"Ти мені, а потім я тобі": дослідження показало, чого ми насправді хочемо від друзів
Психологи пояснили, чому справжня дружба не працює як угода
"Ти мені, а потім я тобі": дослідження показало, чого ми насправді хочемо від друзів / Фото: Freepik
Попри те, що дружба здається однією з найприродніших речей у житті, ми рідко зупиняємося, щоб по-справжньому її проаналізувати. Як зрозуміти, що людина є для нас хорошим другом? Коли настав час перервати стосунки? Найчастіше ми покладаємося на інтуїцію, але сучасні психологічні дослідження показують: багато звичних уявлень про дружбу вже застаріли і є хибними.
У наукових дослідженнях досі немає єдиного загальноприйнятого визначення друга. Традиційно психологи розглядали дружбу через призму обміну: скільки цей друг зробив для мене? Скільки я зробив для нього? У такій логіці дружба – це транзакція, де стосунки тривають доти, доки кожна сторона отримує приблизно стільки ж, скільки віддає. На цій ідеї виросли цілі теорії “соціального обміну”, а в деяких порадах й взагалі пропонується складати для кожної дружби умовний список плюсів і мінусів, зважувати “витрати” і “вигоди” та вирішувати, чи варто продовжувати спілкування.
Ключова проблема теорії соціального обміну в тому, що вона не враховує нюанси живих стосунків. У реальному житті дружба рідко виглядає як постійний підрахунок, хто кому і скільки "винен". Коли люди говорять про своїх близьких друзів, вони найчастіше описують близькість, задоволення від спілкування, відчуття зв’язку та готовність допомогти, коли важко. Теорія обміну, якщо послідовно її застосувати, приводить до абсурдних висновків. Наприклад, у випадку, коли друг проходить лікування від раку або переживає смерть близької людини, класична модель підказувала б, що від цих стосунків є “замало вигоди", і логічно було б дистанціюватися. Але в реальному житті все навпаки: саме в такі моменти багато людей, навпаки, відчувають найсильнішу потребу підтримати друга й залишитися поруч.
Опитування, які проводили дослідники, підтверджують це. Коли людей просили назвати якості, яких вони найбільше хочуть бачити в другові, “повернення боргів” виявилося далеко не в пріоритеті. Натомість на перший план виходили вірність, надійність, шанобливе ставлення, готовність бути поруч у складні моменти. Ці риси, пов’язані з емоційною відданістю та турботою, люди сприймали як необхідність.
Водночас дослідники визнають: дружба не завжди є безхмарною. Дехто може зловживати підтримкою, постійно вимагати забагато або перекладати на друзів те, з чим міг би впоратися сам. У таких випадках, підкреслюють вони, якраз і може бути корисно на мить тверезо оцінити витрати й вигоди та вирішити, чи не настав час переглянути стосунки.
Щоб зрозуміти, як саме дружба допомагає людям вижити, дослідники звернулися до різних культур і спільнот у світі. У своїх роботах вони описують модель стосунків, засновану не на обміні послугами, а на розподілі ризиків. Її прояви видно в багатьох традиційних суспільствах: від практики “кере кере” на Фіджі до “томор маранг” серед народу Ік в Уганді. У таких спільнотах люди допомагають друзям у скрутні часи, не очікуючи прямої відплати.
Окремий приклад – це масаї, корінна група в Кенії та Танзанії, які живуть переважно за рахунок скотарства. Вони формують особливі дружні зв’язки, партнерства осотуа, що будуються на принципі взаємної допомоги у критичні моменти. Люди звертаються до партнерів осотуа тільки тоді, коли справді потребують підтримки, а ті допомагають, якщо мають таку можливість. Ідеться не про щоденні послуги, а про реакцію на непередбачувані ризики: неврожай, загибель худоби, серйозні життєві події. Такі стосунки тривають усе життя, можуть передаватися між поколіннями й часто позначаються особливими ритуалами.
Коли дослідники змоделювали, як ці партнерства функціонують упродовж часу, з’ясувалося, що вони суттєво підвищують шанси на виживання обох сторін у нестабільному середовищі. Ключовим виявилося те, що люди звертаються по допомогу до тих, хто на цей момент найімовірніше може її надати, а не до будь-кого, з ким колись вже “обмінювалися послугами”.
Важливо, що подібні патерни поведінки спостерігаються не лише в малих традиційних суспільствах, а й у сучасному світі. В одному з досліджень увагу було зосереджено на фермерах у південній Аризоні та Нью-Мексико, які описують взаємодопомогу словом “сусіди”. Коли один із них стикається з раптовими проблемами, то інші допомагають, не очікуючи винагороди. Натомість у ситуаціях більш прогнозованих, як-от клеймування худоби чи потреба сплатити рахунки, ті самі фермери частіше очікують компенсації за допомогу. Інакше кажучи, там, де мова йде про звичайну роботу або регулярні обов’язки, логіка обміну справді працює. Але йдеться про непередбачувані обставини, на перший план виходять безкорисливість і взаємна підтримка.
Сукупність цих досліджень підводить до важливого висновку, що дружба – це не так система точного взаємообміну послугами, скільки механізм колективного страхування від поганих подій у житті.
Багато дорослих роками відчувають дивну напругу у стосунках із батьками, але не розуміють, звідки вона взялася. Деякі фрази з дитинства, які здавалися звичайними, насправді можуть бути сигналами емоційної незрілості тих, хто нас виховував. І коли ці слова звучали знову й знову, вони непомітно формували нашу самооцінку й спосіб реагування на світ. Лише тепер ми починаємо усвідомлювати, що за ними приховувалося, і які сліди вони залишили в нашому дорослому житті.
Ще новини на тему, що можуть зацікавити:
Не пропустіть цікавинки!
Підписуйтесь на наші канали та читайте новини у зручному форматі!
