегрі, Конте, Саррі та інші наставники досягли найбільшого успіху?

Італійська Серія А має цікаву особливість: поки в інших європейських чемпіонатах клуби нерідко шукають нові тренерські обличчя, в Італії добре знайомі фахівці регулярно змінюють одне одного на лавках провідних команд.

Антоніо Конте встиг виграти чемпіонство з «Ювентусом», «Інтером» та «Наполі». Массіміліано Аллегрі після успішних періодів у «Мілані» та «Ювентусі» тепер очолює неаполітанців. Мауріціо Саррі, який працював із «Наполі», «Ювентусом» та «Лаціо», влітку перебрався до «Аталанти», а Дженнаро Гаттузо очолив римлян.

Масштаби тренерської каруселі підтверджує статистика. Перед сезоном-2026/27 одразу дев'ять із 20 клубів змінили наставників. При цьому 14 команд довірили свої лавки саме італійським спеціалістам.

Але де кожен із цих тренерів досяг найбільшого успіху?

Массіміліано Аллегрі – золота епоха Ювентуса

Аллегрі став одним із найуспішніших тренерів в історії італійського футболу. Своє перше чемпіонство він виграв із «Міланом» у сезоні-2010/11, однак справжня епоха домінування розпочалася після переходу до «Ювентуса» у 2014 році.

Протягом наступних п'яти сезонів туринці незмінно вигравали Серію А, а також чотири рази поспіль здобували Кубок Італії.

Крім того, Аллегрі двічі виводив «Ювентус» у фінал Ліги чемпіонів – у 2015 та 2017 роках, хоча в обох випадках італійці поступилися іспанським грандам.

Загалом на рахунку тренера шість чемпіонських титулів у Серії А. Тепер у «Наполі» він намагається повторити успіх із третім італійським клубом.

Антоніо Конте – чемпіон із трьома різними клубами

Конте є, мабуть, найяскравішим прикладом успішного переходу між конкурентами.

Саме він розпочав дев'ятирічну чемпіонську серію «Ювентуса», вигравши три Скудетто поспіль із 2012 до 2014 року. В останньому сезоні його команда набрала рекордні 102 очки.

У 2021 році Конте привів до чемпіонства вже «Інтер», перервавши домінування свого колишнього клубу.

А в сезоні-2024/25 повторив цей трюк із «Наполі», який лише роком раніше завершив чемпіонат на десятому місці.

Таким чином, Конте став першим тренером в історії Серії А, який виграв чемпіонство з трьома різними клубами.

Хоча найбільше титулів він здобув у Турині, саме здатність повторювати успіх із різними командами робить його особливим серед італійських наставників.

Мауріціо Саррі – чемпіонство з Ювентусом, але найкращий футбол у Наполі

Кар'єра Саррі є цікавим прикладом того, що найбільший успіх не завжди вимірюється трофеями.

Свій єдиний титул чемпіона Італії він здобув із «Ювентусом» у сезоні-2019/20. Роком раніше виграв Лігу Європи з лондонським «Челсі».

Проте найбільше захоплення викликав його «Наполі» у 2015–2018 роках.

Під керівництвом Саррі неаполітанці демонстрували видовищний комбінаційний футбол, який отримав назву «саррібол». У сезоні-2017/18 команда набрала 91 очко, але все одно поступилася чемпіонством «Ювентусу».

Згодом тренер працював із «Лаціо», який у 2023 році привів до другого місця в Серії А. Тепер Саррі намагається реалізувати свої ідеї в «Аталанті».

І хоча трофейний пік його кар'єри припав на Турин, найвпізнаваніший футбольний стиль він створив саме в Неаполі.

Лучано Спаллетті – історичне чемпіонство з Наполі

Спаллетті протягом багатьох років залишався одним із найавторитетніших наставників Італії, але довго не міг виграти чемпіонат країни.

У «Ромі» він двічі здобув Кубок Італії та створив яскраву атакувальну команду навколо Франческо Тотті. Згодом працював із «Інтером», який двічі поспіль вивів до Ліги чемпіонів.

Проте головний тріумф прийшов у сезоні-2022/23.

Спаллетті привів «Наполі» до першого за 33 роки Скудетто. Команда з Хвічею Кварацхелією та Віктором Осімгеном не лише виграла чемпіонат із 90 очками, а й уперше у своїй історії дісталася чвертьфіналу Ліги чемпіонів.

Після роботи зі збірною Італії тренер повернувся до клубного футболу, очоливши «Ювентус» восени 2025 року.

Джан П'єро Гасперіні – архітектор історичної Аталанти

Якщо більшість інших наставників переходили між італійськими грандами, то Гасперіні фактично сам перетворив «Аталанту» на одного з них.

До переїзду в Бергамо він працював із «Дженоа», «Палермо» та «Інтером», де його перебування виявилося надзвичайно коротким.

У 2016 році Гасперіні очолив «Аталанту» і за дев'ять років перетворив скромний клуб на постійного учасника єврокубків.

