Крах ідеї Венгера. Бажання змінити правило офсайду призвело до провалу

25 жовтня завершився регулярний сезон у Канадській Прем'єр-лізі. Подія у світі футболу, м'яко кажучи, не найвидатніша та аж ніяк не найбільш знакова, але… Як мінімум один значущий фактор все ж таки змусив світову футбольну спільноту звернути увагу на цей чемпіонат наприкінці розіграшу його регулярної частини. І пов'язаний він із так званим «офсайдом Венгера».

Легендарний екс-коуч «Арсенала» Арсен Венгер, який із 2019 року працює директором ФІФА з глобального розвитку футболу, винайшов інноваційний підхід до фіксації офсайду й активно лобіював його впровадження, але спочатку Міжнародна рада футбольних асоціацій (IFAB) звично ухвалила рішення щодо проведення експерименту. В якості «піддослідної» ліги було обрано Канадську Прем'єр-лігу, де в рамках регулярної частини сезону-2026 й було апробоване нововведення.

Суть «офсайду Венгера» та його різниця від вже звичного вболівальникам офсайду полягає в тому, що фіксувати положення «поза грою» у гравця атаки можна лише у тому випадку, коли все його тіло повністю знаходиться попереду тіла останнього захисника. Якщо хоча б одна частина тіла (наприклад, п'ята або плече) нападника знаходиться на одній лінії із захисником, тобто немає видимого просвіту, то гра повинна продовжуватися. Саме тому новий офсайд, впровадження якого лобіює Венгер, отримав ще назву «денного офсайду» (точніше – daylight, що в буквальному перекладі з англійської означає «денне світло» або «просвіт»). Суть цієї метафори полягає у тому, що офсайд за «правилом Венгера» фіксується лишень тоді, коли між захисником та нападником є ​​вільна частина газону, тобто між ними «проглядає денне світло».

Відмінності у правилах фіксації офсайду між тим, що існує наразі і є загальноприйнятою нормою та пропозицією Арсена Венгера, є суттєвими. Нагадаємо, зараз у традиційних правилах записано, що для фіксації офсайду достатньо, аби будь-яка «корисна частина» гравця атаки знаходилася за межами тіла гравця команди, яка захищається – зрозуміло, що в момент останнього пасу.

Теоретично Арсен Венгер вважав, що його зміна допоможе зробити футбол більш атакувальним, видовищним і, що головне, результативним. Мовляв, кількість офсайдів зменшиться, через що ледве не пропорційно цьому збільшиться й кількість забитих м'ячів. Проте експеримент у Канадській Прем'єр-лізі не продемонстрував прямої кореляції між цими двома показниками, і днями Міжнародна рада футбольних асоціацій практично не підтримала ідею доцільності продовжувати цей експеримент або розширити його на більшу кількість національних чемпіонатів чи інших турнірів.

Результати в канадському клубному футболі виявилися наступними: кількість фіксацій офсайду знизилася на 54%, що призвело до збільшення кількості забитих м'ячів на 13 у 112 матчах, в яких застосовувалося нове правило.

Вочевидь, ці показники не настільки істотні та революційні, як то припускав Венгер. Більше того, нове правило породило іншу велику проблему, долати яку навряд чи доцільно і яка в довгостроковій перспективі може призвести, навпаки, до ще більшої мінімізації видовищності футболу як такого.

Експеримент у Канаді продемонстрував, що в міру того, як нападники отримували більше простору, команди вносили корективи, зсуваючи свої лінії оборони в середньому на три метри глибше протягом усього сезону. Якщо кількість зафіксованих офсайдів зменшилася, то кількість забитих м'ячів зі стандартних положень, крім пенальті, навпаки, продемонструвала тенденцію до зростання – на 35%, кількість ударів з таких стандартів зросла на 38%. Середня небезпека удару в аспекті коефіцієнта очікуваних голів (xG) також зросла, аж на 48%.

Фактично експеримент у Канадській Прем'єр-лізі призвів до вбивства високої лінії оборони, яка використовується деякими командами у своїх тактичних моделях. Через те, що нападники при стандартах та атаках можуть легально стояти практично за спиною захисника, команди почали глибше сідати у захист. Це призвело до тотальних змін у тактиці: захищатись високо стало аж надто ризиковано.

Нікуди не зникла й проблема фіксації офсайдів з боку арбітрів. Якщо раніше суперечки були довкола міліметрів, на які вперед залізла нога чи голова атакувального футболіста, то тепер мова йшла про ті ж самі міліметри, але вже не передньої, а задньої лінії розташування футболіста атаки.

Футболісти-захисники та тренери загалом також негативно поставилися до нововведення Венгера. Для них оновлене правило офсайду означало тільки одне – усе те, над чим вони працювали раніше в тактичному плані та аспектах синхронності ставало неактуальним.

«Захисникам доводиться перебудовуватись, і це викликає в них збентеження. Із новим правилом офсайду Венгера вони почали діяти набагато більш нерішуче. Нападники тепер практично завжди перебувають у правильному положенні. Захисники постійно розмірковують: «Як мені себе убезпечити? Як захистити ворота та зіграти на нуль?» – коментував нововведення головний тренер «Інтер Торонто» Мауро Еустакіо.

За фактом, до збільшення видовищності футболу та різкого зростання кількості забитих м'ячів оновлений офсайд за «правилом Венгера» не привів. Результати експерименту в Канаді, представлені на розгляд IFAB, це наочно продемонстрували, так само як і рішення функціонерів – не рекомендувати розширити експеримент на інші турніри. Фактично офіційних коментарів щодо ідеї Венгера із оновленням правила фіксації офсайду від осіб, які впливають на зміни правил футболу, не надходило і навряд чи вони надійдуть. В IFAB, як показує практика, усе вирішується набагато простіше: якщо експеримент не отримує продовження або не впроваджується на рівні оновлених правил, то він просто тихо вмирає в анналах історії – там, де кількість таких невдалих «новацій» вимірюється десятками, якщо не сотнями…

Олексій СЛИВЧЕНКО