Юкімарімо - дивовижне явище природи

Наприкінці минулого століття полярники різних країн час від часу ставали свідками цікавого та незвичайного явища над крижаними просторами Антарктиди та Гренландії: вітер котив по сніговій поверхні дивні комочки з крижаних кристалів, що змерзалися разом. Пізніше такі сферичні утворення отримали назву «юкімарімо» - термін японського походження. Однак передбачається, що на початку XX століття Руаль Амундсен (у 1911 році), а пізніше і Пол Оллман Сайпл (у 1957 році) вже спостерігали подібне явище, ґрунтуючись на деяких коротких нотатках у їхніх відповідних записах, які добре відповідають характеристикам юкімарімо.

У 1995 році дев'ять учасників 36-ї японської антарктичної експедиції (JARE-36) проводили перші метеорологічні та гляціологічні дослідження на станції «Купол Фудзі» (Dome Fuji), також відомої як «Купол Валькірії». Станція розташована на вершині крижаного куполу у східній частині Землі Королеви Мод. Місцевий клімат відрізняється надзвичайною суворістю та екстремальними умовами погоди. Під час однієї зі змін вчені зіткнулися з новим природним феноменом, якому дали назву «юкімарімо». Японською «yuki» означає «сніг», а «marimo» - кулясті водорості, що зустрічаються у водоймах північної частини Японії.

Юкімарімо має вигляд невеликих снігових кульок, які виникають при дуже низьких температурах (в середньому від –50 до –70 °C) під впливом електростатичних сил. Вони можуть мати розмір від кількох міліметрів до кількох сантиметрів у поперечнику. Їх виникнення починається під час сильних хуртовин на Антарктичному плато, коли вологість повітря вища за середню. Після бурі температура повітря зазвичай різко знижується, і на поверхні снігу утворюється кристалічна паморозь. Внаслідок швидкого зростання снігових кристалів між ними виникає електростатичне кулонівське притягання. Тендітна паморозь легко руйнується навіть слабким вітром (достатньо швидкості 4 - 6 м/с), і кристали, що розпалися, притягуючись один до одного, формують невеликі снігові грудочки, які потім перекочуються по поверхні під дією повітряних потоків. Подібні умови характерні для внутрішніх районів Антарктиди та Гренландії; в інших місцях планети явище не спостерігалося і досі вивчено дуже слабко.

У 2015 році вийшла перша оглядова наукова робота про це гідрометеорологічне явище. Її автором був Ігор Петенко, доктор наук з інституту CNR-ISAC (Італія). Він докладно описав спостереження юкімарімо на станції Dome C (Конкордія) взимку 2014 року. За період з квітня по серпень вдалося зафіксувати чотири випадки виникнення цих снігових кульок та визначити їх загальні характеристики:

• Форма округла або трохи сплощена;
• Діаметр від 5 до 120 мм (найчастіше 10 – 30 мм);
• Середня щільність 15 – 60 кг/м³;
• Максимальна маса окремої кульки до 14 г;
• Швидкість вітру для формування близько 2 – 4 м/с.
• Середні показники температури навколишнього повітря близько -50 ... -60 °C

У своїй роботі Петенко підтверджує електростатичну природу явища, втім процеси, що відбуваються в крижаних кристалах за таких низьких температур, поки вивчені недостатньо і вимагають подальших лабораторних досліджень. У якості матеріалів спостереження, Петенко зробив також відеозапис великої кількості юкімарімо, які під дією слабкого вітру мігрували по поверхні снгу.