Анжеліка Рудницька: "Територія А" стала легендою

Що таке "Територія А"? В Україні на це питання знають відповідь і дорослі, і діти. Адже саме “Територія А” стала першим українським телевізійним хіт-парадом, який дав шлях у майбутнє багатьом артистам. Окрім музики, це мистецька агенція займалася культурно-мистецькими, благодійними, а також медійними проектами. Просто щось неймовірне для того часу!

• "Кліп скопіювала у Яремчук": співачку Анну Трінчер знову звинуватили в плагіаті

17 березня "Території А" виповнилося 30 років. Про цю дату Meta.ua поговорила з автором та співзасновником програми Анжелікою Рудницькою.

- Тридцять років – величезний термін. Ви пам'ятаєте, з чого все почалося?

- Мені важко повірити, бо я завжди жартую, що мені 18, а “Території А” 30, як це можливо?! Так, “Територія А” була і залишається феноменом, чимось незбагненним для одних і дуже улюбленим для інших.

Справді, 30 років – це величезний термін, і за всі ці роки ми не припиняли свої діяльності, ми постійно щось створювали, робили, рухалися, але завжди займалися популяризацією української культури, ну і української музики, зокрема. Створили багато проєктів, окрім хіт-параду і мистецького каналу, хоча найулюбленішим для величезної кількості українців залишається хіт-парад “Територія А”. Однак і нинішній наш проєкт, наприклад, “Територія Різдва”, також улюблений у наших глядачів.

- Багато хто, напевно, і не пам'ятають, що це таке.

- Для багатьох “Територія А” є легендою, бо вони вже не бачили етер, але чули про це від своїх батьків, від інших людей. І навіть зараз у нашій команді молоде покоління, яке працює, вони фізично просто не застали “територіат”, тому що вони народилися вже в цьому тисячолітті.

- Чому "Територія А" стала такою популярною?

- Завжди в Україні дуже багато було людей, які гарно співали, круто писали книжки, малювали, були крутими режисерами, акторами. У нас дуже багато талановитих людей, але інформації про них дуже мало, тому що інформаційний простір був побудований так, що в Радянському Союзі тільки зручні люди були на екранах.

Ми поставили для себе декілька задач. Одна з них – зробити українське популярним і модним в самій Україні. Друге – ми дуже хотіли, щоб українське стало популярним і видимим не тільки в Україні, але й для всього світу. І ще одне завдання було - сіяти оптимізм, бути джерелом оптимізму, тому що цього оптимізму трішки не вистачало в суспільстві, бо було дуже багато різноманітних проблем.

- Тож з чого все почалося?

- Зібралася команда творчих людей. Кожен з нас на той момент працював на своїх роботах, у кожного були якісь свої завдання. Олександр Бригінець в журналі працював, я працювала на українському телебаченні, наша режисерка Ніна Рудік також працювала на українському телебаченні, наш оператор знімав кіно, Михайло Лебедєв. І в якийсь момент ми всі об'єдналися і вирішили ще час створювати телевізійний продукт, телевізійну програму. Благословив нас на цю роботу програмний директор тодішнього каналу ICTV Юрій Колісник. І став хрещеним батьком нашого проєкту на телебаченні.

Ми вперше вийшли в етер 17 березня 1995 року. Це був мистецький канал “Територія А”, в якому були об'єднані новини мистецтва, артаукціон. А ведучими цієї рубрики були анімаційні герої “Арт і Арта”. Першим гостем нашим був Тарас Петриненко.

- А коли з’явився хіт-парад?

- Хіт-парад з'явився трішки пізніше, 17 вересня 1995 року. До хіт-параду ще було цілих пів року. І за ці пів року ми встигли полюбитися глядачам, потрапити у всі рейтинги найкращих програм, найкращих ведучих, отримати відзнаки й накопичити багато матеріалу.

