Втратив ногу в штурмах проти вагнерів, але вижив і став успішним у тилу – історія одного ветерана

Тепер, на жаль, Україна – це країна героїв. Кожен з нас щодня щось втрачає у цій війні. Важко й несправедливо вимірювати хто більше, кому легше, а кому важче: у кожного – своя міра й край страждань, який неможливо перенести. Але, звичайно, найбільшої суспільної поваги й підтримки заслуговують військові.

І вже багато хто з них відвоював своє, отримавши на війні несумісні зі службою травми. Їм треба якось наново вбудовуватись у цивільне життя – і це почасти надскладна й болюча задача. Ветеран Ярослав Шаркий, на позивний – Гіппократ, для кожного з нас може стати натхненням у нелегкій справі під назвою "життя", яке навчає із завзяттям долати навіть надзвичайні його перешкоди.

"Прийшов у військкомат і сказав: давайте мені повістку"

До початку повномасштабної війни Ярослав працював фельдшером, мав досвід роботи у швидкій та лікарнях. 24 лютого 2022 року прийшов у військкомат добровольцем:

Черги були кілометрові тоді. Добровольців тоді вистачало. Мені сказали, що зателефонують, бо мені було тільки 24 роки. Ніхто не подзвонив. Через місяць я знову прийшов у військкомат. І це все продовжувалося до жовтня, поки я вже не прийшов у військкомат і не сказав: давайте мені повістку та кажіть, у який день приходити з речами

Тоді хлопцю якраз виконувалось 25 років, тому, за законом, він уже міг вступити в ЗСУ на службу за контрактом. З 7-го грудня він почав воювати – служив бойовим медиком у 66-й окремій механізованій бригаді в підрозділі розвідки:

У мене був медичний рюкзак, але я так само, як і всі інші, виконував бойові завдання. Я був як боєць і як та людина, яка до того ж може рятувати життя

На одному з таких бойових завдань 10 липня 2023 року Ярослав отримав поранення. Це сталося під час оборони від "м’ясних штурмів" екс-вагнерівців, які після поразки пригожина в рф, сформувалися в "шторм-z":

Тоді, за наказом командира, я витягував хлопців із сірої зони, які стояли проти штурмових загонів зеків, що влаштовували по 5-6 штурмів на день. Ми витягли кілька тіл і вирішили забрати "Браунінг" (кулемет великого калібру) з позицій. Піднімають той "Браунінг", спрацьовує сигнальна розтяжка, йде дим – сигнал того, що там хтось є. І нас починають обстрілювати 152-ми снарядами з мінометів, арти – коротше: з усього, що було, з того й обстрілювали. Снаряд "Василька" прилітає мені в ногу – бах, і моя нога відлітає

"З нього випала нирка, просто покотилася"

Коли Ярослав почав накладати турнікет – полетіли ще й "Гради":

Мені уламками повністю розриває стегно аж до коліна, відриває також і частину сідниці. Я накладав собі турнікети: один лопнув, другий – теж. Я наклав собі вже третій турнікет на вищу точку. І так думаю: ладно, я все одно помру, тому за турнікети можна не дуже переживати

Але Гіппократу пощастило – і йому прийшла неочікувана допомога: на територію зайшли бійці з 25-ї бригади ДШБ, які його витягли. У Ярослава був при собі медрюкзак, але він не міг ним скористатись, тож пояснював своїм рятівникам, як допомогти іншим пораненим. Та, на жаль, все було марно:

Біля мене лежав поранений сапер, якого пробило наскрізь. Там така дірка вже була: з нього випала нирка, просто покотилася – він в агонії помер

Коли Ярослава почали виносити з поля бою – почався черговий "м’ясний штурм":

