Екранізували фанфік. 10 думок після перегляду стрічки «Ілюзія обману 3»

Більше 9 років минуло з моменту прем’єри «Ілюзії обману 2». Глядач хотів побачити продовження історії, але вже й не сподівався на це: а як багато франшиз поверталися на екрани після такої тривалої перерви? А скільки з них зуміли не розчарувати? Вдалі приклади є, найновіший – «Топ Ган». Але на кожен такий приходиться по 2-3 продовження «Зоряних війн», «Матриці» та «Термінатора»… Тому новина, що «Ілюзія обману 3» побачить світ, була сприйнята багатьма скептично, але взагалі всіма – доволі емоційно. Хоча б тому, що це цікавий експеримент: а чи реально повернутися за десятиліття з прямим продовженням історії з тими ж самими акторами? Чи актуально знімати про фокуси у 2025? Чи є в авторах сміливість показати щось нове, або єдиний пріоритет – не розчарувати тих, хто чекав стільки років?

Подивився стрічку, тож готовий відповісти на кожне з цих питань. За день до походу у кіно передивився перші 2 фільми. І не пошкодував: обидва виглядають та відчуваються добре. Досі. Без вау-ефекту, але з позитивною емоцією. Тож очікував чогось схожого і від триквела. Про те, чи виправдав він мої очікування, написав нижче. Аж до розділу «Думки» можна не боятися спойлерів.

Чи варто дивитися?

Так. Але лише коли взагалі нема альтернативних варіантів, що подивитися. «Ілюзія обману 3» – кіно без свіжих ідей. Вона перейняла основні проблеми оригіналу, що, мабуть, нормально, бо глядач полюбив перші фільми серії з цими самими проблемами, але «ІО3» пішла ще далі: наробила нових помилок. Тобто стало гірше. Не настільки, аби принципово уникати перегляду продовження, але достатньо, аби глядач відчув нарешті, що продовження більше не потрібні. Є відчуття, що «Ілюзія» витиснула зі свого концепту взагалі все, причому відсотків 85-90% – ще 10 років тому. А зараз дотискала останні краплі. Просто не мала простору, аби розгулятися і при цьому залишитися собою. А на радикальні зміни, а-ля перезапуск, автори, мабуть, готові не були.

Чому ж тоді все ж варто дивитися? Бо «Ілюзія» досі розважає. Дивитися на фокуси весело що у 2016, що у 2025. Люди хочуть, аби їх обманювали зі сцени «маги». Важко почуватися нудно, коли хтось дістає карту в тебе з кишені. Навіть якщо ти вже таке бачив, то зараз усе ще готовий подивитися «на біс». Тим паче, якщо ти добре знаєш цих фокусників. І це наш випадок. Бо так, майже весь акторський склад оригіналу з нами. І це нормальний привід подивитися кіно апріорі: побачити знайомі обличчя, пережити приємне відчуття ностальгії. «Ілюзія обману 3» дає таку можливість. Старі актори з нами. Старі фокуси також тут. 2016 рік ніби був не майже десятиліття тому, а ось-ось, ще вчора. Заради цього стрічку можна й подивитися.

Основна проблема в очікуваннях. І ніби так, краще таких узагалі не формувати заздалегідь, аби сильніше порадіти раптом що або не так сильно засмутитися… Але ж повинні бути винятки. Наприклад, коли франшиза бере 9-річну перерву. Тоді глядач, мабуть, може очікувати повернення на рівні. Може сподіватися, що деякі з помилок перших частин будуть виправлені. Може розраховувати, що автори доведуть: вони ще мають гідну історію для розповіді нам. Глядач може хотіти, аби після такої паузи третій фільм не виглядав як нормальна, але все-таки пародія на оригінали. Може. Але отримує не те, чого жадав. «Ілюзія обману 3» рекордно проблемна, як на «довгоочікуване продовження».

Ніби навіть не намагається робити щось, аби довести, що заслуговує тут бути. А це важливо для сиквелів та ремейків, котрі у 2025 нам показують десятками. І люди стомлюються. Люди хочуть бачити оригінальні історії. Якщо твоя не така, то дай глядачу більше, аніж він міг би отримати під час перегляду оригіналу. Мені навіть за прикладами йти далеко не треба: буквально в один день з «Ілюзією обману 3» вийшов ремейк «Людини, що біжить» 87-го року. Там оригінальну історію поглибили та розширили, зробили крок уперед. А тут… Те саме, що й раніше, але спроба компенсувати відсутність креативних ідей почуттям ностальгії. І це може спрацювати, але в окремих сценах, а не на дистанції у цілу стрічку. «ІО3» не стала поганим кіно, але розчарувала.

