Андрій Альохін: Глядач повинен повірити, що Джонні Депп з дитинства говорить українською

Ще до початку повномасштабного вторгнення дивитися фільми з українською озвучкою вважалося правилом хорошого тону. Після лютого 2022 року - це стало підтримкою не тільки рідної мови, а й можливістю показати ворогу, що ми ніколи не були братами.

• Тіна Кароль перетворює хейт на рекламу: українська "Шиншила" виходить після скандалу з Тополею

З огляду на ці причини професія актора дубляжу в Україні є дуже затребуваною і важливою. Але вони завжди залишаються за кадром і звичайний глядач рідко знає цих професіоналів в обличчя.

МЕТА вирішила виправити цю несправедливість і поговорила з відомим українським актором дубляжу Андрієм Альохіним. Він розповів, в якій країні найсильніша школа дубляжу, в яких побутових випадках його виручав голос, а також продемонстрував вміння відмінного кухаря.

-Перше питання про війну. Вона нас усіх змінила. Як вона вплинула на вас?

-Я постарішав. Я втратив близьких. Але з'ясувалося, що навколо – неймовірні люди. І це мене підносить щодня.

-Стрес впливає на голос. Ви як актор дубляжу, що можете сказати з цього приводу.

-Це правда. Всі почуття, які треба грати, тепер загострилися аж до неба. Але голос – він навпаки чомусь і сильнішає, і глибшає: врешті-решт, це – та зброя, якою я володію досконало й можу використовувати на повну.

-Багато хто вважає, що найкращий український дубляж - це дубляж “Сімпсонів”. Ви з цим згодні?

-І “Сімпсони”, і легендарні "Тачки", і "Альф" – все це справжні шедеври. Важко визначити найкращий. Але після таких проєктів український дубляж вже ніколи не був і не буде звичною справою: кожен актор старається привнести щось своє – настільки високу планку поставили ці легендарні проєкти.

-Взагалі, як вважаєте, на якому рівні зараз знаходиться український дубляж?

-На найвищому. Коли він починався – в українців був вибір: дивитися фільм в українському або в російському дубляжі. Звісно, всі йшли на російський: українська мова вважалася сільською й смішною. Саме тому акторам і перекладачам українського дубляжу доводилося створювати щоразу справжні шедеври. Потроху публіка зробила дивне відкриття: українською мовою голлівудський фільм був чомусь яскравіше, цікавіше і незабутніше, ніж формальна московська озвучка.

-Що б ви порадили тим, хто переходить на українську мову - подивитися, щоб набратися досвіду?

-Вмикайте українську озвучку, дивіться серіали й кіно з українським дубляжем: це жива, чиста, ідеальна українська мова. Телебачення та радіо, на жаль – не найкращі взірці мови: багато помилок, русизмів, штампів. А над дубляжними текстами працює ціла команда висококласних профі – і зрештою виходить, як кажуть французи, crème de la crème – вершки вершків, найкраще з найкращого.

-Актори завжди перекривають акторів дубляжу і зазвичай тих, хто знаходиться за кадром, не знають. Це справедливо? Як можна це виправити?

-Мені подобається. Ніхто не підійде на вулиці й не скаже: "А я вас знаю!". Можна ходити із жахливою зачіскою і у спортивних штанах. А от водій таксі або бариста, щойно ти відкриєш рота – одразу скаже: ой, а я вас знаю!

-Може у вас є історія, коли ваш голос вам допоміг або була якась цікава історія, пов'язана з голосом?

-Колись у нас в будинку прорвало якусь важливу трубу – приїхали комунальники, розкопали все – і пішли на тиждень.

Тоді я подзвонив в ЖЕО голосом та інтонаціями чиновника з мерії. Трубу замінили вже до вечора, все закопали, заасфальтували і навіть пофарбували бордюрчики. Такої кількості старанних комунальників в одному місці я ніколи не бачив ні до, ні після.

-Які є лайфхаки, щоб завжди залишатися в голосі?

-Ну, це, як спортзал: якщо ви його закинете – ваша форма розлізеться, і знадобляться чималі зусилля, щоби у неї повернутися. Так і голос: тренуйте його щодня – і він буде чемпіонським.

-Важливо, хто говорить, чи важливо, що говорить?

-Все важливо. У дубляжі твоє завдання – не стільки зіграти, скільки змусити повірити глядача, що Джонні Депп – з дитинства говорить українською. І знає наші місцеві жарти. Тут хоч трохи сфальшувати – і диво розвіється. Важливо, щó говорити. Важливо, як говорити. Важливо, хто саме це сказав: всі скажуть по-різному.

-Ви маєте досвід дубляжу іноземними мовами. Наскільки це складно і наскільки відрізняється від дубляжу рідною мовою?

-Звісно, англійською чи французькою дублювати значно складніше. Зате в цьому є певний челендж: я люблю таке.

До того ж, оскільки в різних мовах використовуються різні групи м'язів – істотно змінюється тембр. Якщо одну й ту саму фразу я скажу англійською і французькою – буде враження (навіть у мене самого), що це озвучували двоє різних чоловіків.

