7 прийомів, якими "Супермен" та "Фантастична 4" рятують супергеройське кіно

Наприкінці стрічки «Фантастична 4: Перші кроки» зазначається, що ми зможемо знову побачити всіх героїв наступного року у новій частині «Месників». Тобто проект навіть не припускав, що провалиться у прокаті. Днями Ґанн, режисер «Супермена» та Ісус DC (вибачте), заявив, що вже починає роботу над продовженням історії людини у плащі, яка матиме іншу назву – але ключову роль у якій матиме Кларк Кент. Все через успіх стрічки. Збори проекту DC – в районі 550 млн. доларів, продукту роботи Marvel – десь 250 млн. євро. Ймовірно, до кінця прокату стрічки зароблять на двох 1.3-1.4 мільярди. А пам’ятаєте, як ще декілька місяців тому на YouTube можна було зустріти відео про те, що глядач втомився від кіно про супергероїв? Виходить, не втомився. Чи краще так: втомився від дечого іншого. Мова про погане кіно. Варто було тільки зняти гарне – і всі знову люблять надлюдей.

У цьому тексті спробуємо розібратися, що вигідно відрізняє «Супермена» та «Фантастичну 4» від типового кіно про супергероїв останніх років. Робитимемо це, звісно, зі спойлерами до нових стрічок. І до старих. До всього, що потрапить під руку.

Нема беззаперечної перемоги

Найкращий злодій всесвіту Marvel досі – Танос. Не в останню чергу через те, що він переміг. Не остаточно, але за підсумками «Месники: Війна нескінченності» – так. Тому ми й відчували, що він сильний. Бо сильні перемагають, а навіть якщо ні – хоча б уникають поразки. Одна з проблем останніх стрічок студії саме у тому, що зло завжди програє, найчастіше – розгромно та беззаперечно («Тор 4» та «Дедпул і Росомаха»). Це ефектно та дарує нам хепі-енд, однак робить кожен наступний фільм усе більш передбачуваним. Він тільки починається – а ти вже впевнений, що супергерої переможуть, дуже можливо – легко, ймовірно – навіть без негативних наслідків для себе. Але «Фантастична 4» робить по-своєму. Галактус, місцевий головний злодій, виживає та навіть не отримує травм за підсумками фінальної битви. Добро не перемагає – а лише відтерміновує свою поразки.

Галактус все ще хоче знищити Землю та забрати дитину. Він опинився десь далеко у космосі, але єдина його проблема – відстань. Як тільки він її подолає, знову загрожуватиме планеті. Отже, перемоги як такої нема. Зло виявилося настільки сильним, що знищити його не вдалося. І це добре: нарешті нема остаточного хепі-енда, нарешті головні герої не вирішили всі проблеми за останні 10 хвилин стрічки.

Злодій – «слабкий»

Останнім часом кіно про героїв постійно підвищувало ставки. Свого часу починало боротьбою проти геніїв, які хочуть визнання, а тепер що не фільм – то новий бог у ворогах. Загроза повинна ставати більшою від стрічки до стрічки, погоджуюся, але якщо робити ці кроки зашвидко, то лише питання часу, коли вріжешся у стіну. Стіну, далі якої не пройти, бо вже нема куди. Здобута перемога над богом. Над ще одним. І навіть над тим, хто знищив половину створінь у всесвіті. Куди ще далі? Треба відкочуватися назад та намагатися донести до глядача якимось чином, чому герой тільки-но вбивав бога – а тепер не може впоратися з куди слабшим опонентом. Альтернативний шлях – продовжувати розганяти про богів, але це скоріше етап заперечення. «Супермен» має чит-код, бо всесвіт DC стартує з нуля, однак все-таки обирає для своєї першої стрічки найслабшого злодія з можливих – Лютора, який, так, геній, але має слабку мотивацію та не має аргументів проти Супермена.

В одній з останніх сцен Кларк стоїть перед ним, а той нічого не може зробити, вже розуміє, що програв. Бо завжди все робив чужими руками. Його не побито, а він уже поступився. Боляче дивитися. Але навіть цей злодій дав бій Супермену, був досить близьким до перемоги. Отже, навіть трохи сильніший опонент буде у кроці від розгрому людини у плащі. І необов’язково робити антагоніста богом. «Слабкий» злодій може бути цікавим, якщо у фільмі показано вдалий баланс сил.

Історія > екшн

Багато хто з нас ходить у кіно на фільми про супергероїв заради найкращої комп’ютерної графіки. Бо ніхто не витрачає на цей аспект так багато грошей, як Marvel та DC. Але от у чому справа: інколи цього недостатньо. Звісно, приємно подивитися на політ Супермена, на погоню у космосі – але неможливо показувати лише такі сцени всі 90+ хвилин. Тобі доводиться робити паузи на те, щоб розповісти хоч якусь історію своєму глядачу. І тут-то закрадається проблема: якщо ти забагато часу приділяєш екшн-епізодам, то твоя історія виглядає куцо, урізано та просто нецікаво. І глядач перед екраном просто намагається пережити ці моменти, доки нічого не вибухає та ніхто нікого не б’є. Інколи чекати доводиться по 10-15 хвилин. 10-15 хвилин нудьги… Єдиний шанс це виправити – змістити акценти. Зробити історію цікавою. А для цього необхідно виділити на неї більше часу. Так робить «Фантастична 4», яка має, по суті, лише 3 екшн-сцени за 2 години.

Зате вона має історію про сім’ю, де всі люблять одне одного. Має свою родинну атмосферу – затишну та приємну. Має персонажів, які отримали свої хвилини на розкриття. «Фантастична 4» зміщує акценти та заявляє, що вона більше про сюжет та емоцію, аніж про екшн – і завойовує таким чином серця.

