Загадки грозової діяльності на Венері

В атмосфері Венери виявлено переконливі хімічні ознаки, які свідчать про постійну грозову діяльність. Згідно з розрахунками вчених, венеріанські блискавки або значно потужніші за земні, або відбуваються набагато частіше. Втім, виникає природне питання: якщо спалахи справді відбуваються так часто, чому їх досі не вдалося побачити візуальними методами? Астрофізики вважають, що причина полягає у надзвичайно щільних хмарах Венери, які складаються переважно з парів сірчаної кислоти (H₂SO4). Вони практично повністю приховують та поглинають спалахи світла від блискавок. Цікаво, що розглядається версія, за якою самі ці хмари не мають жодного відношення до генерації блискавок.

Ще у 1970-х роках радянські апарати серії «Венера», проходячи через атмосферу планети, реєстрували оптичні сигнали та радіохвилі, характерні для грозових розрядів. Пізніше, у 1990 році, американський зонд «Піонер-Венера» вловив низькочастотні радіосигнали, які також розглядалися як можливі ознаки електричної активності. Але питання про їхнє походження досі викликає суперечки. Згідно з однією з версій, ці сигнали могли бути спричинені не блискавками, а проходженням через атмосферу метеороїдів (малих кам'янистих тіл Сонячної системи).

Новий аргумент на користь існування блискавок з'явився у 2006 році, коли за допомогою Інфрачервоного телескопу NASA на Гаваях вчені виявили в атмосфері Венери оксид азоту (NO) - речовину, яка зазвичай утворюється під час електричних розрядів. Атмосфера Венери приблизно на 96% складається з вуглекислого газу (CO₂) та на 3,5% з азоту (N₂). Для утворення оксиду азоту потрібне руйнування міцних молекул цих газів за допомогою потужної енергії. Сонячне випромінювання не може пояснити такі великі концентрації NO, що спостерігаються приладами, оскільки його вплив має бути помітним на значних висотах, а фактично оксид азоту виявлений на рівні близько 60 км та нижче, аж до самої поверхні планети.

Дослідники з Кембриджського університету припустили, що наявність NO справді пов'язана з блискавками. У своїй роботі, опублікованій на платформі «arXiv.org», вони розрахували, яка потужність потрібна, щоб пояснити концентрацію газу (близько 5,5 частинок на мільярд). За їх оцінками, сумарна потужність венеріанських блискавок має бути приблизно втричі вищою, ніж у земних. Це означає, що розряди або більш енергетичні, або відбуваються частіше, або те й інше одночасно.

У такому разі виникає головне питання: чому ж нам не вдається побачити їх безпосередньо? Відповідь, на думку астрономів, криється в щільних сірчанокислотних хмарах, які ефективно розсіюють та поглинають світло. Більш того, у цих хмарах нещодавно виявили значні запаси води у формі гідратованих сульфатів. Однак, як вважають дослідники, розряди, швидше за все, відбуваються не в цих шарах, де для виникнення блискавок потрібна присутність рідких і твердих частинок кислоти. Таких умов на висотах близько 56 км практично не спостерігається. Тому більшість фахівців схиляються до висновку, що блискавки Венери зароджуються набагато ближче до поверхні. Щодо цього пропонується дві основні гіпотези:

• Вулканічні блискавки, які виникають в результаті тертя частинок, що викидаються при вивержені. Однак, на даний момент немає прямих свідчень того, що на планеті відбувається активна вулканічна діяльність. У той же час не виключені періодичні виверження щитових вулканів з виливами рідкої лави в різних регіонах планети.
• Еолові блискавки - електричні розряди, спричинені зіткненнями частинок пилу та піску, що переносяться вітрами у щільній, але сухій атмосфері. У повітрі може накопичуватися велика кількість статичних зарядів за рахунок тертя, що призводить до раптових спалахів - таємничих блискавок на Венері, які поки що залишаються прихованими від наших очей.