Відразу до збірної: легенди футболу, які стали тренерами без досвіду роботи в клубах

Зазвичай шлях футбольного тренера починається з роботи в академії, молодіжній команді або невеликому клубі. Лише після кількох років практики фахівці отримують можливість очолити національну збірну.

Однак в історії світового футболу були винятки. Деякі легендарні гравці ставали головними тренерами своїх збірних, не провівши до цього жодного матчу на чолі професійного клубу.

Найяскравішими прикладами стали Франц Бекенбауер, Юрген Клінсманн, Дунга, Ліонель Скалоні та Андрій Шевченко. Дехто з них навіть не мав повноцінного досвіду роботи головним тренером, але згодом вигравав чемпіонати світу та континентальні турніри.

При цьому важливо розрізняти відсутність досвіду головного тренера клубу та повну відсутність тренерської практики. Наприклад, Шевченко і Скалоні до призначення працювали асистентами, а Марко ван Бастен очолював молодіжну команду «Аякса».

Франц Бекенбауер — чемпіон світу без тренерської ліцензії

Одним із найвідоміших прикладів став Франц Бекенбауер.

Легендарний захисник «Баварії» та збірної ФРН завершив ігрову кар'єру в 1983 році. На той момент він уже двічі виграв «Золотий м'яч», тричі поспіль здобував Кубок європейських чемпіонів і став чемпіоном світу 1974 року.

Після завершення кар'єри Бекенбауер не планував працювати тренером. Він займався журналістикою, виступав футбольним експертом та проводив багато часу за грою в гольф.

Проте влітку 1984 року збірна ФРН невдало виступила на чемпіонаті Європи, не зумівши вийти з групи.

Після відставки Юппа Дерваля Німецький футбольний союз почав шукати нового наставника.

Неочікувано головним кандидатом став Бекенбауер, який не мав ані тренерського досвіду, ані відповідної ліцензії.

Саме через відсутність необхідних документів він отримав офіційну посаду керівника команди, а не головного тренера в традиційному розумінні.

Поруч із ним працювали дипломовані спеціалісти, які відповідали за тренувальний процес.

Уже через два роки Бекенбауер вивів збірну ФРН до фіналу чемпіонату світу 1986 року, де команда поступилася Аргентині з рахунком 2:3.

А на мундіалі 1990 року німці взяли реванш.

У фіналі збірна ФРН перемогла Аргентину 1:0 завдяки пенальті Андреаса Бреме.

Бекенбауер став другою людиною після Маріо Загалло, якій вдалося виграти чемпіонат світу як футболісту та наставнику.

Таким чином, людина без тренерської ліцензії привела національну команду до головного футбольного трофея.

Руді Феллер — від спортивного директора до фіналу ЧС

У 2000 році збірна Німеччини знову опинилася в кризі.

На чемпіонаті Європи команда набрала лише одне очко в трьох матчах та завершила виступи на груповому етапі.

Після цього головний тренер Еріх Ріббек залишив посаду.

Німецький футбольний союз планував запросити Крістофа Даума, який тоді працював із «Баєром».

Однак наставник не міг одразу залишити клуб.

Тому тимчасово очолити збірну запропонували Руді Феллеру.

Колишній нападник «Роми», «Марселя» та збірної ФРН на той момент працював спортивним директором леверкузенського клубу.

Проте він не мав досвіду роботи головним тренером.

Феллер погодився на пропозицію, розраховуючи керувати командою лише протягом перехідного періоду.

Однак через скандал навколо Даума тимчасове призначення перетворилося на повноцінну роботу.

У 2002 році Феллер сенсаційно вивів збірну Німеччини до фіналу чемпіонату світу.

Команда не демонструвала особливо видовищного футболу, але завдяки дисципліні та надійній грі Олівера Кана дійшла до вирішального матчу.

У фіналі німці поступилися Бразилії 0:2 після дубля Роналдо.

Попри поразку, результат став великим успіхом для наставника, який ще за два роки до цього не мав жодного досвіду самостійної тренерської роботи.

