"Ті, хто відійшли у вічність": чому маємо пам'ятати Сашка Даніліна ака Марлен Шкандаль?

Серія статей "Ті, хто відійшов у вічність" – авторська МЕТА-розвідка смертності в Україні.

У Київ знову прийшла весна з надією перемогти наш "лютий", який триває вже 4 з лишком роки... У ніжно-сонячному повітрі застигла присутність тих, хто більше не бореться, не скаже, не заспіває, не заграє, не задонатить, не очолить Марш рівності... Дрони, ракети, вибухи – це все вже не лякає, насправді лякають втрати:

у голові почасти вимальовується чиясь відсутність…

З тобою не радіють дні твоєї 36-ї весни

До нього – веселого, доброго, сміливого й усіх душевно-зігріваючого Сашка Даніліна ака Марлен Шкандаль – весна точно в Київ вже не прийде. Є багато причин, чому ми маємо пам'ятати цю особистість. Найголовніше – у решті його роботи, яку він не встиг доробити, та яку ми повинні, маючи більше життя й здоров’я, продовжити:

• підтримувати тих, хто на фронті й прифронті;
• робити видимою різноманітність України;
• боротися за права людини, незважаючи на власні слабкості й важкості.

Для всього світу він залишиться героєм "Королев радості" – міжнародного документального фільму про 3-х головних дреґ-королев України, які під час війни перетворюють своє шоу на боротьбу проти тоталітарної окупації рф.

Для світсько-нічного Києва – феєричною Марлен Шкандаль, яка розважала натовпи в клубах і на прайдах у різних країнах.

Для близьких – простим Сашком Даніліним із Харкова.

У 2026-у Сашка вже немає. І порожнеча після його втрати не тільки для близьких і друзів, але й для борців за незалежність України та за ЛГБТК+ рівноправ'я в Україні важить багато.

Особистість дуально-контрастна, але не чорна-біла

Чоловік і жінка, діва й воїн, королева і звичайний хлопець: у ньому дивним чином поєднувались протилежності, але всі на благо Добра.

У кіно камера ловила його в нарочитому пафосі гримерки: боа, паєтки, блиск, сцена, веселощі, софіти, овації.

А в житті стрімко бігла за іншим: звичайна куртка, гуманітарка для фронту, психотерапія для військових, мрії про весілля з коханою.

Ось тільки камера не застигла його зломленим хворобою на лікарняній койці. Бо хвороба його радість і служіння добру не змогла зламати…

Борець за права ЛГБТК+

Іще у 2008 році Олександр Данілін мав сміливість постати на обкладинці глянцевого українського гей-журналу "Один з нас". Вдумайтесь: це майже 20 років тому! Сказати, що тоді захист прав ЛГБТК+ був поза трендом чи мейнстримом – це нічого не сказати.

Тоді ще слово "феміністка" було для людей або невідомим, або лайливим – так, його могли вживати здебільшого в якості приниження гідності жінки: мовляв, ти зла, бо чоловіки тебе не хочуть (що насправді має сенс: не догоджаєш патріархату).

Звичайно, рух із захисту прав жінок і рух захисту прав лесбійок/геїв/бісексуалів/трансгендерів/+(інші сексуальні та гендерні ідентичності) не тотожні. Але їх об'єднує боротьба проти дискримінації людей, які відрізняються від правлячого класу. Тому ворог у нас один – патріархат. І можу вам сказати, що визначати себе феміністкою в ті часи – це або наражатися на нерозуміння, або на осуд/зневагу, або ж навіть і небезпеку. Але жінки, зрозуміло, більш прийнятні для патріархального суспільства, ніж ЛГБТК+.

Тому визнавати себе геєм чи бісексуалом, чи трансгендером у ті часи – це щось надзвичайне. І сьогодні гомосексуали наражаються на осуд рідних і суспільства. Мої друзі геї, огидно визнавати, але в 2026-у році ретельно приховують свою сексуальну орієнтацію, бо через неї від них відмовляються батьки та відмовляють у роботі навіть у креативній тусовці… Тож, я особисто визначаю сміливість Сашка у 2008-у році постати на обкладинці гей-журналу, а значить, публічно репрезентувати спільноту ЛГБТК+ – не інакше як подвиг в ім'я боротьби за права людини в Україні.

