"У світі немає безпечного місця для українців": інтерв’ю про Андрія Парубія із його соратником

Сьогодні, 18 вересня, за повідомленням нардепа Ярослава Железняка, ВР проголосувала звернення до Президента щодо присвоєння звання Героя України Андрію Парубію. Цей процес був ініційований народом України: петиція миттєво набрала 25 873 підписів.

Андрій Володимирович однозначно є саме Героєм України. І навіки-віків залишиться в історії одним із найяскравіших і найдієвіших державотворців, зокрема й найкращим наразі головою Верховної Ради. Люди говорять, що він чи не єдиний, який працював суто за законом і знав відмінно регламент.

І це не просто красиві посмертні слова, я маю на те беззаперечні аргументи – у цій статті разом із львівським соратником Андрія, Богданом Юрківим, я вам їх розповім.

Виражаю рідним Андрія Володимировича та Україні глибинні співчуття та скорботу надтрагічної втрати й маю надію для втримання нашої державності тільки на одне – що він залишив нам своїх гідних послідовників.

Розстріляні, отруєні, повішені кремлем, але не вбиті Герої України

Андрія Парубія, за повідомленням Національної поліції, було розстріляно 8-а пострілами 30 серпня 2025 року у Франківському районі Львова. Підозрюваного затримано. Тривають слідчо-пошукові дії. 30 жовтня Галицький районний суд Львова вирішуватиме, чи продовжувати запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Роком раніше у Львові пострілом у потилицю вбито Ірину Фаріон, яка теж була видною борчинею за українську незалежність. Днями, 19 вересня, Шевченківський суд Львова буде переглядати запобіжний захід щодо підозрюваного, який наразі діє в якості беззаставного тримання під вартою.

Але дізнавшись про вбивство народного депутата, лідера наших обох Майданів та впроваджувача найважливіших українських державотворчих законів Андрія Парубія – я передусім провела паралель із Симоном Петлюрою, якого було вбито леніним в Парижі… Проте не тільки з ним.

З початку минулого сторіччя кремль вбивав майже всіх українських патріотів. Передусім тих, хто творив незалежність Україну та міг очолити народні національно-визвольні спротиви.

3.05.1924 року в Києві знайдено повішеним в орендованому будинку в районі сучасного з/д вокзалу Миколу Міхновського – адвоката, публіциста, ідеолога українського самостійництва, першого представника українського націоналізму, діяча УНР, організатора українського війська, прихильника дерусифікації та автокефалії Православної церкви в Україні, автора гасла "Самостійна Україна — від Сяну по Кавказ". Смерть сталася з ним після виходу з кількаденного арешту з допитами державного політичного управління срср.

25.05.1926 року в Парижі 5-а пострілами вбито Симона Петлюру – українського революціонера, державного та військового діяча, 3-го голову УНР. Після смертельного пострілу вбивця випустив ще 2 кулі, які пройшли мимо, застрягши в бруківці, а 8-а не була випущена через осічку. Історики вважають, що вбивство організувало нквс.

За свідченнями очевидців, за кілька днів до того ленін на засіданні цк ркп(б) у 1922 році сказав:

Ніякі Денікіни, Юденичі нам не страшні, бо їхні програми застаріли. Нам, більшовикам, страшний лише один лідер — Петлюра... І до того часу, доки житиме Петлюра, доти не закінчиться рух повстань проти нас, ми не можемо чекати спокою на Півдні (ред.: тобто в Україні). Тому Петлюру необхідно вбити

23.05.1938 року в Роттердамі вибухівкою, замаскованою під подарункову коробку цукерок від друзів з українським орнаментом, убито Євгена Коновальця – українського державного, військового й політичного діяча, полковника Армії УНР, командира Січових Стрільців, члена Стрілецької Ради, команданта Української військової організації, голову Проводу українських націоналістів, засновника та першого голову ОУН. Операцію з убивства розробляли у москві під особистим наглядом сталіна. Виконавцем був агент радянської служби зовнішньої розвідки павло судоплатов.