Юрген Клінсманн — дебютував на домашньому чемпіонаті світу

У 2004 році збірна Німеччини знову вирішила довіритися колишньому футболісту.

Після невдалого Євро-2004 Руді Феллер подав у відставку.

Його наступником став Юрген Клінсманн — чемпіон світу 1990 року та чемпіон Європи 1996-го.

На момент призначення 39-річний фахівець не мав досвіду роботи головним тренером жодної команди.

Він завершив ігрову кар'єру в 1998 році та переїхав до США, де займався різними футбольними проєктами.

Призначення Клінсманна викликало неоднозначну реакцію в Німеччині.

Частина експертів вважала, що колишньому нападнику бракує практичного досвіду.

Однак новий наставник вирішив кардинально змінити підхід до підготовки команди.

Клінсманн запросив до тренерського штабу Йоахіма Льова, який уже мав досвід роботи в клубах.

Також він приділив особливу увагу фізичній підготовці, спортивній медицині та психології футболістів.

Головним випробуванням став домашній чемпіонат світу 2006 року.

Німеччина дійшла до півфіналу, де поступилася Італії 0:2 у додатковий час.

У матчі за третє місце команда перемогла Португалію 3:1.

Після мундіалю Клінсманн залишив збірну, а його місце посів Льов.

Цікаво, що саме Йоахім Льов через вісім років привів Німеччину до перемоги на чемпіонаті світу 2014 року.

Дунга — капітан чемпіонів світу очолив Бразилію без досвіду

У липні 2006 року збірна Бразилії несподівано призначила головним тренером Дунгу.

Колишній опорний півзахисник був капітаном команди, яка виграла чемпіонат світу 1994 року.

Проте після завершення ігрової кар'єри у 2000 році він не працював головним тренером професійних клубів.

Попри це, Бразильська конфедерація футболу довірила йому одну з найпрестижніших посад у світовому футболі.

Причиною стали невдалі результати збірної на чемпіонаті світу 2006 року.

Бразильці мали надзвичайно сильний склад із Роналдо, Роналдінью, Кака та Адріано, але вилетіли у чвертьфіналі після поразки від Франції.

Керівництво федерації хотіло бачити на чолі команди фахівця, який поверне дисципліну та командний дух.

Дунга зробив ставку на прагматичний футбол.

У 2007 році Бразилія виграла Кубок Америки, розгромивши у фіналі Аргентину 3:0.

Через два роки команда здобула Кубок конфедерацій.

Однак на чемпіонаті світу 2010 року бразильці знову завершили виступи у чвертьфіналі, поступившись Нідерландам 1:2.

Після цього Дунга залишив посаду.

У 2014 році він повернувся до збірної Бразилії, але другий період виявився менш успішним.

Марко ван Бастен — від молодіжки Аякса до збірної Нідерландів

У 2004 році збірну Нідерландів очолив Марко ван Бастен.

Легендарний нападник «Мілана» та «Аякса» тричі вигравав «Золотий м'яч» і став головним героєм переможного для нідерландців Євро-1988.

Проте його тренерський досвід був мінімальним.

У 2003 році ван Бастен розпочав роботу в системі «Аякса», де разом із Джоном ван 'т Схіпом тренував молодіжну команду.

Уже через рік він отримав пропозицію очолити національну збірну.

Для 39-річного фахівця це був перший досвід самостійної роботи з дорослою командою на найвищому рівні.

На чемпіонаті світу 2006 року Нідерланди дійшли до 1/8 фіналу, де поступилися Португалії 0:1.

Матч увійшов в історію як одна з найжорсткіших зустрічей мундіалів — арбітр показав чотири червоні картки.

Через два роки команда ван Бастена яскраво розпочала Євро-2008.

Нідерландці розгромили Італію 3:0, перемогли Францію 4:1 та Румунію 2:0.

Проте у чвертьфіналі сенсаційно поступилися Росії 1:3 у додатковий час.

Після турніру ван Бастен залишив збірну та очолив «Аякс».

