Апокаліптичне видіння 1971: роман передбачив кризу, що лякає сучасний світ

Апокаліптичний роман Жана Распая, написаний у 1971 році, передбачив сучасну міграційну кризу настільки точно, що автор вважав, що це, мабуть, було продиктовано вищою силою. Він розкрив шокуючі подробиці, які передували написанню твору. Також автор вказав на фінал, про який ми всі повинні пам’ятати.

• Найдовше ім’я у світі: як Лоуренс Воткінс виграв суд за своє унікальне прізвище з 2253 слів

Деталі

На величезній віллі для відпочинку на півдорозі між Каннами та Сен-Тропе письменник і дослідник Жан Распай пережив апокаліптичне видіння. Дивлячись на блискучі блакитні води Французької Рив'єри, він уявив собі вторгнення — армаду маленьких човнів, напханих переселенцями, набитих так щільно, що багато хто вже був мертвий, мільйон голодних, зневірених людей, що намагалися вибратися на берег. “А якщо вони прийдуть?” — запитав він уголос. Це був 1971 рік, за десятиліття до того, як почалася криза масової міграції.

Це видіння викликало у письменника сплеск маніакальної творчості. Протягом наступних кількох тижнів Распай несамовито писав. Він зазначає, що в нього не було ні плану, ні найменшого уявлення про те, як все піде, ні про персонажів, які наповнять історію. Але письмо чудово йшло, олівець ніби сам писав. Письменник розповів про надзвичайне натхнення.

Назва роману походить від вірша з Книги Об'явлення, пророцтва про те, що коли настане кінець світу, Сатана збере війська з чотирьох кінців землі та пошле загарбників, “число яких як пісок морський”. Ці армії оточать “табір святих” — останні бастіони цивілізації.

“Табір святих”, опублікований цього місяця у Великій Британії (більш ніж через півстоліття після його написання), є надзвичайним романом. Не все описане в ньому збулися, проте більшість сюжетів надзвичайно реалістичні та перегукуються із сьогоденням. 300 сторінок книги пролітають непомітно.

Коли роман вперше з'явився в 1973 році, навіть права газета Le Figaro, для якої Распай писав, розкритикувала “Табір святих”. Ліві газети відмовилися його рецензувати. Перший тираж не вдалося продати. У США, коли з'явився англійський переклад, його відкинули як непристойність. Але роман вижив і залишився актуальним.

Автор пише, що мігранти викликають величезну жалість, адже вони слабкі, беззбройні, але їх багато. Прийняти їх у Франції означає заохотити інші флотилії нещасних. Нерішучий французький уряд не знає, як реагувати. Він не знає, як їх відправити назад. Не наважується інтернувати їх у табори для біженців. Натомість влада звинувачує простих французів у тому, що вони не прийняли іммігрантів. Видаються укази про покарання для тих, хто був викритий у підбурюванні до дискримінації, ненависті або насильства проти особи або групи осіб через їхнє походження або приналежність до певної етнічної групи, нації, раси чи релігії. Норма поширюється і на письмові коментарі в соціальних мережах. Ця реальність була змальована і в романі. Не дивно, що в подальшому житті прозаїк замислювався, чи не продиктувала йому якусь невидима сила історію, коли він писав.

У лютому 2001 року вантажне судно без назви і прапора сіло на мілину на французькому узбережжі. На борту перебувало 1000 курдських біженців. Саме так, як описано в книзі, човен прибився до берега на півдорозі між Каннами та Сен-Тропе, за 60 метрів від вілли Жана Распая, де він вперше подивився на море і уявив вторгнення мігрантів.

Раніше ми писали про те, що чоловік постане перед судом за жахливу інсталяцію з тілами. Це можна було б прийняти за жарт до Гелловіну, проте місто вирішило не ставитися до ситуації байдуже.