Кацапи почали знищувати просто все на 360 градусів. І я був у свідомості весь цей час, хоча дуже сильно хотів її втратити. Бо переживав такий шалений біль, що просто не хотілося жити. Отож, на 360 – усе вибухає. Мене несуть в м'яких ношах – і я не бачу, що відбувається, тому що носії перекрили мій огляд. Але я чую: там вибухнуло, там вибухнуло, працюють кулемети, автомати, кулі шух-шух-шух. Думаю: якщо мене не завалило цим "Васильком", не вбило "Градом", то, зараз, поки виноситимуть, точно вб'є

"Просто лежав на спині 3 місяці"

Але, на щастя, не вбило – Ярослава доставили до лікарні та врятували. Для того, щоб вижити й встати на ноги молодому чоловікові довелось перенести 20 операцій:

Поки тривало лікування, я 3 місяці був повністю лежачий. Я не міг ні встати, ні повернутися на бік – просто лежав на спині 3 місяці

Через це в нього з’явилася атрофія суглобів і м'язів. І хоча, коли вперше після поранення він встав на ногу – вдалося простояти на ній навіть менше кількох секунд, Ярослав і не думав здаватися

Ходити – це насправді дар. Я його втратив і дуже сильно хотілося його повернути

Хлопець завзято займався та скоро вже зміг стояти на милицях. А коли почав пересуватися на них на недалекі дистанції в 50-100 метрів – для нього вже було виготовлено тимчасовий протез:

Я встав на тимчасовий протез – і вже через тиждень викинув милиці та бігав без них в магазин. Це була якраз зима – слизько. На мене реабілітологиня кричить: де милиці? А я кажу: ні, я їх у руки більше не візьму

Так завзято Гіппократ з кожним днем старався все більше й більше ходити та розробляти тіло, щоб повернутись до повноцінного життя. Таким чином він не тільки став на ноги, але й став чемпіоном, долучившись до спільноти "Ігр нескорених".

Я подав заявку на Invictus і потрапив на відбірковий кемп. Там обрав стрільбу з лука, метання диска і волейбол сидячи

"Ігри Нескорених" (англійською – "Invictus Games") – міжнародний спортивний захід з адаптивних видів спорту серед військовослужбовців, які отримали поранення, травми чи захворювання підчас виконання військових обов’язків.

"Піднятися на Кіліманджаро чи Говерлу, а може, пробігти трейл на протезах"?

Так, поранення не зупинило життя Ярослава. Він не впадає у відчай та навіть підкорює нові дивовижні висоти:

Маю медаль за 15-кілометровий забіг горами – Ultra X-Trail Madeira. Я виграв його через півроку після того, як став на постійний протез. Там був я і ще один ветеран. Ми перші у світі ветерани, хто пробіг цей трейл на протезах. Було дуже складно насправді. Але все-таки я доповз до фінішу. І десь всередині себе цим пишаюсь

Також і в цивільному житті військовий герой знайшов спосіб реалізувати свої таланти, непростий досвід та непересічні навички, здобуті в боях, знову-таки для порятунку життів. Віднедавна Ярослав став викладачем домедичної підготовки в Національній академії внутрішніх справ:

У НАВС я прийшов на посаду інструктора з домедичної підготовки. І постараюся передати свої знання молодому підростаючому поколінню поліцейських

А найголовніша порада, яку Ярослав хотів би дати людям – ніколи не припиняйте працювати над собою:

Якщо ти отримав поранення, то в першу чергу, працюй над собою і ніколи не здавайся, навіть якщо дуже тяжко. Типу, все, я інвалід і тому подібне, життя закінчилося – оці совдеповські прикольчики вже одійшли далеко-далеко в минуле. Тому що зараз молоді хлопці після поранень показують просто неймовірні спортивні результати – такі, які люди не можуть повторити навіть зі своїми кінцівками. Піднятися на Кіліманджаро чи Говерлу, пробігти трейл на протезах – це просто вау. Йоу, ти можеш так само, головне – бажання!

Також Гіппократ наголошує, що в Україні ветеранське ком'юніті вже настільки добре розвинуто, що після відновлення, колишнім військовим – треба тільки вибирати: чим зайнятися спершу. Не сумуйте – підтримка завжди є: треба тільки дозволити собі її прийняти.