"Один з нас" придбавали тоді на рівні з "Плейбоєм" та "Космополітен". Редакція журналу свого часу запровадила сміливе рішення: публікувати на обкладинках реальних людей з української квір-спільноти, і одним із цих людей став Олександр. До речі, журнал уважно читали, можна сказати, "вивчали" у владних кабінетах – як із цікавості, так і через спробу зрозуміти, як бути з тим непосидячим ЛГБТ-рухом… І цей великий глянцевий проєкт зробив велику справу: він значною мірою унормував спільноти ЛГБТ в загальній та політичній свідомості. І Олександр Данілін причетний до цього

– пригадує в. о. президента Всеукраїнської громадської організації "Гей-Форум України" та координатор з політики та законодавства Національного ЛГБТІ-консорціуму #LGBTI_PRO Святослав Шеремет.

Святослав розповідає, що практично не був особисто знайомий з дівою Марлен. Натомість знав парубка, потім – чоловіка, на ім’я Олександр Михайлович Данілін:

Ми познайомилися в одному з популярних гей-закладів столиці у 2010-х роках. Це був милий, делікатний, навіть тендітний хлопець, який тоді або тільки переїхав до Києва, або лише збирався це зробити

А яка різниця між Олександром та Марлен?

Про характер і манеру поводження діви Марлен я міг скласти уяву з багатьох відео з її виступів, інтерв’ю та дописів на власних сторінках. Так ось, це дві різні людини. Мені здається, що Марлен – це справжня королева радості та принцеса подіуму, а фігура Сашка Даніліна – доволі трагічна. До речі, такий розсинхрон здається мені властивим для багатьох артистів, незалежно від жанру, у якому вони працюють

На моє питання про те, який історичний вклад в боротьбу за українських ЛГБТ+ зробив Сашко, Святослав не наважується говорити про досягнення однієї особи. Адже, на його думку, специфіка боротьби за українських ЛГБТ+-людей полягає в тому, що це ніколи не було і не могло би бути ані театром одного актора, ані справою однієї персони:

ЛГБТ-рух має розгалужену соціальну архітектуру: сотні людей, десятки організацій, безліч проєктів та ініціатив, колаборації з бізнесом, медіа, канали впливу на реальну політику і так далі

Тож, пан Шеремет акцентує для українського суспільство те, що сталося за вагомої участі Олександра Даніліна ака Марлен Шкандаль:

Головне – це якісне зростання видимості українських ЛГБТІК+. Марлен вміла створювати захопливі казкові образи. Її естетика як діви перевтілення викликала подив, а іноді – захоплення навіть у опонентів, особливо в тих випадках, коли вони не розуміли, що це – хлопець. Якщо ми переглянемо неосяжні фотодобірки зі столичних заходів під назвою Марші Рівності, які відбуваються в рамках щорічного КиївПрайду, то світлини з Олександром будуть одними з найпримітніших. "Королев" було багато, і Олександр у цьому сонці – одна з найяскравіших зірок

Також Святослав звертає нашу увагу на те, що не оцінюється зазвичай як досягнення, проте є вагомим – це культура квір-неймінгу:

Феномен травесті-дів пов’язаний, зокрема, із вмінням правильно добирати яскраві псевдо, які перетворюються на другу сутність, alter ego людини. І кожен та кожна, хто працює в цьому жанрі, робить внесок в його становлення й розвиток. Для України цей жанр непростий, почасти ризикований, а тому потребує, як мені здається, великої внутрішньої волі, особливої сміливості, здатності долати перешкоди, а не лише загальних акторських талантів. Внесок Олександра Даніліна в тому, що він створив Марлен Шкандаль як концепт

Камуфляж і макіяж: від Євромайдану до війни – з любов'ю і коханням

А паралельно Сашко, хоч і менш яскраво, але віддано боровся за права всієї України на самовизначення – 2013-го це різко проявилося. Наречена Сашка, Оля, згадує, як він розірвав прибутковий робочий контракт у Китаї через початок Євромайдану, щоб повернутись в Україну і стати його активним учасником:

Коли почався Майдан, Саша працював в одному з найкрутіших клубів Китаю. Усе дуже серйозно. Але не зміг бути осторонь. Його серце розривалося від того, що він далеко від своєї країни в такий важливий час – і вирішив повернутися до Києва

