Навчитись красиво говорити – можна! Корисні поради від акторки, режисерки, викладачки

А ви знаєте, що є у світі таке свято як День свободи від страху говорити? Напевно, ні, але страхи говорити у вас – напевно, є. Адже більшість людей бояться говорити на великі аудиторії, з незнайомцями чи навіть писати голосові. Тож, борімо ці страхи разом із акторкою, режисеркою та викладачкою Іриною Гочашвілі!

Усе життя за будь-яких обставин слово, мовлення і мова – її головні інструменти. Іра володіє ними віртуозно, майстерно й професійно з наукової та практичної точки зору. І сьогодні вона безкоштовно й ексклюзивно поділилась з МЕТА своїми секретами про те, як говорити красиво – дерзайте.

А на додачу – іще страшна історія з проросійським шлейфом про дитячого викладача акторства з Одеси…

Ірина Гочашвілі: 5 вищих освіт і безліч робіт – усе до слова

Іра має 4 вищі освіти, зокрема філологічну, акторську, режисерську, і ще одну – духовно-музичну (у Михайлівському монастирі вивчилась на диригента церковного хору). Наразі отримує ще й 5-у вищу освіту, поглиблюючи філологічні навички в Інституті іноземної філології Університету ім. М. Драгоманова.

Останніми роками сама викладала в Університеті ім. Б. Грінченка акторську та сценічну майстерність, будучи художнім керівником і майстром курсу. А зараз також веде приватні індивідуальні уроки.

Але звичайно, головне захоплення дівчини – це театр. Іра грала у виставах "Вечори на хуторі біля Диканьки" (М. Гоголь), "Єралаш" (Ю. Потапенко), "Кайдашева сім'я" і "Сто тисяч" (І. Карпенко-Карий), "Тіні забутих..." (О. Драч) тощо.

І сама як режисерка поставила роздирливо-антитоталітарну виставу "Крик під льодом" за п'єсою Бертольда Брехта "Страх і відчай у Третій імперії" у театрі "Сузір'я".

"А ще в нього був резиновий шланг, з яким він міг побігти на сцену – і почати бити дитину"

Як часто тобі доводилось виступати на велику публіку?

Десь років з 10-и я грала в театрах, антрепризних і приватних.

І чим частіше, звичайно, я виступала – тим менше було якогось страху. Але він з'явився відтоді, як я пішла навчатися акторському фаху.

Тобто той страх мені ввігнали "сапагами", п'ятками, не знаю чим ще в театральній студії – прямо в підсвідомість. І дуже важко було потім його позбутися

Та я до сих пір, коли виходжу на сцену – мандражую. І це мені здається не ок, бо це не в моєму характері – до тієї студії: я виходила на сцену та не боялась її.

Яким чином в тебе вбили страх виступу на акторському навчанні? Це якось дивно – наче все мало би бути діаметрально навпаки…

Перед тим, як вступити на акторський курс до ВНЗ – я прийшла в театральну студію в Одесі. Бо я, власне, родом із Одеси.

І вперше в житті в мене виник страх сцени й говоріння – саме під час навчання в одного аб'юзивного викладача там.

Я не знаю, висвітлювати це чи не висвітлювати, бо вся там була досить токсична, й у них багато зв'язків – то трішки боюся в пресі це говорити.

Давай спробуємо захистись силою журналістського слова – тим паче, можливо, ми допоможемо таким чином іншим людям?

Це Одеський театральний ліцей. Викладач – Падука Анатолій Іванович. Він був учнем Олега Табакова. І значить, напевно, через це вирішив, що він – Господь Бог у професії, і може собі дозволити все, що завгодно.

На заняттях він нас, наприклад, завжди обзивав, голосно кричав і називав бездарними. А ще в нього був резиновий шланг, з яким він міг зіскочити з місця, побігти на сцену – і почати бити дитину, якщо йому щось не подобалося. Це типу такий жарт був, але воно було реально страшно. Тому що це все ще супроводжувалося агресивною манерою поведінки.

Проте тих, хто йому подобався, він якось влаштовував у театри і т. д. Діти туди йшли, бо в нього був гарний рейтинг через те, що його випускники добре потім вступали у ВНЗ на цих болотах – москва, петербург, у крайньому випадку – ярославль. Ну, таке російське кубло

Він часто знецінював нашу роботу. Наприклад, якось мені сказав:

ти не маєш права виходити на сцену

Я кажу:

а чому це, я ж плачу гроші, приходжу сюди на заняття?

Відповідає:

Потому що Маша ходит сюда дольше, а ты только пришла – сиди и слушай. Молча

Якесь таке знецінення – людині жорстоко це обриває крила.

Від такого навчання, особливо, як він кидався на сцену з цим шлангом чи кидав щось із зали на сцену – звичайно, в мене виник рефлекторний страх. Я виходжу на сцену і вже очікую – що щось таке буде. Так от воно якось працювало.

"Якість говоріння залежить від голосу, пластики, і навіть від пластиря на мізинчику ноги…"

Шкода, та повернімося до хорошого: яка наразі найбільша аудиторія, на яку ти виступала?

Найбільша аудиторія – зал десь на 1 тисячу осіб. Це була вистава, у якій я виступала як акторка.

Які дисципліни вивчають актори театрів, щоб вдало говорити на велику аудиторію?

Навчання вдало говорити на велику аудиторію – це такий собі конструктор з декількох елементів.

1. Це техніка актора.

2. Сценічне мовлення. Тому що техніка технікою, але ще треба, щоб тебе було чутно і зрозуміло, і щоб ти тримав увагу аудиторії.

