Буває, нападають з ножем на військових: інтерв'ю з колишнім працівником ТЦК

ТЦК вже давно стало притчею, яка розійшлася світом. Інтернет заповнений різними роликами, де співробітники ТЦК силою вантажать до автобуса українських чоловіків, потім виявляється, що голови цих центрів комплектування раптово стають доларовими мільйонерами. Починаєш подумки обурюватися, і ось на вулиці зустрічаєш співробітників у формі і з тобою говорять ввічливо та інтелігентно. То де ж правда?

Саме за нею ми й вирушили до військового, який два роки служив у 67 ОМБР (окрема механізована бригада), а потім став співробітником ТЦК Леонарда Григор'єва.

— Перше питання - просте. Розкажіть, як потрапили до ЗСУ? Після такої сфери, як шоубізнес, складно було адаптуватися до нових реалій?

— 24.02.2022 мене розбудив телефонний дзвінок мого кума, слова його були - почалась війна, досить спати, вивози сина та дружину. Я не повірив, подивився новини в телеграмі і був в шоці.

26.02 ми з кумом вже повернулись до Києва і пішли до ТЦК, там нас відправили додому зі словами: "у нас і так багато таких як ви".

Десь вже на початку березня мені зателефонував товариш і попросив допомоги, бо його батьків силою вивозили в Білорусь з Гостомеля, тож ми все кинули і поїхали через ліса на зустріч "пригодам", тоді не було часу думати чим це все може обернутися. Я звик приймати рішення оперативно та чітко. Так ми провели кілька місяців на околицях Київської області, вирішуючи складні, але цікаві задачі, інколи дуже небезпечні.

У травні 2022 року я чітко для себе вирішив що треба щось думати, хоча по стану здоров’я міг і не йти, але щось мене все ж потягнуло. Поступила пропозиція в ССО (сили спеціальних операцій), тут все і почалось, спочатку ППД (пункт постійної дислокації), потім полігон, навчання, злагодження і ми вирушили на Схід, але ще влітку 2022 року були виїзди в складі ТГ (тактичної групи) тоді був Соледар, Бахмут.

У грудні 2022 року ми вже стали 67 ОМБР (колишній ДУК ПС), так я потрапив на Схід більше ніж на 2 роки. Перший рік був реально тяжким і я пристосувався до нових реалій, людей, задач, командуванню і в цілому до армії. Але можу точно сказати що мені дуже повезло з моїми побратимами, командирами, тай зі всіма людьми з ким я познайомився та виконував різні задачі.

Хоча і були ситуації до котрих я був відверто не готовий, особливо коли ти наче творча людина і останні 10-15 років керував компанією, а тут ти солдат і керують тобою. Але дуже швидко пристосовувався до нових обставин життя і виявилось що мій досвід в організації заходів, як не як, згодився на війні, бо організація це не тільки музика та співи, це цілий процес, так само і в армії — логістика, забезпечення, планування, звітність та інша часткова бюрократія. Хоча останнім часом все більше і більше саме бюрократії та паперів зі звітами з'явилось в армії.

Тож можу точно сказати що не важливо ким ти був у цивільному житті — головне, щоб була мотивація та бажання навчатися не тільки виживати, але і допомагати і робити так, щоб все було правильно та вчасно!

— І чому після всього цього ви вирішили піти в ТЦК?

— Після останнього шпиталю та лікарні, у квітні 2024, мене відправили на ВЛК (хоча до того старався уникати, бо знав що визнають непридатним, через хворобу з дитинства - астма), тож після проходження ВЛК заключення було остаточним — придатний до ВЧЗ (військова частина зв'язку), ТЦК, ВННЗ (вищий військовий навчальний заклад).

А так як у мене бригада повністю бойова тож мені сказали: або сам шукаєш куди, або відправимо на ППД. Тож взяв кілька днів звільнення та поїхав до Києва (все ж краще бути біля дому, ніж десь у центральній частині країни). Найближчим до будинку виявився ТЦК, там пройшов співбесіду з керівником відділу рекрутингу та з комісаром, після вже подав на перевод.

— А як взагалі потрапляють до ТЦК? Чи справді там одні військові чи є й цивільні?

— Є розподіл, коли військовослужбовці не можуть виконувати задачі на бойових посадах по стану здоров’я їх відправляють до ТЦК (один з варіантів).

Тут треба спочатку розібратися що таке ТЦК та СП — "Територіальний центр комплектування та соціальної підтримки". Це можна сказати один з підрозділів Сухопутних військ ЗСУ, бо підпорядковується саме їм, і так само ТЦК отримує накази, як і військові частини. Тому так, ТЦК це частина ЗСУ, котра працює, дуже грубо кажучи, як кадровий центр всіх військових частин.

В ТЦК є і взвод охорони і різні відділення, і, так само як і в бригадах (частинах), різні задачі, але основна - це комплектація військових частин залученням людей, майбутніх військовослужбовців. ТЦК займається підготовкою та супроводом документів, а тільки після цього відправляють людей до навчальних центрів, далі вже задача навчальних центрів відправити людей до військових частин. Але як тільки людина попадає в НЦ (навчальний центр), то ТЦК вже ніякого відношення не має до супроводу.

— Дуже цікаво. Але, звичайно, всіх хвилює питання з "бусифікацією", ці численні ролики. Ви бачили колись щось подібне? Наскільки це часте явище?