-Ви стежите за колегами з інших країн? Де найсильніша школа акторства та дубляжу?

-Ну, я вам скажу, в половині Європи дубляжу немає взагалі: одним оком ви дивитеся фільм в оригіналі, а другим – паралельно читаєте субтитри з перекладом. Приміром, Польща – це Скандинавські країни: дублюються лише фільми для дітей. А от, скажімо, та сама Франція, яка ревно захищає свою мову й принципово старається не переходити на англійську, створила чи не найсильнішу на континенті школу дубляжу – іноді американський фільм прикольніше дивитися французькою – так це самобутньо й іноді чи не перевершує оригінал.

-Розкажіть також про себе, як про кулінара. З якої ідеї виросла ваша нова книга — що стало першопричиною написання?

-Річ у тому, що в мене був YouTube канал, де я готував страви французької кухні. Тож одного дня до мене звернулося доволі відоме видавництво – з пропозицією видати книжку рецептів. Але просто кулінарна книжка – це було мені не дуже цікаво: на той момент я вже був автором чотирьох книжок. Тому вирішив написати про свої багаторічні дослідження: як французам вдається стільки їсти – смачно, жирно, багато і лишатися молодими й стрункими.

Так і з'явилася моя п'ята книга – "Чому французи не гладшають".

-Така назва одразу привертає увагу — як виникла ця назва і що саме вона для вас означає?

-Не одразу, але згодом до мене дійшло: французька кухня – це суцільні жирні вершки, сири, картопля, багети, майонез, алкоголь та випічка. І при цьому французи, які вечеряють о 21-й годині та ненавидять спорт – стрункі, як восьмикласники, і живуть чи не найдовше в світі.

А в Києві я тричі на тиждень пітнію в спортзалі, харчуюсь якимись хлібцями, зробленими з туалетного паперу, стараюся не їсти після 18:00 – і все одно гладшаю.

Мені стало цікаво, в тому тут секрет. Пішли роки, поки я зрозумів.

-У книзі не лише рецепти, а й особисті спостереження про те, як живуть і що цінують французи. Що з цього, на вашу думку, найлегше взяти собі в життя в Україні?

-Найлегше – але це водночас і найважче – не ставитися до життя аж так серйозно. Нам це важко: ми історично нація людей, які звикли страждати. Але якщо все ж таки змінити саме ставлення до життя – згодом змінюється і саме життя теж. Перевірено.

-Ви прожили близько 20 років у Парижі. Яким було ваше життя там на початку — без романтизації?

-Ну, мені довелося пізнати не яскраве туристичне, а справжнє рутинне життя: базари, магазини, метро, перехожі, клошари та офіціанти. І я вам скажу – звичне паризьке життя ще більш схоже на художній фільм, ніж просто перевірені туристичні маршрути. Пірніть хоч трохи вбік від Єлисейських полів – і натрапите на справжній Париж, без прикрас: він закохує в себе назавжди.

-Назвіть, будь ласка, один момент у Парижі, коли ви чітко зрозуміли: «Ось це — французький спосіб життя, який варто перейняти».

-Колись я прийшов в один із своїх улюблених ресторанчиків і, коли під кінець вечора попросив "Апероль", офіціантка мені відповіла: "Ви знаєте, коктейлів не буде. Їх готує Луїзетта, а в неї сьогодні важливе побачення".

Це було дуже по-французьки. Таке воно, паризьке життя.

-А для вас готування — це більше про результат чи про сам шлях?

-У мене є сильно французька звичка: під час готування потроху попивати винце. Тоді і страва (чомусь) виходить більш натхненною і смачною.

А алкоголь французи традиційно додають у все: у м'ясо, в супи, в тісто, у овочі й десерти.

І це – найтверезіша і найраціональніша нація у світі. Ви щось розумієте? І я не розумію.

-У кіно й дубляжі ви працюєте з нюансами, напівтонами. Чи шукаєте ви такі ж нюанси у смаках?

-Так і є: одну й ту саму фразу можна сказати з різним настроєм, з різним значенням, з різним підтекстом. Те саме на кухні: у вас може бути той самий рецепт, той самий набір продуктів, але варто іноді трохи змінити "інтонацію", "характер", "тембр" страви – і здивовані гості будуть питати рецепт: настільки буде образно, яскраво, витончено, не схоже не все, що вони куштували до сьогодні.

-Що для вас чесніше: кадр чи кухня?

-Ну, і там, і там комусь доводиться згодом куштувати те, що ти створив. Але якщо страва не вдалася – її можна переробити або якось врятувати. А от роль в серіалі не переробиш – так і піде у вічність, може, пересолена, а, може, й сирувата.

Проте, акторська гра – це теж певним чином кухня: ніхто не має бачити, як народжується справжній шедевр.

І це правильно.

Раніше ми писали, що Ірина Білик відверто розповіла про свої вподобання у чоловіках, зізнавшись, що їй подобаються зрілі партнери старше 40 років. Співачка підкреслила, що сьогодні інакше дивиться на стосунки й більше не прагне до ідеального вибору, приймаючи людей такими, якими вони є