15.10.1959 року в під'їзді будинку в Мюнхені знайшли залитого кров'ю Степана Бандеру – українського політичного діяча, революціонера, одного з практиків і теоретиків українського націоналістичного руху XX століття. Йому вистрелили в обличчя струменем розчину ціанистого калію. Німецькі судові органи проголосили, що вбивцею Степана Бандери є богдан сташинський, який діяв з наказу шелепіна та хрущова.

Мій співбесідник, який працював з Андрієм Володимировичем разом у Львові, додає до роздумів про кремлівські вбивства українських патріотів, значеннєву деталь:

Мій батько як криміналіст науково досліджував вбивства з помсти. Їх значуща відмінна риса – багато пострілів підряд. І це є такий метод, яким діють кдбісти, росіяни впродовж багатьох років

Запитую: а чому саме багато пострілів – злочинець отримує насолоду від того, що вганяє кулі в людину, яку ненавидить?

Я думаю, що це для більшого страху іншим – тобто це зокрема метод залякування. А також для впевненості в смерті. І Андрія Парубія ворог вбив, зокрема спеціально саме і для залякування інших українців, націоналістів

Богдан Юрків: Андрій ушановував усе, що стосується української державності

Богдан Юрків – керівник Секретаріату "Європейської Солідарності" на Львівщині, депутат Сколівської міської ради, однопартієць і соратник Андрія Парубія.

Особисто Богдан з Андрієм познайомилися 5 років тому на Львівщині, коли він став депутатом місцевої ради та наймолодшим головою фракції "Європейської солідарності":

Андрій Володимирович уже тоді був в "ЄС". Познайомились ми на фестивалі в Тустані. Я думаю, що ви знаєте, наскільки Андрій Володимирович був близьким до української історії. І як він усе, що стосується української державності протягом віків, ушановував. До речі, коли він був спікером за його сприяння туди – до того легендарного наскельного міста-фортеці Тустань – було прокладено дорогу

Ред. Фестиваль "Ту Стань!" – фестиваль української середньовічної культури в історико-культурному заповіднику "Тустань" (поблизу села Урич, Сколівського р-ну, Львівської обл.).

Довідково. Андрій Парубій народився 31 січня 1971 року в Червонограді Львівської області. Був онуком кулеметника Збройних сил Української держави та Української галицької армії, учасника битви за Львів 1918 року. Закінчив історичний факультет Львівського університету (історик, викладач історії), аспірантуру Львівської політехніки (політологія та соціологія).

І це була не робоча зустріч, політики не брали участі в організації фестивалю, а відвідували його, як і всі інші звичайні люди – від душі:

Я був там тому що, по-перше, я депутат громади, у яку входить Тустань. Плюс наш міський голова – також наш однопартієць. І власне, він нас із Андрієм Володимировичем і познайомив. Згодом я став керівником секретаріату "Європейської Солідарності" – і в мене була вже інша комунікація з Парубієм – більш політична

"Він жив, як звичайний українець": Андрій Парубій ходив пішки, не мав свого спортзалу…

З огляду на вбивства у Львові політичних лідерів України, вам зараз не страшно давати інтерв'ю, тим паче телефоном? Бо це ж погана конфіденційність.

Нестрашно. Я думаю, що те, під яким пильним контролем зараз є опозиція – то і так все слухають. Та й нічим таким не займаємося, щоб створювало якісь додаткові перестороги.

фсб, кдб і таке інше – ми всі в їхніх розстрільних списках давно-давно. Я це прекрасно розумію

Я, може, містифікую, але львів'яни і Львів, здається, рф ненавидить особливо – я так розумію, що більше за всіх інших українських патріотів. І зрештою, політичні вбивства відбуваються останнім часом саме у Львові. Можливо, "страшно" – недоречне слово, але чи не відчуваєте ви, що львів’яни в найбільшій небезпеці в контексті таких воєнних вбивств?

Ми перебуваємо в стані війни з росією – і насправді безпечного місця для нас, поки є наш ворог, немає.

Незалежно від того, чи це Львів, чи Київ, чи Харків, чи де б не було у світі – немає безпечного місця для українців, поки ми воюємо з ворогом, який існує і хоче нас знищити

Андрія Володимировича розстріляли в центрі Львова – ви буваєте в тому районі міста?