Думки

1. Вершники з’являються так, ніби у них камео. З основної п’ятірки майже одразу на екрані опиняється лише 1. Інші приєднаються пізніше, причому поява кожного буде спонтанною – під час утечі з презентації діаманту. Хтось вистрибне з-за кута, аби вдарити охоронця, хтось з’явиться нізвідки, аби загіпнотизувати переслідувача… Ефектно? Так. Чи норм для основних персонажів? Ну, взагалі-то ні. Це типовий прийом для камео. Нормально, коли так вводять до історії героя Моргана Фрімена, бо той матиме півтори репліки за цілу стрічку, але коли ключових – це виглядає погано. Легендарні вершники заслуговують на легендарне повернення у кадр. А у підсумку навіть «Людина-павук 3» дав старим павучкам більше урочистості та часу на власну презентацію.

2. Це не історія старих вершників. Мабуть, головна проблема стрічки. Ми прийшли дивитися на легендарну четвірку/п’ятірку, а натомість отримуємо фільм про те, як фокусники-новачки хочуть стати майстрами у своїй справі. Це історія їхнього зросту у першу чергу. А вершники тут… Вони… Ну… А нащо вони тут узагалі? Нічому не вчать малих. Нічому не навчаються самі. Ніби просто завітали на зустріч випускників: зібралися разом, аби згадати старі-добрі. Тому це не відчувається як їхня історія. Ні, вони тут – ефектні помічники. Усвідомте: ми 9 років чекали, аби подивитися на вершників у чужій історії. Свою для них ніхто писати не забажав. Тому головний сюрприз стрічки – про одного з новачків, найбільш ефектні сцени в останньому акті – також їхні. Краще б вершники дійсно мали лише камео на декілька хвилин…

3. Новачки не гірші за вершників. І це ого-го який фейл! Вершники – легенди. Ті, хто можуть усе, бо вчилися та тренувалися роками. У другому фільмі нам навіть показують, як ті тренуються спеціально задля виконання завдання. Тобто ми прямо побачили, що вони не лише роблять трюки. Вони є прикладом величезної, тривалої праці. А у підсумку новачки роблять навіть більше за них для підсумкового успіху: що? А що там з балансом сил? Нічого не муляє око? Воно навіть відчувається погано, коли нам раз за разом показують: новачки не поступаються вершникам. Виконують фокуси не гірше. Обманюють людей не гірше. Мають план. Це відчувається як приниження оригінальної четвірки/п’ятірки: їх взувають новачки без досвіду.

4. Камео Фрімена – це катастрофа. По-перше, Генлі біжить обіймати його одразу, як побачила, але чому? Її не було у другому фільмі. Була у першому, який завершується тим, що Тадеус, герой Фрімена, сідає до в’язниці. Саме через вершників, до речі. На той момент вона не знає, що він на їхньому боці. Могла дізнатися тільки тоді, коли була поза складом команди. Припустимо, це саме так. Але коли тоді вона встигла збудувати ось цей емоційний зв’язок з Тадеусом? Якщо поза кадром, то чому глядач повинен відчувати цей момент приємним? Цей прийом з емоційним возз’єднанням персонажів не працює, якщо раніше ці герої навіть милої розмови не мали на екрані. Тут не спрацював. Здалося ніби, знаєте, сценарист та режисер просто хотіли нам показати, що ми повинні відчути, коли з’явився Фрімен. Тому «кинули» у нього радісну Генлі. За бажання тут навіть мізогінію можна розгледіти: ви обираєте для такої реакції саме жінку при тому, що вона найменше підходить для цієї реакції з точки зору логіки. Питання є.