Стало зрозуміло, що музики занадто багато потрапляє в наші етери, отож вона потребувала, щоб ми її виділили в окрему програму, і ми зробили хіт-парад. Це був абсолютно новий, щоденний телевізійний продукт, інший темпоритм розмови, інша графіка, інша подача матеріалу. Ми намагалися зруйнувати стереотип пострадянського телебачення і створити нове українське телебачення, звичайно, молодіжного напрямку.

- Чому багато артистів не змогли зберегти популярність?

- Тому що в кожної людини своя доля і свій шлях. Хтось вміє пристосовуватися до різних умов, хтось вміє шукати партнерів і співпрацювати з іншими людьми, і тому в нього є можливість далі продовжувати працювати. Хтось просто зник з екранів, але вони продовжують займатися музикою, хтось просто пише музику, хтось робить аранжування, хтось працює на студіях. Це нормально, у всьому світі є такий відбір і серед світових зірок є ті, хто дуже яскраво спалахує і зникає.

Але виживати в українській культурі, в шоубізнесі дуже складно. Треба або бути дуже впертим і розуміти, що ти хочеш, треба бути супер працездатним і коли наступають кризи працювати більше, а не опускати руки. І треба за будь-яких обставин розуміти, що не завжди так буде, що завтра буде новий день і нові можливості. І працювати, не сидіти, не чекати, що хтось прийде і зробить тебе популярним.

- А якби зараз щось можна було змінити? Що б ви змінили?

- Якби зараз повернути ті часи, я б в першу чергу змінила свій графік і намагалася б його вибудовувати так, щоб мати можливість спати, відпочивати, мандрувати, більше займатися собою. Бо я працювала практично 24 на 7. Я почала їздити по світу тільки тоді, коли хіт-парад перестав виходити в етер, і вирішила свої побутові проблеми. Тобто в мене з'явився час, коли я змогла займатися персонально собою. Тому оце я б найбільше змінила.

А говорити про те, що змінила би в самій програмі… може би ще розвивала б проєкт, і якось би локалізувала. Наприклад, в нас був рок-хіт-парад, який виходив один раз на місяць, можливо, треба було його теж виділити і робити щотижневим. Але тоді були інші технічні можливості, інші інформаційні можливості, не було нових медіа, не було Інтернету. Тому ми і так працювали на грані своїх можливостей, тож я не знаю, чи можна було б ще зробити краще, ніж ми робили.

- Чи можливе щось подібне зробити в сучасних реаліях?

- Хіт-паради ж є, вони виходять на музичних каналах. Чи є вони феноменом? Напевно, для того, щоб залишитися і бути легендою треба бути або першими, або зробити щось таке чого до тебе не було, зробити щось особливе, щось концептуальне. І от мені здається що “Територія А” саме своєю концептуальністю запам'яталася людям.

Багато разів нас намагалися переламати через коліно, але ми все одно трималися там своєї лінії. І до речі найважче було працювати наприкінці 2000 років, тому що дуже було багато бруду. Нас морально намагалися знищити, мені було дуже складно. Я людина емоційна, я ж митець, я і плакала і казала що я не хочу цим займатися. Тому що я вкладаю в це силу, енергію, душу, не сплю нормально, не харчуюся, не можу займатися своїм життям. А от натомість я читаю і чую купу всілякої брехні. Мені було важко морально

А потім взяла себе в руки і пішла далі, тому що все ж таки наша місія протоптувати доріжки там, де незручно ходити іншим, бо всім подобаються користуватися благами, які інші створили.

- А що зараз?

- Зараз займаємося великими культурологічними і меморіальними проєктами. Приміром, ми ініціатори і засновники Всесвітньої тихої акції “Ангели пам'яті” по вшануванню героїв Небесної Сотні й всього українського воїнства, яка проходить наприкінці лютого кожного року, починаючи з 14-го. Також є щорічна культурно-просвітницька акція вшанування жертв Голодомору «Свічка памʼяті», програма «Територія Книги» - поповнення бібліотек українськими книгами та багато іншого.

Ми створюємо багато різних проєктів. І впевнена, що створюватиме їх і надалі.

Нещодавно штучний інтелект показав, як виглядатиме відновлений Бахмут після війни.