Я живу на сусідній вулиці – на вулиці Коновальця. Вона є паралельною вулиці Єфремова.

А як, на вашу думку, це відбулося під час убивства: він вийшов з машини і йшов до спортзалу чи він взагалі пішки пересувався?

Я бачив відео з камер безпеки: там машини не було.

І так, Андрій Володимирович завжди спокійно ходив вулицями Львова. Власне, з місця вбивства буквально пройти ще 200 метрів до того спортзалу, в якому він займався

Він себе почував безпечно. Це його місце – це Львів. І це звичайне повсякденне життя.

Ви знаєте, коли я дивилась те відео: у мене перша думка – а чого він іде пішки? Андрій Парубій для мене – це така зірка далека на небі, а для вас він був соратником. То скажіть, будь ласка, от він, справді, жив, як проста людина – ходив пішки вулицями Львова, не мав власного спортзалу…?

Андрій Володимирович був прикладом, знаєте, такої щирості й простоти.

Від нього ніколи не було пафосу, якоїсь там зверхності чи ще щось. Він жив, як звичайний українець. І його, насправді, в реальному житті відрізнити від пересічних українців було дуже важко.

Він, як і інші люди, ходив на каву, яка є в районі поруч... Тобто жив звичайним людським життям, незважаючи на те, які посади обіймав. І завжди, завжди любив Україну

А коли ви востаннє його бачили?

За 2 тижні до вбивства – це була п’ятниця десь, здається, 14-го чи 15-го серпня.

До речі, недалеко від того місця загибелі.

З якого приводу ви зустрічались?

Це був International Political Camp, який робила наша молодіжка "Солідарна молодь". Він об'єднав молодих політиків, якщо не помиляюся, з 15-и країн Європи.

Там було понад 50 учасників з різних країн, і більше сотні – з України. От, власне, на тому заході ми з ним і побачилися – мали можливість поспілкуватися.

“Те, що ми вистоїмо в Незалежності – не залежить від того, як пройдуть якісь перемовини”

Чи пам’ятаєте ви вашу останню розмову?

Це тоді був день перед перемовинами путіна і Трампа на Алясці. Той вечір, коли перемовини ще не стартували, а ми мали розмову. І от запам'яталося це його:

Ми маємо робити своє. Ми маємо робити все для того, щоб підтримувати українську армію, щоб її озброювати, щоб вигнати з України п'яту колону, яка ще є, зокрема сидить і в парламенті

Андрій Володимирович вважав: те, що ми вистоїмо в Незалежності – не залежить від того, як там пройдуть якісь перемовини. І ми маємо зберігати єдність українського суспільства для того, щоб остаточно перемогти ворога. Тобто він був свідомий, що це в нас така остання боротьба з російським агресором, яку ми не маємо права продати.

І як нам позбутися цієї п’ятої колони, агентури рф? Що нам для цього треба зробити, наприклад, мені чи будь-яким іншим українцям, які не є активними учасниками політичних дій?

Якщо хтось не цікавиться політикою – будьте певні, що політика зацікавиться вами.

Я взагалі вважаю, що кожен громадянин є учасником політики, але не всі ми однаково активні. Ви, наприклад, маєте владу, а я – ні.

Після початку вторгнення ми, "ЄС", ставили неодноразово питання: що ОПЗЖ досі робить в парламенті? Що ОПЗЖ і представники ОПЗЖ досі роблять в місцевих радах в усій країні?

Чому їхні представники є у різних структурах – і мають право голосувати? Це ж відкрита російська колона. Попри те, що цю партію заборонили, їхні представники до сьогодні є, починаючи з парламенту. Що там говорити вже про якісь інші органи влади.

А у Львові він був наприкінці літа, типу маючи канікули чи відпочинок?

Це не є канікули.

Процес діяльності ВР передбачає тижні сесійні, тижні роботи в комітетах, тижні для роботи на округах з виборцями.

От нині вже сесійний тиждень – то Андрій Володимирович зараз мав би бути в Києві.