3. І звичайно без тіла нікуди – тобто без сценічної пластики. Якщо тіло затиснути, то всі ці тілесні блоки теж впливають на те, як ти говориш.

Тобто тут така сукупність багатьох факторів, які одне від одного залежні. Так, можна займатися тільки риторикою.

Але якщо є серйозні тілесні затиски (а всі наші емоційні затиски проявляються в тілі), вони серйозно впливають і на говоріння. До того ж пропрацювання тілесних затисків впливає і на розкріпачення

А воно дуже важливе взагалі для того, щоб зробити навіть перший крок на сцену, і впливає на якість того, як ти будеш говорити. Якість говоріння на сцені залежить і від голосу, і від пластики, і навіть від пластиря на мізинчику ноги…

І на сцені саме все залежить тільки від тебе, бо ти є інструмент роботи. Адже ми в театрі не на піаніно граємо – а так би мовити, на собі.

Тому в цій професії не всі залишаються. Я так бачу, з мого курсу не всі пішли в роботу, на жаль. Навіть ті, які були дуже талановитими людьми й подавали великі надії.

Якщо людина не є актором, але, наприклад, хоче викладати в університеті, виступати на конференціях чи вести відеоблог – варто їй, на твою думку, професійно поставити голос? Чи можуть, у цілому, недоліки у вимові завадити людині говорити?

Я, наприклад, викладала в університеті Грінченка. І ті викладачі, які не є акторами або вокалістами – тобто, якщо з їхнім практичним втіленням професії не пов'язано голос – то люди цим не займаються. І вони успішно викладають.

Але якщо, звичайно, вести такі парні лекції на 50-100+ осіб у великій аудиторії і очно – то за півтори години голос втомиться. І, звичайно, піде велике навантаження на голосові зв'язки – це фізіологія. Буде важко тримати увагу, коли тебе не буде навіть чутно

Я б радила, робити хоча б елементарні вправи перед тим, як вийти на велику аудиторію. І, звичайно, я б займалася цим. Наприклад, якби я була не актрисою, а тільки філологом – то я би таку мету собі ставила: поставити голос, щоб точніше, яскравіше і зрозуміліше доносити свої думки.

Але реалії такі, що цим ніхто не займається, бо в нас зараз – інші виклики. Тут, дай Бог, під обстріли не попасти під час лекції.

Якщо маєш недоліки у вимові та хочеш їх усунути – до кого б ти порадила в такому випадку звертатись: до логопеда, ритора абощо?

Тут залежить від того, які недоліки. Наприклад, у мене був учень, 12 років, не вимовляє звук "р". Цю проблему вирішує логопед – треба до нього.

Дикційні вправи покращують звучання звуків і роблять його чистішим, точнішим і т. д. Тобто першу, основну роботу, робить логопед. Якщо в людини немає "Р" – викладач з риторики його не поставить. Цим займається логопед-дефектолог.

А якщо покращити вимову: саме точність звучання голосних і приголосних, і дикцію, щоб голос упористий був, щоб він ніде не западав і так далі – то це вже до викладача зі сценічної майстерності

Топ-5 порад для вдалого розмовного виступу, які би ти дала нам?

1. Визначити мету виступу, аудиторію, перед якою я виступаю, думку, яку я хочу донести.

2. Записати коротку структуру – план виступу, який складається зі вступу, основної частини і завершення-підсумку.

3. Репетиція. Обов'язково треба це прорепетирувати. І бажано, ні в якому разі не перед дзеркалом. Тому що так ви будете потім кривлятися й на сцені: якби запам'ятаєте свою зовнішню оболонку і будете її наслідувати. То краще я б радила – комусь розповісти: подружка, товариш тощо. Або просто записати на відео і потім продивитися. Принаймні, самопроби ще ніхто не відміняв. І ви будете якраз чути свій голос, і бачити, як ви себе впевнено-невпевнено поводитеся, наскільки доносите думку.

4. Для виступу на велику аудиторію треба обов'язково зробити вправи на позбавлення від затисків. Їх треба робити системно, якщо ми хочемо результат. Але перед виступом саме є певні вправи і голосові, і дикційні, і пластичні, які заземляють, які знижують переживання. Тобто страху повністю ми не можемо позбутися, але його рівень і ступінь ми можемо набагато знизити.

5. Постійна і часта практика. Чим частіше ви будете виходити на якусь аудиторію – тим швидше мозок звикне до того та буде менше тривожитись. Менше рівень тривожності – живіше сам виступ. Він може бути десь непередбачуваний, десь незапланований, якісь речі ми можемо зробити, але вони будуть живими і вони будуть набагато цікавішими, ніж завчена промова.

Чи можеш розказати якусь просту вправу на позбавлення від затисків?

Щодо вправ пластичних – це важко описати: треба показувати.

Але є такий комплекс, який розробив Меєргольд – від повної затисненості м'язу до свободи й керування своїм станом м'язів в тілі.

Перше – голосова вправа. Голосом, наприклад, можна встати й протягнути голосні звуки.

Тобто так ти і себе чуєш, і через голос позбавляєшся таких затисків.

Друге – фізична вправа для загального стану й розслаблення тіла, але це не за Меєргольдом.

Заплющити очі, зробити вдих-видих і помітити, який м'яз затиснутий. Зробити носом вдих і видих. На видусі уявити, як наче повітря видуває той м’яз, який затиснений.

Наприклад, якщо ти відчула, що в тебе затиснена шия – уяви, наче повітря в шию розтікається, і шия розслабляється. Це реально працює.

Фото: особистий архів Іри.