Площа морського льоду в Арктиці виявилася рекордно низькою

Арктичний морський лід, який зосереджений в межах акваторії Північного Льодовитого океану, відповідає сезонній мінливості росту і танення, впливаючи на місцеві екосистеми та глобальну динаміку океану. Як правило, площа льоду досягає свого річного максимуму в березні, коли протягом попередніх зимових місяців вплив від’ємних температур призводить до збільшення площі замерзання океану та потовщенню криги. Починаючи з кінця березня та у квітні на тлі поступового прогріву повітряних мас, концентрація льоду починає скорочуватися і зазвичай досягає свого річного мінімуму у серпні-вересні. Однак свіжі супутникові спостереження вказують на значне відхилення нинішнього поширення морського льоду в регіоні від історичних середніх показників.

За даними EUMETSAT OSI SAF, у період з 15 по 28 березня 2026 року площа морського льоду в Арктиці залишалася на найнижчому рівні за всю історію інструментальних спостережень для цієї пори року, що свідчить про значне скорочення порівняно із середнім кліматологічним показником.

Візуалізація даних, яка базується на інформації Служби зміни клімату Copernicus та OSI SAF, складається з двох графіків. Верхні криві показують щоденні зміни площі морського льоду в Арктиці з 1980 року по 28 березня 2026 року: сірі лінії відображають річні значення з 1980 по 2025 рік, а червона лінія відстежує динаміку за 2026 рік, демонструючи рекордно низький рівень для цього часу. Карта нижче висвітлює концентрацію морського льоду в Арктиці станом на 28 березня 2026 року, при цьому червона лінія відзначає медіанний (усереднений) рівень льодової кромки за базовий кліматичний період 1981 – 2010 роки, вказуючи на типову для цього часу площу льоду.

Дані місії Copernicus дозволяють здійснювати безперервний моніторинг стану морського льоду і є основою для оцінки не тільки коливань регіонального клімату, а й загальної циркуляції атмосфери, а також дозволяє вносити корективи до морської навігації.

Нинішній весняний мінімум площі льоду, ймовірно, спричинений поєднанням кількох факторів – як гідрологічних, так і метеорологічних. Протягом зими у високих полярних широтах переважали вологі та теплі повітряні маси, а основна локалізація холоду була зосереджена над материковою частиною Євразії. Таким чином, над сушею минула зима виявилася холоднішою по відношенню до норми, а от у районі Північного Льодовитого океану – навпаки істотно вищою за неї. Крім того, ми бачимо по карті значний вплив теплої Північно-Атлантичної течії (відгалуження Гольфстріму), яка не дозволила повністю промерзнути верхньому шару води у районі Нової Землі та Шпіцбергена. Саме таким чином проявляється глобальне потепління, яке зовсім не означає м'які зими на континенті щорічно, натомість є вагомим індикатором у Північній Полярній області, де поєднується тісний вплив прогрітих океанічних вод та атмосферної циркуляції.