Їх романтичні стосунки тривали 8 років. А знайомство сталося 9 років тому в київському клубі "Ліфт", де він тоді працював дреґ-дівою. Але того доленосного вечора просто прийшов на вечірку без образу:

Ми одразу захопилися одне одним і почали дружити. У той час його мама захворіла на рак – я його підтримувала. Вона померла через декілька місяців. Я як друг була весь цей час великого Сашиного горя поряд. А потім, на мій День народження, він освідчився в коханні й запропонував стосунки. Так ми почали зустрічатися. А потім і жити разом

Війна не була для Сашка чимось далеким і чужим ще задовго до початку повномасштабки. 2021-го Данілін виступив одним із 13-х офіційних засновників громадської організації "Українські ЛГБТ+ військові та ветерани за рівні права". При створенні був обраний до її керівного органу – Ради. Це як вагомий внесок у боротьбу за права ЛГБТК+ і українську суверенність відзначає Святослав Шеремет:

Ця організація – чи не найвідоміша серед широкої громадськості українська ЛГБТ-організація. Чи відбулася б організація без його участі Сашка Даніліна – так, відбулася. Але його персональна участь – це ознака рішучості та безкомпромісності в боротьбі за права людини: адже кожен засновник залишається в цьому статусі навічно. Ця дія необоротна: її не можливо скасувати навіть після смерті особи. Тому Олександр – біля витоків українських ЛГБТ-військових як організації

А от після 24 лютого 2022 року зірковий бісексуальний артист остаточно перетворився на волонтера й військового психолога. Початок повномасштабної війни Сашко та Оля зустріли разом у Києві:

24-го лютого рано-вранці він грів чайник на кухні й побачив одну з ракет, яка летіла над будинками. Спочатку впав у ступор, потім розбудив мене і каже: "Масічка, ти тільки не хвилюйся. Війна почалася". Ну, звичайно ж, і мови не було кудись тікати...

– пригадує дівчина.

Усі свої сили й гроші закохані відразу кинули на допомогу ЗСУ та цивільним у гарячих точках:

Збирали речі, одяг, медикаменти, їжу, гігієнічні речі і корм для тварин. У нас вся квартира була заставлена коробками з гуманітаркою від підлоги до стелі

Згодом, як вдалося відновити концерти, Сашко всі прибутки від них витрачав на допомогу фронту та прифронту. Паралельно вивчився на військового психолога на спеціальних курсах системної підготовки для роботи з військовими, ветеранами, їхніми родинами та постраждалими від війни. Наречена розповідає, що Сашко надавав терапію всім, хто до нього звертався в тилу, звичайно, безкоштовно – онлайн або приймав удома:

Він був емпатом – і дуже часто плакав після спілкування з людьми, які були на фронті, через те, що вони пережили… Він дуже багато робив. Хватався буквально за все. Дуже сильно переживав і хотів бути корисним і робити все, що тільки в силах

Щодо гуманітарки Саша системно опікувався рідною Харківщиною, почасти сам їздив у прифронтові містечка й села, куди не доїжджали служби доставки, щоб допомогти людям, які цього потребували.

Примітно, що весь цей час Олександр Данілін мав право виїзду за кордон через отриману в дитинстві інвалідність – не бачив на одне око та мав порок з'єднаних тканин хребта:

Він не хотів їхати нікуди, бо найбільш прагнув бути корисним своїй країні. Щороку їздив до Польщі та Германії на Прайд. Тоді деякі люди хейтили, мовляв, утік. Та через два дні Саша повертався додому – і знову повертався до волонтерства. А хейтери закривали свої роти

– пояснює Оля.

"Життя зустрічав з усмішкою, яка не згасала до останнього подиху": трагедія хвороби – поза його кадром

Кілька років тому закохані планували одружитися. Але 2023-го року через хворобу довелось відкласти на потім – до кращих часів одужання. На жаль, цього "потім" так і не сталося. 11-го березня буде півроку, як Сашка немає, а сторінка Марлен Шкандаль у фейсбуці досі активна – Оля веде її. Вона була з ним протягом усього дворічного лікування та в мить, коли Саша пішов із життя.

Дівчина пригадує, як цей жах починався. Дізнавшись про хворобу, яку Олександр наслідував від мами, вони почали активно лікуватися:

Спочатку стан покращився. Але через пів року – знов активний розвиток. Повстало питання про трансплантацію печінки. Не встигли... Разом з тим його почали атакувати дві супутні хвороби. Це дуже важко було побороти. Одна з цих хвороб – це важко, а тут цілих 3...