Під його керівництвом бергамаски тричі завершували чемпіонат на третьому місці, а в сезоні-2019/20 забили 98 голів у Серії А.

Вершиною стала перемога в Лізі Європи 2024 року. У фіналі «Аталанта» розгромила непереможний до того «Баєр» Хабі Алонсо з рахунком 3:0.

Це був перший європейський трофей в історії клубу та перший великий титул самого Гасперіні.

У 2025 році тренер очолив «Рому», проте саме робота в Бергамо назавжди залишиться визначальною сторінкою його кар'єри.

Дженнаро Гаттузо – перший трофей із Наполі

Гаттузо пройшов значно складніший шлях. Після завершення кар'єри футболіста він працював із «Міланом», «Наполі», «Валенсією», «Марселем» та «Хайдуком».

У «Мілані» тренер намагався повернути команду до Ліги чемпіонів, але в сезоні-2018/19 зупинився лише за один пункт від четвертого місця.

Найуспішнішим періодом його тренерської кар'єри залишається робота в «Наполі».

У 2020 році команда Гаттузо виграла Кубок Італії, здолавши у фіналі «Ювентус» у серії пенальті. Це був перший великий трофей для нього як тренера.

Наступного сезону неаполітанці набрали 77 очок, але завершили чемпіонат п'ятими, знову залишившись без Ліги чемпіонів.

Після роботи за кордоном і зі збірною Італії Гаттузо влітку 2026 року очолив «Лаціо», отримавши нову можливість проявити себе в Серії А.

Стефано Піолі – від Інтера та Лаціо до чемпіонського Мілана

Ще одним яскравим представником тренерської каруселі є Стефано Піолі.

За свою кар'єру він встиг попрацювати з «Болоньєю», «Лаціо», «Інтером», «Фіорентиною» та «Міланом», а також із низкою менш відомих італійських клубів.

Однак до 2019 року Піолі не мав жодного великого трофея.

Усе змінилося після призначення до «Мілана». Поступово тренер сформував молоду команду навколо Рафаеля Леау, Тео Ернандеса та Сандро Тоналі.

У сезоні-2021/22 «россонері» виграли перше за 11 років Скудетто, набравши 86 очок.

Пізніше Піолі також вивів «Мілан» до півфіналу Ліги чемпіонів 2023 року. Саме ці досягнення зробили його одним із найшанованіших тренерів клубу останніх років.

Після відходу з «Мілана» він працював у Саудівській Аравії та знову повертався до «Фіорентини», однак повторити свій головний тріумф поки не вдалося.

Ді Франческо, Індзагі та Раньєрі – інші майстри тренерських переходів

Цей список далеко не вичерпується найбільш відомими іменами.

Еусебіо Ді Франческо працював із «Сассуоло», «Ромою», «Сампдорією», «Кальярі», «Вероною» та іншими командами. Найгучнішим його досягненням став вихід «Роми» до півфіналу Ліги чемпіонів у 2018 році після історичного камбеку проти «Барселони» – 3:0.

Сімоне Індзагі пройшов шлях від «Лаціо» до «Інтера», з яким виграв чемпіонство у 2024 році та двічі дістався фіналу Ліги чемпіонів. У 2025 році він залишив Італію заради роботи в Саудівській Аравії.

Нарешті, Клаудіо Раньєрі встиг очолити ледь не половину відомих італійських клубів, зокрема «Наполі», «Фіорентину», «Ювентус», «Рому» та «Інтер». Але найвеличніший успіх прийшов до нього за межами Італії – сенсаційне чемпіонство з «Лестером» в АПЛ у 2016 році.

Чому в Італії постійно змінюються ті самі тренери?

Серія А традиційно високо цінує тактичну підготовку та досвід роботи в італійському футболі. Для керівників клубів відомий наставник нерідко здається менш ризикованим вибором, ніж молодий спеціаліст без досвіду.

До того ж італійські тренери часто мають власну впізнавану філософію. Саррі асоціюється з комбінаційним футболом, Конте – з дисципліною та швидким досягненням результату, Гасперіні – з агресивним пресингом, а Аллегрі – з прагматичним підходом.

Проте висока конкуренція та постійний тиск також змушують клуби швидко змінювати наставників. Наприклад, у сезоні-2023/24 у Серії А відбулося 14 тренерських змін безпосередньо під час чемпіонату.

Водночас ситуація поступово змінюється. У сезоні-2026/27 одразу 11 із 20 наставників на старті чемпіонату були молодшими за 50 років. Успіхи Крістіана Ківу та робота Сеска Фабрегаса показують, що клуби дедалі частіше готові довіряти новому поколінню.

Тому тренерська карусель Серії А залишається одним із найцікавіших явищ європейського футболу. В Італії можна виграти чемпіонство з одним клубом, згодом очолити його принципового суперника, а через кілька років знову отримати шанс на тріумф уже в третій команді.

І приклад Антоніо Конте доводить, що така стратегія іноді справді працює.