Але, на жаль, ми в день відкриття нової сесії ВР – натомість прощалися з Андрієм Володимировичем у Львові назавжди…

Чи погоджуєтесь ви наразі з офіційною версією слідства Андрія Володимировича?

Я вважаю, що поки триває процес – коментувати важко. Уже сьогодні відомо (до речі, про це писав народний депутат Микола Княжицький) про особисті стосунки підозрюваного із його сином, який був воїном Збройних сил і патріотом – воював розвідником. І, власне, загинув на Бахмутському напрямку як командир взводу розвідників 93-ї бригади.

І ці речі десь суперечать тим словам, які говорив підозрюваний. Тому це така історія, я вважаю, яка потребує точно:

• по-перше, публічності процесу,
• по-друге, я думаю, що одна людина точно не могла організувати таке вбивство.

Адже щодо організації там мова йшла і про 3 машини, і поїхати в ліс – спалити речі, викинути у водойму пістолет. Який, до речі, можна спробувати пошукати – знайти в тій же ж водоймі, провести певні слідчі експерименти.

Вважаю, що ще мало інформації, щоб стверджувати, чи насправді це вбивця, чи не справді.

Я маю на увазі виконавця. Тому що те, що це вбила москва через свою агентуру, зокрема і через п'яту колонну в Україні – я не маю жодного сумніву

Убив у День безвісти зниклих за зниклого сина? Найімовірніше легенда, зрежисована спецслужбами рф

Ще мати цього хлопця, тобто ексдружина підозрюваного, повідомила що він участі у вихованні сина майже не брав, бо вони наприкінці 90-х розлучилися. І, коли син вирішив піти на війну, то батько йому в соцмережах писав, що це, так би мовити, неправильно – син його заблокував скрізь.

З позицією матері я погоджуюсь в тому, що ми точно не можемо спроєктовувати цю трагедію і вбивство на її сина, який насправді є героєм. І суспільство не має жодного фактичного права так робити. Мова йде тільки про того виконавця. І всі вже починають розуміти, що він не мав жодних зв'язків зі своїм сином. Тому нам точно його не можна пов'язувати до цієї легенди, що він хоче знайти тіло загиблого сина, і так далі.

Я, до речі, вам скажу прикметно, що вбивство відбулося 30 серпня – у Міжнародний день зниклих безвісти

І я працюю з родинами, які шукають своїх зниклих. Власне, 30-го числа, буквально за 2 години до вбивства, у Львові відбувався великий захід-нагадування про безвісти зниклих і військовополонених.

Так ось у тій спільноті родин безвісти зниклих, які шукають своїх рідних, цього підозрюваного чоловіка, знаєте, я ніколи не бачив. І серед тих людей, які регулярно до цього місяця приходять, щоб нагадувати про безвісти зниклих і військовополонених – також

Це є ще одним підтвердженням, що найімовірніше історія того підозрюваного – це легенда, зокрема, яка могла бути зрежисована російськими спецслужбами.

Якщо ти хочеш помститися росіянам за зникнення свого сина – то хіба ти маєш вбивати українців? То точно неправильно. І це точно може свідчити про російський слід.

Ви повністю поділяли усі погляди Андрія Парубія? Чи, можливо, якісь були у вас суперечки?

Абсолютно і повністю.

Тобто вас можна називати справжнім послідовником і продовжувачем його справи? Чи вам таке формулювання не подобається?

Я вважаю, що послідовником його справи має бути не одна людина, а багато. І говорити, що тільки хтось один послідовник… Це точно не так.

Прикладом для наслідування має бути кожен свідомий українець, який розуміє значення української мови, української армії, української віри – для того, щоби наша держава була незалежною.

І Андрій Парубій, власне, все своє життя присвятив тому, щоби втілити в життя ті цінності, що відстоювали його дід, який воював в Українській галицької армії, його батько, рід

Як ви вважаєте, йому це вдалося повністю чи ще було багато роботи?

Він у своєму житті зробив насправді фундаментальні речі. І будучи головою Верховної Ради 16-19-х років – надзвичайно колосальні речі зробив.