Ідеться про цироз печінки, портальну гіпертензію, енцелофопатію мозку. На додачу – одноразова епілепсія через помилку лікарів з препаратом у крапельниці. Лікування потребувало надто дороговартісної терапії. Для неї Сашко продав квартиру у Харкові. Друзі також допомагали збирати на лікування десятки й сотні тисяч гривень. Але паралельно з боротьбою за власне життя, Ольга розповідає, Олександр вів сценічну та громадську діяльність, допомагаючи іншим:

Він продовжував робити все, щоб і надалі бути корисним для нашої країни. Волонтерив та організовував благодійні заходи. У цьому був весь Саша. Він завжди був там, де потрібна допомога. Іноді забуваючи про свій важкий стан. І незважаючи на нього, він був, як сонечко – усіх зігрівав своїм позитивом і теплом

На жаль, у вересні минулого року все ж таки Олександру довелось зупинитися. Оля пригадує останні дні у лікарні:

В останній тиждень він вже повністю перестав ходити. Уже було порушення мозкової активності. Він погано розумів, що з ним відбувається. До цього він постійно був на знеболюючих препаратах. Бо дуже сильні болі були. Я була звичайно поряд. Я говорила йому, що ще трішки і ми поїдемо додому. Що скоро він одужає. Це дуже важко згадувати…

Остання сцена його життя теж контрастна

11 вересня 2025 року серце Олександра зупинилося в реанімації 18-ї лікарні. Йому було 35. 13 вересня 2025 року Київ прощався. Морг на Харківському шосе, 121. Поминальний обід у ресторані "Ексcalibur".

Смерть Сашка припала на час, коли на різних фестивалях світ аплодував фільму про нього по всьому світу. Українська прем'єра 29 січня 2026 року відбулася вже без нього – його порожнє крісло було накрито українським прапором. Урешті-решт, чи вдалося Сашкові, за лозунгом фільму "радість як акт спротиву", опротестувати всі важкості життя й війни радістю?

На світі немає однобічних речей. Де є фронт, там є тил. Де є смерть, там є і життя. Де є війна, там буде і мир. Мені здається, що Сашко не "протестував". Він випромінював те, чим він жив. Поза сумнівом, і краса, і перформанси, які транслювала Марлен, були такими ж суперечливими, як наше життя

– задумується над моїм питанням Святослав Шеремет. Та підсумовує красномовно-дотепним прикладом:

З одного боку – ми бачимо витончено-янгольські фото Марлен. Але з іншого, якщо добре пошукати – ми побачимо його світлини з муляжом відрубаної закривавленої голови на палі, яку Олександр тримає в руці на знак символічної майбутньої перемоги над воєнним ворогом. Звичайно, такий перформанс важко сприймати як прояв радості, радше як вияв громадянської позиції за допомогою доступних для цієї конкретної особистості способів самовираження

– підсумовує лідер гей-форуму України.

Що лишається нам?

Ми звикли дякувати людям за гучні перемоги й не помічати тих, хто своїми вчинками тихо й скромно кожного дня потроху змінює суспільство й світ на краще. Данілін робив саме це, поєднуючи травесті‑культуру і фронт, психологічну допомогу і дреґ‑шоу, камуфляж і макіяж. Пам’ять про Олександра Даніліна має бути збережена нами в продовженні його справ.

Кохання ж його життя, Оля, мріє, щоб Саша залишився в пам’яті людей як взірець порядності, незламного оптимізму та щирого патріотизму:

Він любив Україну понад усе, а життя зустрічав з усмішкою, яка не згасала до останнього подиху. Світла людина, чиє серце билося в унісон з рідною землею. Ми запам’ятаємо Сашу як людину з великої літери: чесного, доброго і безмежно відданого своїй країні

Світло образу Олександра Даніліна ака Марлен Шкандаль не згасне на Землі – якщо ми його зможемо запалити в собі і зовні… А душі навічно спочилого Олександра даруй, Господи, насолоду вічних Твоїх благ, осели в раю та подай блаженство неба.

Фото: фб-сторінка Марлен Шкандаль, особисті архіви Ольги та Святослава, скріни фільму.