— Так, бачив подібні випадки особисто і не тільки у Києві. Чого так відбувається, я замислювався ще тоді коли сам був на Сході. Після того коли потрапив до ТЦК вирішив просто спитати у тих, хто там працює. І виявилось, що все банально просто.

Поліція разом з співробітниками ТЦК (військовослужбовцями) проводить оповіщення чи просто проводить перевірку документів, і коли зупиняють людину, а вона у розшуку по різним причинам, хто за ТЦК, хто за інші скоєні злочини, тож задача доставити людину, котра у розшуку до відділка поліції чи ТЦК, бо просто так у розшук не подають, як ми розуміємо.

Але Ви кажете про відео, так згоден, але нашим людям у всі часи подавай "хліба та видовищ", бо коли до них підходять і спокійно просять для перевірки документи, нормальні люди покажуть, поліція перевірить і людина йде далі або отримає повістку на руки і так само йде по своїх справах.

Але є випадки, коли підходять, перевірили документи, і одразу починаються образи, мати, інколи навіть нападають з ножем на військових, котрі просто перевіряють стан військово-облікових документів. Тож тут питання до людей, чого вони одразу кидаються на військових та поліцію, коли самі перебувають у розшуку, не виконують свої обов’язки майже три роки, а потім ще обурюються зі словами — хай хтось за них іде в ТЦК.

Однозначно можу підсумувати: немає правильної комунікації з мешканцями країни та тим самим ТЦК, на жаль ніхто не проводить роз'яснювальну роботу і одним, і іншим. Так само нема у нас алгоритму досі (на 11 році війни), як має проводитись ця комунікація.

— Які основні обов'язки у вас були у ТЦК?

— Спочатку кілька місяців був у роті охорони та просто ходив на чергування, адаптувався до Києва, до людей, до того що тут відбувається, бо це реально складно морально.

Після кількох місяців перевівся у відділення рекрутингу, та займався підготовкою документів для людей, котрі самі приходять, добровільно на контракт. Бо як виявилось підготовка однієї справи на одного кандидата інколи займає і місяць часу.

— Розкажіть про свій стандартний день, який був розпорядок дня в ТЦК?

— Стандартний день починається з 08:00 ранку і до 23:00 вечора, без вихідних, тільки перерва на сніданок, обід та вечерю. Купа роботи, підготовка документів та відправка до НЦ контрактників. Можна сказати що "день сурка", тільки в кабінеті.

— Які моменти роботи в ТЦК виявилися для вас найскладнішими?

— Графік та режим, бо навіть на сході, на "0" і то є час на відпочинок та сон, тут же 24/7 за останні два місяці був один день вихідного, коли можна прийти до дому і просто спати, нікуди не виходячи, фізично і морально це дуже важко.

— Чи були у вас якісь випадки, що особливо запам'яталися, або події? Розкажіть.

— За майже три роки багато чого відбулося, і запамʼяталось. Найкраще запамʼяталося, коли ми були у Харківській області, селище Липці (вже майже нічого від нього не залишилося), і я заступив на бойове чергування охороняти майно нашого батальйону. Через годину вже прийшлось "зустрітися" з ДРГ та затримати їх! Коли командування хотіло приставити до нагороди, я відмовився та просто попросив кілька днів звільнення, щоб зʼїздити до сина.

— Мене одного разу зупинила та перевірила документи дівчина. Чи багато дівчат у ТЦК? Чи це виняток?

Дівчата є, не багато, але це ті дівчата котрі прийшли так само з бойових, або після військової кафедри потрапили до ТЦК. Інколи навіть важливо, щоб саме у ТЦК були жінки, бо вони можуть людям спокійно пояснити що до чого, і з розумінням допомоги в різних питаннях.

— І, звісно, ​​що далі? Які у вас подальші плани?

— Тиждень назад я звільнився з лав ЗСУ. Зараз просто трохи відпочити, можливо підлікуватись у лікарні, побачитись з сином. Потім однозначно на Схід! Так, бо за період служби мені стало трохи нудно, і в Ізюмі (Харківська область) я відкрив кавʼярню, тож не тільки будучи військом я допомагав нищити ворога, а ще і сплачував, і сплачую податки в державний бюджет. Щоб було за що отримувати зарплатню бюджетникам. Ну і не міг я просто служити, завжди потрібно щось організовувати, це вже професійне.

Будучи в Ізюмі та займаючись кавʼярнею й надалі допомагаю ЗСУ, донати, збори, та частка з продажу кави йде хлопцям на допомогу, тож бізнес може і повинен бути корисним, навіть зараз.

— Ну і, певно, кілька слів для українських чоловіків, які ще не на фронті. Що ви їм сказали б?

— Армія — змінилася з радянських часів, і зараз все по-іншому. Всі будуть там, так чи інакше, в країні війна, і хлопці на жаль закінчуються, і сили треба відновлювати. Одне можу точно сказати, що навіть в армії можна себе знайти, і стабільно стати командиром, офіцером, головне робити те, що допомагає війську та людям. Ти можеш у цивільному житті бути водієм, а в армії станеш крутим оператором БПЛА чи командиром підрозділу. На сьогодні є реальний шанс нашу країну зробити найпотужнішою у світі! Не вестись на закиди ворога, критично мислити, та фільтрувати новини!

Тож однозначно можу сказати, якщо хочете жити у вільній країні, долучайтеся до лав ЗСУ/НГУ, підписуйте контракт і будьте корисними для суспільства, а не тягарем.