Коли варто переходити із загальної системи на спрощену систему оподаткування?

Загальна система чи єдиний податок? Щороку тисячі ФОПів стають перед цим вибором, ризикуючи втратити гроші через помилки в розрахунках чи банальну неуважність до лімітів. Юрист Ольга Брус розкладає по поличках економіку та юридичні пастки переходу на спрощену систему: від реальної вигоди витрат до прихованих заборон у ПКУ.

Рішення про перехід на спрощену систему завжди має два виміри - економічний і юридичний, і оцінювати їх варто окремо. Юридичний бік дає відповідь на питання, чи має підприємець право перейти взагалі, економічний - чи має це сенс з погляду реального податкового навантаження. Помилка розглядати лише один з цих аспектів: трапляється, що перехід вигідний за розрахунками, але формально заборонений через вид діяльності чи наявність податкового боргу, або навпаки - дозволений, але економічно невиправданий.

На загальній системі фізична особа-підприємець сплачує 18% податку на доходи фізичних осіб та 5% військового збору від різниці між доходом і документально підтвердженими витратами, а також єдиний соціальний внесок. При цьому на загальній системі ЄСВ нараховується у розмірі 22% від усього чистого прибутку (з урахуванням максимальної бази нарахування), тоді як на спрощеній системі ЄСВ зазвичай сплачується у фіксованому мінімальному розмірі — 22% від мінімальної зарплати щомісяця, незалежно від суми фактичного доходу. На спрощеній системі група 3 сплачує фіксовані 3% (за умови реєстрації платником ПДВ) або 5% від усього обороту - без урахування витрат - плюс 1% військового збору від доходу. Групи 1 та 2 платять ще простіше: фіксовану суму на місяць (відповідно до прожиткового мінімуму або мінімальної заробітної плати) незалежно від фактичного доходу, а також військовий збір у розмірі 10% мінімальної заробітної плати щомісяця. Практичний висновок простий: якщо документально підтверджені витрати становлять менше третини доходу, спрощена система, як правило, вигідніша за загальну; якщо витрати суттєві (наприклад, значна частка доходу йде на закупівлю товару чи оренду), варто прорахувати обидва варіанти окремо, оскільки на загальній системі великі витрати істотно знижують базу оподаткування.

Крім суми податку, варто врахувати й адміністративне навантаження. Спрощений облік і звітність - це, як правило, одна декларація на квартал (група 3) або на рік (групи 1–2), відсутність обов'язку вести повноцінний бухгалтерський облік витрат, а для підприємців 1 групи — також законне повне звільнення від застосування РРО/ПРРО, тоді як платники 2–3 груп зобов’язані фіскалізувати готівкові та карткові розрахунки на загальних підставах. Загальна система, навпаки, вимагає підтвердження кожної витрати первинними документами, що на практиці означає додаткові витрати часу або на бухгалтера.

Перехід можливий лише за дотримання критеріїв, встановлених пунктом 291.4 статті 291 ПКУ для обраної групи. Група 1 - дохід не більше 167 мінімальних зарплат на 1 січня року, виключно роздрібна торгівля на ринках та/або побутові послуги населенню, без найманих працівників. Група 2 - дохід не більше 834 мінімальних зарплат, до 10 найманих працівників, надання послуг (у тому числі побутових) населенню чи платникам єдиного податку, виробництво чи продаж товарів, ресторанне господарство. Важливий нюанс: посередницькі послуги з нерухомості, надання доступу до інтернету та торгівля ювелірними виробами з дорогоцінних металів формально підпадають під опис групи 2, але законом виведені виключно до групи 3 - перебувати на групі 2, займаючись такою діяльністю, не можна. Група 3 - дохід не більше 1167 мінімальних зарплат, без обмежень щодо кількості найманих працівників і видів дозволеної діяльності (крім прямо заборонених).

Незалежно від обсягу доходу, стаття 291.5 ПКУ містить перелік видів діяльності, які взагалі виключають право на спрощену систему: організація азартних ігор, обмін валют, виробництво й продаж підакцизних товарів, видобуток корисних копалин (крім місцевого значення), фінансове посередництво, охоронна діяльність, діяльність з управління підприємствами, аудит, а також оренда нерухомості понад встановлені метражі (0,2 га земельних ділянок, 400 кв. м житлової чи 900 кв. м нежитлової площі). Окремо не можуть перейти на єдиний податок суб'єкти, які на день подання заяви мають податковий борг (крім безнадійного, що виник через форс-мажор), а також представництва та філії юридичних осіб - не платників єдиного податку. Ці обмеження варто перевірити ще до розрахунку економічної вигоди, оскільки формальна заборона робить подальші розрахунки безпредметними.

Для суб'єкта господарювання, який на момент прийняття рішення вже є платником інших податків, порядок переходу визначено пунктом 298.1.4 статті 298 ПКУ: заява подається до контролюючого органу за податковою адресою не пізніше ніж за 15 календарних днів до початку наступного календарного кварталу - особисто, поштою з описом вкладення або в електронній формі через Електронний кабінет. До заяви додається розрахунок доходу за попередній календарний рік за формою, затвердженою Мінфіном, що підтверджує дотримання лімітів пункту 291.4. (важливо: дохід за весь минулий календарний рік не повинен перевищувати ліміт обраної групи, навіть якщо тоді ФОП працював на загальній системі або іншій групі). В Електронному кабінеті платника заява подається за формою F0102003, а обов'язковий Розрахунок доходу за попередній календарний рік оформлюється через спеціальний додаток до неї (F0102103). Платником єдиного податку суб'єкт стає з першого числа кварталу, наступного за кварталом подання заяви, і здійснити такий перехід можна лише один раз протягом календарного року.

На практиці оптимальний момент для подання заяви - коли тенденція доходу за останні 12 місяців стабільно вкладається в ліміт обраної групи із запасом, бажано не менше 15–20%, а не впритул до межі. Це важливо, оскільки перевищення ліміту вже після переходу тягне не лише обов'язковий перехід на сплату інших податків, а й підвищену ставку єдиного податку 15% до суми перевищення (п. 293.4 ПКУ). Якщо дохід знаходиться на межі кількох груп або діяльність частково підпадає під обмеження статті 291.5, доцільно попередньо звірити код КВЕД, що плануєте вказати в заяві, з переліком дозволених видів діяльності для обраної групи - це найпоширеніша причина відмови в реєстрації.

Спікер: Ольга Брус - юрист EvrikaLaw