По-друге, вони вбили Тадеуса просто так. Ок, камео? Тоді нехай кудись поїде. Нехай скаже, що відійшов від справ. Нехай скаже, що час молоді вирішити всі питання. А тут прямо-таки вбивають. Причому як? Пулею. Максимально приземлено. Його друг-фокусник загинув страшною смертю, але ефектно, а він – ось так. І можна було б обіграти це як протиставлення або хоча б зробити жертву Тадеуса важливою. Але ні. Він просто прийшов сказати «привіт!» та ніяк не впливає на сюжет. До речі, і про помсту за нього вершники дуже скоро забудуть. Якщо навіть для них втрата персонажа та колеги не є важкою, важливою та відчутною, то чому повинна стати такою для глядача? Невдала спроба додати драми: ані передумов, ані наслідків, ані емоції у моменті (найбільше ревіла Генлі: реально?). Героя Фрімена вбили дарма. Краще б узагалі не показували.

5. В історії забагато персонажів. Ще «Льодовиковий період» у сиквелах довів, що для кіно це погана ідея. Якщо ти знімаєш серіал, то без питань: використай так багато героїв, як хочеш, бо у тебе є час. У фільмів його немає. 5 основних вершників + 3 новачки – вже 8. Уже забагато, аби розкрити характери всіх, збудувати емоційні зв’язки бодай між кимось… А у нас ще головний злодій є. Фрімен навіщось залітає час вкрасти. Руффало свою хвилинку забере наприкінці. Якщо хочеш працювати з десятком героїв, то роби акцент саме на цьому. Замість фокусів покажи зайвий діалог між кимось. Заміни визволення із в’язниці на декілька сцен, де персонажі краще дізнаються та розуміють одне одного. Так, втрать у динаміці та екшні, але зроби своїх героїв цікавими. Бо показані нам у «ІО3» такими не є. Адже навіть реплік замало.

6. Ми голодні, а вершники наїлися. Старі персонажі по черзі кажуть, що не хочуть продовжувати. Позначають, що все, досить. У Генлі взагалі троє дітей. Вони ледь не просяться піти з екрану. І це могло б навіть спрацювати, якби стрічка робила акцент саме на емоційній складовій: можна було показати втому вершників він геройств та те, як вони знову набувають жаги до цього життя злочинців. Але ж «Ілюзія обману» з самого початку не про це. Вона про фокуси. Тому у нас просто вершники, котрі наїлися та не дуже-то й хочуть нас радувати. А ми розраховували, що хотітимуть. Ми бажали побачити тих самих вершників, які жадають робити шоу. Облом. Ніби ми прийшли на вечірку з приводу дня народження друга, а той каже, що не буде присутнім та ми можемо веселитися без нього. Ну серйозно?

7. Фантазія сценаристів – вкрай обмежена. Щось уже згадав вище, але відчуваю потребу «дотиснути». У найбільш напружений момент стрічки вершники опинилися у кубі з піском та довго не могли звільнитися. У підсумку розбили скло, коли вже задихалися. Серйозно? Наприкінці виявляється, що головна злодійка (Розамунд Пайк упоралася з роллю, до речі!) скоїла злочин у макеті бункера на очах у тисяч глядачів. У другому фільмі також був злочин у макеті на очах у глядачів – але макеті літака. Видно, що сценаристи – фанати оригінальних фільмів. Тому, як фанати, вони взяли та написали фанфік за ними. Навіть Лулу та Джека звели, дітей Генлі придумали. Якби такий фанфік опинився на відповідному сайті, то багато хто був би у захваті. Але тут його назвали «сценарій»… Важко повірити, що «Ілюзія обману» вирішила повернутися за десятиліття з такими сюжетними рішеннями.

8. Нема великого фіналу. Наприкінці задаєшся питанням: і це все? Останнє зіткнення відчувається підготовкою до чогось більшого. А де розмах минулих частин? Ось навіть та сцена з літаком та викиданням вершників з нього була набагато більш ефектна. А тут її повторили, але з бункером, де лише 2 людини. І це працює з точки зору здивування, але не тому що так круто, а бо ти просто не очікував, що буде самоповторення. Не «вау, як класно», а «вау, то у вас аж настільки нема ідей». Тому великого фіналу нема. Ще й викриття справжнього обличчя хлопця-планувальника не вражає як слід після викриття Ділана у першому фільмі: ну вже було ж. Коли голограма Руффало сказала на останніх секундах, що «це тільки початок», то ми з вами зібрали повний набір кліше для таких собі сиквелів. До речі, на цьому моменті пара біля мене у залі кінотеатру промовила: «Тільки не 4 частина!». Ну, показово.

