"Більшість складних розмов не відбудеться": інтерв’ю про діалоги, які крадуть наш успіх

Ми постійно готуємось до розмов, які ніколи не відбуваються. Десь по дорозі додому ви вже тричі програли це в голові. Пояснили колезі, чому він помиляється; відповіли клієнту, який вас недооцінює; сказали партнеру те, що давно треба було сказати... Підібрали слова, передбачили заперечення і навіть знайшли ідеальну репліку на той момент, коли співрозмовник спробує перевести тему.

Що робити з діалогами в нашій голові?

Сьогодні в "неПекельних понеділках" талановитий менеджер, креатор та антикризовий комунікатором Артем Зелений розповідає про те, як направити свою таку стихійну мисленнєву діяльність у праведне русло:

Головна проблема "розмов" в нашій голові навіть не те, що вони надокучають та можуть псувати настрій. А в тому, що вони насправді не відбуваються, але відбирають енергію так, ніби сталися

Артем Зелений – засновник PR-компанії “Zeleni.agency”,експерт зі стратегічних та антикризових комунікацій, спеціаліст із розробки та проведення інформаційних кампаній, підприємець у сфері креативних індустрій, автор національних кампаній.

Задарма відбирають наші сили

Для початку експерт пояснює фізіологію наших внутрішніх діалогів:

Це не ознака слабкості характеру і не обов'язково тривожність – так влаштований мозок, який постійно моделює майбутні сценарії, намагаючись підготувати нас до того, що ще не сталось

Артем не вбачає в цьому процесі поширеної містичної "логіки": своїм негативним мисленням ви притягуєте й матеріалізуєте негативні ситуації. Але жах проєктування таких сценаріїв у своїй голові полягає у тому, що ці репетиції не є безкоштовними для нервової системи:

Організм реагує на них так, ніби загроза справді наближається: зростає напруга, увага звужується, а енергія витрачається на подію, якої ще немає. І проблема не лише в тому, що ми витрачаємо сили. Проблема в тому, що більшість сценаріїв, які ми так ретельно програємо в голові, взагалі не реалізуються

Антикризовик пояснює своє твердження науковим фактом, який на практиці підтвердили психологи з Penn State. Протягом кількох тижнів вони просили учасників дослідження фіксувати свої тривоги й хвилювання, а потім відстежували, що з них справдилося:

Близько 85% або не відбулися взагалі, або виявилися значно менш серйозними, ніж очікувалося. Цікаво також, що більшість цих розмов не відбувається не тому, що люди бояться їх починати. Часто вони просто не потрібні. Колега забуде про ситуацію вже наступного дня. Клієнт мав на увазі зовсім не те, що ви собі уявили. Партнер і так усе зрозумів без додаткових пояснень

У цьому процесі виявляється ще одна дивина – головним співрозмовником у цих діалогах часто є не інша людина, а ваша уява про неї:

Цей внутрішній опонент зазвичай значно жорсткіший, образливіший і менш схильний до компромісу, ніж реальна людина навпроти

Що робити з діалогами в голові: інструкція Артема Зеленого

Артем радить заякорити на початку розгортання сценарію уявно-майбутнього сценарію розмови у вашій свідомості одним запитанням:

Ця розмова взагалі відбудеться?

Якщо чесна відповідь – скоріш за все ні, дозвольте собі свідомо її завершити:

Мозок значно краще сприймає рішення «я вирішив цього не обговорювати», ніж відкриту петлю «треба буде колись поговорити», яка може крутитися у фоні ще кілька днів

Експерт наголошує, що складних розмов уникати не варто. Навпаки – вони треба та чим раніше їх починати, тим краще. Але їх внутрішні репетиції треба жорстко блокувати:

За всі ті розмови, які ведемо виключно із собою, ми сплачуємо повну ціну як за подію, яка реально відбулась. Подумайте про це: може, ви просто дуже ретельно готуєтесь до зустрічей, на які вас ніхто не запрошував?

Фото: особистий архів Артема, Рexels.