Наприклад, за сприяння Андрія Володимировича українська армія почала вітатися "Слава Україні – Героям слава". І гімн мати свій – Гімн українських націоналістів "Зродились ми...". Так само Андрій Володимирович був людиною, яка разом із п'ятим Президентом України їздила до Вселенського патріарха Варфоломія, щоби Україна отримала Томос – і постала незалежна Українська Православна Церква.

Це так само і ще одне найбільше досягнення – Закон про українську мову. Коли автор законопроєкту Микола Княжицький і Андрій Парубій як спікер парламенту зробили можливим і втілили в життя прийняття Закону про забезпечення функціонування української мови як державної, який було остаточно проголосовано 2019-го року

Андрій Володимирович 17 разів ставив на голосування цей законопроєкт. 17 разів – до того моменту, поки Рада не проголосувала. Тобто робота над тим законопроєктом була важка та дискусійна, але тим не менш знову ж таки завдяки наполегливості Парубія – на 17-й раз його було таки проголосовано.

Це, напевно, найефективніший голова Верховної Ради, який був у нас за всі роки

І за всю свою діяльність він ніколи не схибив, ніколи не став на якусь іншу стежку, був дуже послідовним, державницьким, з дуже правильними підходами для того, щоби просувати рішення, які потрібні для України як для держави.

А зривала прийняття цього закону партія ОПЗЖ в основному?

Так вони пробували мораторій на такі питання накласти – чому Андрій Парубій запобіг законним чином звичайно.

За спікерства Парубія внесено зміни в КУ щодо Європейського та Євроатлантичного членства

А чи не найбільше досягнення Андрія Парубія є впровадження законів щодо євроінтеграції, особливо щодо вступу України до НАТО?

Під час спікерства Андрія Парубія у Верховній Раді було прийнято історичне рішення про зміни в преамбулі Конституції, де закріплено незворотній курс України до Європейського та Євроатлантичного членства.

Тобто невідворотність європейського та євроатлантичного курсу України було внесено в Конституцію України. І це є таким величезним досягненням

Чи знаєте ви, яка його робота за цим стояла?

Андрій Володимирович був спікером у парламенті, який не мав своєї монобільшості, де була коаліція, де треба було переконувати депутатів різних фракцій, багатьох мажоритарників. І вони це зробили.

Це означає, що він знаходив такі аргументи до народних обранців, щоб вони в результаті проголосували за ті зміни, про які ми з вами говорили – за ухвалення тих самих законів, які є фундаментальними для нашої держави.

Ось саме ці зміни до Конституції ви вважаєте його найголовнішим досягненням як парламентаря?

Я вважаю, що у нього є декілька найважливіших.

1. Це невідворотність Європейського та Євроатлантичного курсу України.
2. Це закон про мову.
3. Це реформування Української армії.
4. І це участь у здобутті Україною Томосу.

Щодо реформування Української армії ви вказали на ліричні мовні моменти, що мені як філологу дуже гріють душу. Але чи не було чогось більш прагматичного?

На початку 2014-го року, після Революції гідності, Андрій Парубій був Секретарем Ради національної безпеки і оборони України.

У цей період, я вам нагадаю, в України не було боєздатної дієвої армії. І він відіграв велику роль у тому, щоб українську армію озброїти, щоб вона переходила на нові стандарти

Зрозуміло, що це не виключно досягнення тільки Андрія Володимировича – над цим працювала ціла команда. Зокрема Олександр Турчинов, Петро Порошенко, тодішні міністри оборони, Генштаб і так далі. Це командна робота.

До речі, ще дуже велика перевага Андрія Володимировича, що він командний гравець. Він вмів працювати в команді й бути лідером

Це так, ліричний відступ. Про практичні речі. Якщо згадаєте, то в той період, коли він був секретарем РНБО, Україна проводила контрнаступ проти сепаратистів – звільнила дві третини окупованого Донбасу.

Він виступав за те, щоби озброїти добровольчі формування. Він стояв у витоках того, що самооборона Майдану пішла добровольцями відстоювати українську державу, боротися з сепаратистами і з російськими терористами на Сході України

Це практичні досягнення, які, я вважаю, є значними.