Більше цікавих другорядних героїв

Останні частини «Месників» вважаються найкращими фільмами про супергероїв за останнє десятиліття не в останню чергу через те, що до них нас готували роками. Як основні, так і другорядні персонажі вже мали свій сольник/з’являлися у попередніх проектах. Тому на «Війні нескінченності» та «Фіналі» ми могли переживати за них, нам було важко їх втрачати. Гарні другорядні герої роблять погоду у фільмах за коміксами – факт. Бо вони дають час глядачу перепочити від основних, компенсують відсутність у фільмі чогось такого, що не можуть дати головні персонажі. Наприклад, Нова у «Дедпулі та Росомасі» додає стрічці серйозності, яку не здатен гарантувати основний комедійний дует. Це досить гарний другорядний герой, але таких у кіно про надлюдей останніми роками – меншість. Здебільшого такі тут працюють лише на збільшення хронометражу. «Супермен» знайомить нас з декількома, які впливають на сюжет та за якими цікаво спостерігати.

Містер Терріфік та Метаморфо рятують Супермена від ув’язнення та світ від знищення. Зелений Ліхтар має шалену харизму та заповнює собою кожну сцену, де з’являється. Лоїс – просто пречудова. І це навіть не весь набір. Коли показують цих персонажів, ти дивишся з інтересом, а не чекаєш на повернення Супермена. Дай глядачу багато цікавих другорядних персонажів – і він буде щасливим.

Менше другорядних героїв

Почекайте, не закидайте камінням. Вище дійсно написав, що велика кількість цікавих другорядних – топ. Але ж це не єдиний шлях до успіху. Можна і по-іншому. Навіть на найбільш цікавих другорядних треба виділити який-неякий час. Показати їхню силу, дати їм якусь важливу дію для сюжету тощо. Це зробить фільм кращим, але вкраде у нього час на екшн та історію основних героїв. А якщо так, то можна, навпаки, майже повністю відмовитися від другорядних – і поставити все на основних. Дати можливість саме флагманам стрічки розкритися на максимум. Так робить «Фантастична 4», яка за фільм встигає показати по парі-трійці сольних сцен кожного з родини героїв, завдяки яким і розкриває їх. Бен розкривається як людина з добрим серцем, Джонні – як кумедний, але вкрай розумний хлопець, Рід – зокрема як егоїст, Сью – як дбайлива матір.

Другорядні персонажі також є, але їх мінімум. Через це один з них, Срібний Серфер, отримує відносно багато хвилин на демонстрацію сили та передісторію. Один з найкращих другорядних героїв Marvel останніх років. І все завдяки рішенню відмовитися від зайвого.

Час для пари

Супергерої – теж людини. Вони мають свій побут, свою щоденну ранкову рутину, свої проблеми, а ще – закоханості. Майже кожна надлюдина, яка мала сольний фільм, отримувала собі від сценариста другу половинку. І це нормально, без цього нікуди. Але вкрай погано, коли ця половинка вписана до сюжету «для галочки». Приклад – лінія Джокера та Харлі у першому «Загоні самогубців». Любов нізвідки, ніякої хімії між персонажами. Ніби просто додали «щоб було». Липневі прем’єри у цьому набагато кращі. «Супермен» пропонує декілька чуттєвих та милих сцен між Кларком та Лоїс. «Фантастична 4» дає справді багато часу Ріду та Сью, щоб ті пораділи вагітності, посперечалися щодо побуту, поділилися своїми хвилюваннями щодо майбутнього родини тощо. Якщо супергеройське кіно повинно мати любовні лінії, то саме такі.

Стосунки, у яких хоча б один – надлюдина, це дуже важко. Бо та завжди у небезпеці. А якщо у парі таких аж дві, то тим паче. І цікаво спостерігати, як партнери реагують на ці обставити. Як діють. Що думають. З якими проблемами стикаються. Все це можна розкривати. Супергеройське кіно потрохи це усвідомлює.

«Ні» камео

Нічого не маю проти появ улюблених персонажів на декілька хвилин. Але цим відверто зловживають. Наприклад, «Людина-павук 3: Додому шляху нема» намагається замаскувати появою старих павучків діри у сюжеті. Глядач дивиться, радіє бачити знайомі обличчя – і не помічає очевидних прорахунків сценариста. І більш-менш норм, коли таке роблять раз на декілька років, але ж ми стикаємося з цим у кожному першому фільмі. Камео хочуть підвищити привабливість стрічки для глядача, але часто погано вписані/шкодять сюжету/нічого не дають фільму. Якщо ми маємо якийсь елемент, який жодним чином не робить кіно кращим, то це непотрібний елемент. Треба прибирати. От нові «Супермен» та «Фантастична 4» прибрали. Marvel має великий всесвіт персонажів, але тут не використав для допомоги своїм героям жодного. DC через перезапуск обмежена в таких інструментах, але мала Миротворця – і не залучила його до дії. Бо це не його історія.

Строго кажучи, камео в обох стрічках є, але рекордно мінімальні. Миротворця показують по телевізору, а там він коментує Супермена, може, секунд 8-10. А «Фантастична 4» після титрів засвічує Доктора Дума, його час на екрані – до 5-и секунд. Фанати оцінили, але фільму такі рішення не нашкодили – це не ті камео, що були раніше.

Та й узагалі, «Супермен» та «Фантастична 4» – не те супергеройське кіно, що було раніше, протягом останніх років. Це позбулося від зайвого, змістило акценти, ухвалило декілька правильних та логічних рішень. Фільми за коміксами знову стають на ноги. Варто було всього лише не припуститися вже класичних для жанру помилок.