Таким чином, він спочатку отримав досвід керування національною командою, а вже потім став головним тренером клубу.

Христо Стоїчков — Барселона підготувала його до збірної Болгарії

У 2004 році Болгарський футбольний союз призначив головним тренером національної команди Христо Стоїчкова.

Легендарний нападник «Барселони» виграв «Золотий м'яч» 1994 року та допоміг Болгарії дійти до півфіналу чемпіонату світу того ж року.

Після завершення ігрової кар'єри Стоїчков працював у тренерському штабі «Барселони».

Проте самостійного досвіду керування професійною командою він не мав.

Федерація вирішила зробити ставку на авторитет колишнього футболіста.

На момент призначення Стоїчкову було 38 років.

Його головним завданням стало виведення Болгарії на чемпіонат світу 2006 року.

Однак виконати його не вдалося.

Болгари посіли третє місце у відбірковій групі, пропустивши вперед Хорватію та Швецію.

У кваліфікації Євро-2008 команда також зіткнулася з труднощами.

У квітні 2007 року Стоїчков залишив збірну та очолив іспанську «Сельту».

Це був його перший досвід роботи головним тренером клубу.

Франк Райкард — спочатку збірна, потім перемога в Лізі чемпіонів

У 1998 році збірну Нідерландів очолив Франк Райкард.

Колишній півзахисник «Мілана» та «Аякса» завершив ігрову кар'єру в 1995 році.

До призначення він працював асистентом Гуса Гіддінка в національній команді.

Проте самостійно не тренував жодного професійного клубу.

Райкард отримав збірну після чемпіонату світу 1998 року, на якому нідерландці посіли четверте місце.

Його головним завданням стала підготовка до домашнього Євро-2000.

На груповому етапі Нідерланди виграли всі три матчі.

У чвертьфіналі команда розгромила Югославію 6:1.

Проте в півфіналі господарі турніру поступилися Італії в серії пенальті.

Після Євро Райкард залишив посаду.

У 2001 році він очолив роттердамську «Спарту», з якою вилетів із найвищого дивізіону Нідерландів.

Однак уже в 2003 році отримав шанс у «Барселоні».

Саме там Райкард досяг найбільших тренерських успіхів.

Під його керівництвом каталонці двічі виграли чемпіонат Іспанії та здобули Лігу чемпіонів 2006 року.

Таким чином, невдалий досвід у клубному футболі не завадив нідерландцю згодом стати одним із найуспішніших наставників «Барселони».

Ліонель Скалоні — від асистента до чемпіона світу

Одним із найяскравіших прикладів сучасного футболу став Ліонель Скалоні.

У 2018 році збірна Аргентини переживала чергову кризу.

Команда вилетіла з чемпіонату світу після поразки від Франції 3:4 в 1/8 фіналу.

Головний тренер Хорхе Сампаолі залишив посаду.

Його тимчасовим наступником став 40-річний Скалоні.

На той момент колишній захисник «Депортіво» та «Лаціо» не мав досвіду роботи головним тренером професійного клубу.

Раніше він працював асистентом Сампаолі в «Севільї» та збірній Аргентини.

У липні 2018 року Скалоні також отримав посаду наставника молодіжної збірної Аргентини U20.

А вже в серпні його призначили тимчасовим головним тренером дорослої національної команди.

Спочатку рішення викликало багато критики.

Колишні футболісти та експерти сумнівалися, що маловідомий спеціаліст зможе керувати командою з Ліонелем Мессі, Анхелем Ді Марією та іншими зірками.

Проте Скалоні поступово перебудував збірну.

Він створив новий кістяк команди, до якого увійшли Еміліано Мартінес, Крістіан Ромеро, Родріго Де Пауль та інші футболісти.

У 2021 році Аргентина виграла Кубок Америки, перемігши у фіналі Бразилію 1:0.

Це був перший великий трофей збірної за 28 років.

У 2022 році команда здобула Фіналіссіму, розгромивши Італію 3:0.

