Топ-10, який сколихнув рік: найжорсткіше й найкрасивіше кіно 2025

2025 рік став часом, коли кіно перестало бути просто «великим втечею» від реальності — воно саме стало дзеркалом тривожного, жорсткого й подекуди абсурдного світу. Від постпандемічного жаху й автократичних дистопій до історій про біженців, помсту, славу та дитячі травми — фільми року били у найболючіші точки сучасності, водночас даруючи катарсис і надію.

• 15 різдвяних фільмів, які ви знаєте напам’ять – і факти про них, про які ви точно не чули

Деталі

Ось найяскравіші й найбільш обговорювані картини року, які не можна пропустити.

Битва за битвою (One Battle After Another)

Абсолютний фільм року — №1 у Пітера Дебрюджа та Оуена Глейбермана. Пол Томас Андерсон зняв шалений гібрид вестерна, політичної дистопії й сімейної драми. Леонардо ДіКапріо — вигорілий, обдовбаний екс-революціонер, який у країні, що перетворилася на автократичний жах, намагається врятувати викрадену доньку (Чейз Інфініті). Шон Пенн у ролі полковника-садиста просто вражає. Це водночас смішно, страшно й до болю актуально — дзеркало сьогоднішньої Америки, де вчорашні ідеалісти стали маргіналами, а влада остаточно зійшла з розуму.

Марти Супрім (Marty Supreme)

Джош Сафді самотужки зняв свій найкращий фільм. Тімоті Шаламе у ролі Марти Маузера — нью-йоркського єврея 50-х, продавця взуття та найбрутальнішого пінг-понг-хастлера в історії — це справжній вибух. Брудні зуби, вусики-персик, моторна мова й енергія, від якої тремтить екран. «Uncut Gems», але замість адреналінового пекла — історія про те, як абсурдна впевненість у собі може стати єдиним способом вижити й перемогти.

Мрії (Drømmer / Dreams)

Найкраще, що сталося з норвезьким кіно після «Найгіршої людини у світі». 17-річна Йоханне закохується у вчительку й веде внутрішній щоденник, де реальність змішується з фантазією. Режисер Даг Йохан Хаугеруд настільки тонко використовує колір, музику й голос за кадром, що буквально відчуваєш народження першого великого кохання. Ніжне, розумне, квір-кіно без жодного стереотипу.

Історія Сулеймана (L’Histoire de Souleymane)

Один день із життя гвінейського біженця в Парижі — від світанку до вирішальної співбесіди в міграційній службі. Головну роль виконує справжній біженець Абубакар Сангаре — і це найкраща чоловіча роль Канн-2025. Жорстко, чесно, без сентиментів. Після перегляду ви інакше подивитесь на кожного кур’єра на велосипеді.

28 років потому (28 Years Later)

Денні Бойл і Алекс Гарленд зробили неможливе — зняли сиквел, який крутіший за оригінал. Британія досі в карантині, заражені стали розумнішими, люди — первісними племенами. Але головне — це постпандемічний катарсис: сцена у «Храмі кісток» змусить і плакати, й очищатися водночас.

Це був просто нещасний випадок (It Was Just an Accident)

Джафар Панахі, знімаючи потайки в Ірані, створив трилер-маніфест. Колишні в’язні ловлять свого ката-слідчого й вирішують, що з ним робити. Фільм вийшов за кілька місяців до того, як самого Панахі знову посадили — і фінальний твіст тепер виглядає пророцтвом.

Сентиментальна цінність (Sentimental Value)

Йоаким Трієр і Ренате Рейнсве знову разом. Дві дорослі сестри й їхній батько-режисер-нарцис (Стеллан Скарсгард на рівні «Прериваючи хвилі»). Дім в Осло перетворюється на театр пам’яті, страхів та прощення. Найкраща жіноча роль року і, можливо, найкрасивіший фільм про те, як мистецтво може врятувати родину.

Буґонія (Bugonia)

Йоргос Лантімос + Емма Стоун + Джессі Племонс = найшаленіший коктейль року. Конспіролог-інцель викрадає гендиректорку фармкомпанії, думаючи, що вона інопланетянка. Починається як чорна комедія про культурні війни, завершується справжньою трагедією. Фінальний твіст зносить дах.

Чорна сумка (Black Bag)

Стівен Содерберг зняв ідеальний дорослий трилер: одружені британські шпигуни (Майкл Фассбендер і Кейт Бланшетт) підозрюють одне одного у зраді й витоку інформації. Легкий, елегантний, з діалогами як у screwball-комедіях 40-х і поворотами крутішими за «Ножі наголо».

Звук падіння (Sound of Falling)

Дебют, що перевернув уявлення про те, як можна розповідати історії в кіно. Один німецький хутір, кілька поколінь жінок, час тече туди-сюди. Травми, самогубства, спроби злетіти — усе сплетено у гіпнотичний килим. Спочатку дезорієнтує, а потім — не відпускає місяцями.