А те, що він, крім таких речей, провадив ще і дуже важливі цінності речі – які, можливо, комусь здавались би непотрібні. Він доклав багато старань до того, щоб Українська армія почала формуватися відповідно до історичних коренів українського війська.

Це стосується і привітання, про яке ми згадали, і Гімну української армії. Так само збройні сили і наші бригади вже тоді почали отримувати назви відповідно до видатних українських командирів різних періодів існування, різних частин і різних українських військових формувань.

Це дуже-дуже правильні і практичні насправді речі, які, власне, завдяки всій тій проробленій роботі, змогли в 2022 році стримати російське вторгнення. І продовжувати стримувати й донині

З 29-го серпня 2019-го року Андрій Володимирович працював у Комітеті ВР з питань національної безпеки, оборони та розвідки (який тоді ж і було створено). Він завжди був надактивним в тому комітеті.

До смерті працював у Комітеті ВР з питань національної безпеки/оборони/розвідки – на посилення обороноздатності України

Він працював там аж до смерті?

Так. Ця праця, можливо, для громадськості сьогодні не була чимось показовим чи значним. Тільки через те, що засідання зазвичай у такому Комітеті під час війни закриті. Але від колег, народних депутатів, і не тільки з нашої фракції "ЄС", я знаю, що там Андрій Володимирович багато чого значущого для України зробив навіть після того, як припинив бути спікером Верховної Ради.

Адже там відбувалась дуже важлива робота, яка не є піарною. Тому, може, і непомітною для більшості українців, але дуже значеннєвою для нашої державності, як на мене

Який у вас найяскравіший спогад про Андрія Володимировича – просто як про людину?

Якось ми поверталися теж з одного заходу, знову ж таки пішки, бо жили в одному районі. І просто йшли вулицями. Він казав: яка смачна кава в "Галці". Це на тій вулиці, де філармонія, якщо я не помиляюсь.

От оце його простота, його відкритість і ота його щирість. Таким мені запам'ятався Андрій Володимирович – такий щирий простий патріот. Це людина, про яку неможливо сказати, що він в своєму житті хоч щось зробив непослідовно, або зробив не в інтересах Української держави. Такий в мене залишається при нього спогад

Чи знаєте ви, над якими проєктами він працював останнім часом?

Конкретних проєктів не знаю, тому що він працював в Комітеті з питань оборони. І я думаю, що різні законодавчі прогалини, які були в цій сфері безпеки і оборони – власне, були предметом його діяльності.

Тобто ми можемо сказати, що його вбивство – це не тільки символічний акт ворога вбивства одного з лідерів українськості, як на мене. А ще й фактично він працював над тими законами, які завдавали ворогу дуже великої шкоди зараз і щодня. Правильно я розумію?

Так, він працював на посилення обороноздатності України, українського війська як парламентар, як людина.

Кого ви сьогодні вважаєте в Україні політиком хоча б приблизно рівня Андрія Парубія?

Просто скажу, звертайте увагу на те, де був Андрій, з ким працював і чому він там працював.

І якщо Андрій був у команді справжніх державників і патріотів – то, напевно, тих його колег і соратників треба також підтримувати.

Що, на вашу думку, зараз наша влада має зробити після такого вбивства, щоб суспільство і московити відчули, що у злочину є кара?

1. Українська влада сьогодні має забезпечити оперативність, об'єктивність, прозорість, публічність і гласність розслідування вбивства Андрія Парубія.
2. Українська влада сьогодні має на державному рівні оцінити внесок Андрія Парубія в розбудову і незалежність нашої державності, зокрема присвоїти звання Героя України.
3. Українська влада мала би жити тими самими цінностями, якими жив Андрій Володимирович Парубій, і втілювати їх у життя. Тобто продовжувати його справу.
4. Ну, і останнє: для того, щоб українцям почуватися в безпеці – влада має думати не тільки про себе, а й про інших українських державників і патріотів. Навіть якщо вони є опозиційними до влади. Зокрема і про їхню безпеку.

Фото: фейсбук-сторінка Андря Парубія, особистий архів Богдана, "ЄС".