9. Такі продовження нам не потрібні. Вище я лише критикував «Ілюзію обману 3». Але зізнаюся: мені теж було приємно побачити старих знайомих героїв у кадрі. Моментами фільм навіть мене непогано розважав. Візуально він більш ніж у порядку. Але всього цього замало. Повертати улюблених героїв лише для того, щоб ми зрозуміли, що з них досить, якось навіть просто некрасиво. І по відношенню до персонажів, і по відношенню для глядачів. Займатися самоповторенням фіналів буквально у сусідніх частинах франшизи – несмак. Кликати глядача на історію вершників, а розповісти історію молодого покоління – не фокус, а невіра у вершників. Іронічно. Фанати багато років просили про продовження, бо вірили, що вершники ще не все сказали, а у продовженні автори нам довели, що все.

Є теорія, що зйомка фільму була жорстким жартом, аби вказати фанатам, що насправді він цим фанатам не був потрібен. Помилки оригіналів – відсутність розвитку персонажів, проблеми з логікою, відмова від «оновлень» про «Око», надмірна пафосність та все більша та більша фантастичність – збережені. І я про них, зауважте, не говорив в усіх пунктах вище. Бо ок, нехай буде: «Ілюзія обману» жила з ними завжди. Нехай авторам не вистачило сміливості та бажання їх виправити. Але вони наробили нових. Так багато, що я підсвічую вам їх пункт за пунктом. Мабуть, краще було зробити перезапуск з новою трійкою героїв, які не те щоб цікаві, але… прикольні? Точно харизматичні. І нехай би у вершників було хвилинне камео. Це б не зібрало мільйон мільйонів у прокаті, але, можливо, було б хорошим кіно.

Або можна було зняти серіал. Більше хвилин – краще, коли у тебе стільки персонажів. Зараз епоха серіалів, тож його б подивилися із задоволенням. Можна було запросити найкращих сценаристів. Хіба у Голлівуді нема хоча б одного хорошого, який був би фанатом серії? Не повірю. Повернути «Ілюзію обману» можна було по-різному. Але її повернули найгіршою частиною франшизи. Не таке хочеться бачити після років очікування. Просто сумно від того, як обійшлися з фанатами. І після такого повернення закрадається думка: а може, деяким історіям справді не варто поновлюватися? Багато хто хоче продовження, наприклад, серіалу «Шерлок» або аніме «Без гри нема життя». Але хіба воно того варте без якісної реалізації? Однією ностальгією ситий не будеш.

«ІО3» не є найгіршим фільмом 2025 року. Це точно. Але вона є його головним розчаруванням. Бо від, наприклад, четвертого «Світу юрського періоду» нічого не очікуєш, а от від улюбленої франшизи після такої довгої паузи – цілком. Колосальна різниця між рівнем ажіотажу та рівнем кіно. Відчутна різниця між попередніми частинами та цією. А от різниця між тим, що нам показали, та фанатськими фанфіками, яких тисячі, мінімальна. Тому фейл року. Досі у 2025 не відчував себе настільки засмученим та обманутий після перегляду. Планка тут піднята дуже високо, тож за останні 2 місяці навряд буде перебита. Топ-1 у році, але, як то кажуть, є нюанс.

10. Як же здорово стариться «Балерина»! У порівнянні з ось цією «ІО3» вона топ-продовження оригіналу. Розповідає історію у всесвіті Джона Віка, але при цьому концентрується саме на головній героїні Єві, а не на Віку. Вік залітає сюди та виглядає круто та ефектно, але лише на розширене камео та не затьмарює основного персонажа. Єва проходить шлях розвитку. Баланс сил між старим Бабаєм та новою Кікіморою адекватний: перший значно сильніший, ми це бачимо. Між колишнім флагманом франшизи та її головною надією на майбутнє встигає з’явитися певний емоційний зв’язок. По суті, «Балерина» впоралася з усім, з чим не змогла «Ілюзія обману 3», а головне: довела, що заслужила на свій час на екрані. Одне й найбільш недооцінених кіно року. Дякую «ІО3», що на це вказала. Бодай якісь позитив та користь від неї.