А головний успіх прийшов на чемпіонаті світу в Катарі.

Аргентина дійшла до фіналу, де перемогла Францію в серії пенальті після нічиєї 3:3.

Скалоні став чемпіоном світу, хоча до призначення в національну команду не провів жодного матчу головним тренером професійного клубу.

У 2024 році він привів Аргентину до ще однієї перемоги на Кубку Америки.

Таким чином, рішення довірити збірну малодосвідченому спеціалісту стало одним із найуспішніших в історії аргентинського футболу.

Андрій Шевченко — перший тренерський досвід одразу в збірній України

Серед таких прикладів є й український.

У липні 2016 року національну збірну України очолив Андрій Шевченко.

Володар «Золотого м'яча» 2004 року завершив ігрову кар'єру після домашнього чемпіонату Європи 2012 року.

Протягом наступних років він не працював головним тренером жодного клубу.

Цікаво, що можливість очолити збірну України Шевченко отримав ще в листопаді 2012 року.

Проте тоді колишній нападник відмовився, пояснивши це відсутністю необхідної тренерської підготовки.

У 2015 році він завершив навчання та отримав ліцензію UEFA Pro.

У лютому 2016 року Шевченко приєднався до тренерського штабу Михайла Фоменка.

Разом із командою він поїхав на Євро-2016, де українці програли всі три матчі групового етапу.

Після турніру Фоменко залишив посаду, а Шевченко став його наступником.

На момент призначення йому було 39 років.

Для колишнього нападника «Мілана» та «Челсі» це був перший досвід самостійної тренерської роботи.

У штабі Шевченка працювали досвідчені спеціалісти Мауро Тассотті, Андреа Мальдера та Рауль Ріанчо.

Український тренер поступово змінив стиль гри національної команди.

Збірна почала більше контролювати м'яч, використовувати позиційні атаки та активніше залучати молодих футболістів.

У кваліфікації Євро-2020 Україна посіла перше місце в групі з Португалією, Сербією, Люксембургом та Литвою.

Команда не програла жодного матчу та здобула шість перемог у восьми зустрічах.

На самому чемпіонаті Європи, який відбувся у 2021 році, українці вперше в історії дійшли до чвертьфіналу.

У 1/8 фіналу збірна перемогла Швецію 2:1 завдяки голу Артема Довбика на останніх хвилинах додаткового часу.

У чвертьфіналі команда поступилася Англії 0:4.

Після турніру Шевченко залишив збірну.

Восени 2021 року він уперше очолив професійний клуб — італійський «Дженоа».

Однак цей етап виявився невдалим.

За десять матчів Серії А команда під його керівництвом не здобула жодної перемоги.

У січні 2022 року українця звільнили.

Таким чином, Шевченко досяг значно більших успіхів зі збірною, ніж під час свого першого досвіду роботи в клубному футболі.

Чому федерації ризикують із недосвідченими тренерами

Призначення колишніх зірок без значного тренерського досвіду часто пов'язане з бажанням швидко змінити атмосферу в команді.

Після невдалих турнірів федерації шукають не лише тактичних спеціалістів, а й авторитетних лідерів.

Бекенбауер, Клінсманн, Дунга та Шевченко були легендами своїх збірних.

Вони добре розуміли особливості роботи з національними командами та мали великий досвід участі в міжнародних турнірах.

Однак успішна ігрова кар'єра сама по собі не гарантує тренерських результатів.

Важливу роль відіграють підбір штабу, тактична підготовка та вміння працювати з футболістами.

Наприклад, Клінсманн значною мірою спирався на досвід Йоахіма Льова, а Шевченко запросив до своєї команди Тассотті, Мальдеру та Ріанчо.

Скалоні також створив сильний тренерський штаб, до якого увійшли колишні футболісти збірної Аргентини Пабло Аймар, Вальтер Самуель та Роберто Аяла.

Саме поєднання авторитету колишніх гравців із професійною роботою помічників допомогло багатьом із цих тренерів досягти успіху.