Краще, аніж зі Шварценеггером. 8 думок про фільм "Людина, що біжить"

Фільм "Людина, що біжить" 1987 року зараз погано дивиться. Є стрічки, котрі гарно старіють та навіть за десятиліття виглядають добре. Ось, наприклад, "Голий пістолет", котрий виходив плюс-мінус тоді ж, і досі крутий. Так, деякі його жарти не пройшли б зараз цензуру, але якщо відкинути питання толерантності – це досі кіно, котре смішить та розважає. Якщо раптом хтось з моїх знайомих захоче вперше подивитися його та покличе мене скласти компанію, я погоджуся: на нього не шкода витратити час, навіть на повторний перегляд. Про "Людину, що біжить" аналогічного не скажу. Мало глибини у персонажів. Мало взаємодій. Мало всесвіту антиутопії. Загалом, мало об’єму. Історія відчувається маленькою. І навіть Шварценеггер у головній ролі не робить стрічку набагато кращою. Вона просто норм. Але із застарілою картинкою 1987 року.

Не розумів ідею зробити ремейк "Голого пістолету" (нащо перезнімати те, що й досі добре працює?), а рішення дати нове дихання "Людині, що біжить" підтримую на всі 100%. З настроєм "в них може вийти" йшов на фільм. Подивився. Маю, що сказати. Говорити буду без спойлерів до розділу "Думки". А вже там влаштую бомбардування ними.

• Ексчоловік привів нову пасію на свято! Netflix випустив найбільш хаотичну комедію

Чи варто дивитися?

Ультимативне так. Це не якийсь шедевр кінематографу, не подумайте. Але якщо вам подобаються антиутопії – вам підійде. Якщо вам до душі екшн, бійки та погоні – вам підійде. Якщо ви знаходите фільм 1987 року хоч трохи цікавим або він вам навіть сподобався – вам підійде. Це справді хороше кіно на вечір. А ще це чергова екранізація Кінга, а таке першоджерело апріорі важко запороти: знак якості. Мабуть, головне особисто для мене: автори як слід попрацювали над помилками оригіналу. Зізнаюся, що вперше подивився фільм зі Шварценеггером лише на тижні у рамках підготовки до походу на ремейк. І тоді я зрозумів: тут є, що покращувати. І це аж настільки очевидно… Чудово, що це усвідомив не тільки я. Покращили. Справді новий рівень.

Нова "Людина, що біжить" змушує сидіти перед екраном та майже не кліпати. Особливо після першого акту. Бере час, аби розповісти "правила гри" та нагнати напруги, але коли нарешті розганяється, то лише біжить та біжить… Є уповільнення задля того, щоб уникнути екшну заради екшну. Є не потужна, але все-таки драма, якій віриш та яка працює. Не в останню чергу через топ-гру Ґлена Пауелла. Він тут кращий за Шварценеггера у 1987. Не те щоб це дуже важко, бо сценарій дозволяє йому показати більше, але досягнення до скарбнички є: обставив самого Арнольда. Відривається, злиться, радіє тощо. Ідеальний актор на роль, дивитися можна хоча б заради нього. Як і повинно бути у пригодницькому кіно, головний герой сяє.

Ну, можна прискіпуватися до деталей, чесно кажу. Окремі дії персонажів у стресових ситуаціях могли б бути інакшими. З іншого боку, все-таки стресові ситуації – тут завжди будуть варіанти. Є питання до кінцівки: як на мене, стрічка не дотискає. З іншого боку, робить це задля збереження темпу, а це йде їй на користь. Старт ніби повільний заради створення емоційного ядра, але те не відчувається аж настільки важким, щоб виправдати такий початок. З іншого боку, воно є, тож це було не дарма. Може, хотілося б більше видовищності від зіткнень з мисливцями, але ж фільм не те щоб бойовик: сильно "давити" його за це було б несправедливо. Головне: він в усьому кращий за оригінал 1987 року. Неідеальний, але прогрес більш ніж відчутний. Тепер саме ця "Людина, що біжить" – базова та головна.

Дуже гарно дивитися нове кіно за день-два після старого, щоб усвідомити, що теза "раніше було краще" не завжди правдива. У 2025 році можуть зробити ліпше. Років за 40 очікуємо новий ремейк. Ще 1-2 спроби, і з аналогічним прогресом у якості від частини до частини ми отримаємо кіно року. Дожити б.

Думки

• Ця стрічка на 32 хвилини довша за оригінал. І як же чудово, що її не побоялися так розтягнути! Фільм зі Шварценеггером тривав годину-сорок – це вже чималий хрон, а для пригодницького кіно з акцентом на екшн-складову – прямо-таки багато. Був страх, що ремейк просто не наважиться вилізти за позначку у 2 години. А він наважився! Ще у вступі писав, що оригіналу не вистачало об’єму, тож варіанти набути його + не вирости за часом просто не було. Ось ми й отримали кіно на 133 хвилини. До речі, на свої 133 хвилини воно не відчувається. Під час перегляду, коли Бен втікає містом, ти хочеш ще та ще. Чесно: я б і під 3 години дивився на це шоу та його виживання у світі, де кожен хоче його смерті. Бо де ще я таке побачу? Якщо даєш глядачу унікальний досвід, то можеш не боятися зробити своє кіно тривалим.
• "Людина, що біжить" – не єдине шоу. Нам показали трошки й інших. Зокрема відбір на різні проекти, підготовку до них. Це важливо, аби ми побачили антиутопіічний світ. Я розумію, що постійні порівняння зі стрічкою 1987 року можуть вас втомлювати, але вони доцільні: так я можу вказати вам на те, що тут працює та що б не працювало, якби сценарій був іншим. У старому фільмі ми майже не бачимо, наскільки жахливим є життя у цьому світі майбутнього. Тому Арнольд бореться зі злим ведучим та жорстоким шоу. А тут головний герой стикається із системою. Вона більше за шоу та його продюсера. Останні, звісно, важливі, бо є символами та обличчям поточного режиму – але не є усім злом. Зло набагато більше. Шоу "Людина, що біжить" не є проблемою – лише є наслідком усіх існуючих проблем.
• Світ та система сильніші. Шварценеггер перемагав, завалював одного мисливця за іншим, а Пауелл не зміг би. Не тому що слабший, а тому що баланс сил порушено. Він має небагато грошей та не може ні на кого розраховувати, а за ним полюють озброєні люди. Тисячі. За Беном слідкують камери. Його дії відомі заздалегідь. Це нерівна гра. Якщо герой 1987 року опиняється у халепі, де ризикує не вижити, то у 2025 році він має 0 шансів зберегти життя. У цій грі він мертвонароджений. І він би програв декілька разів, якби не допомога організаторів: висіння на будівлі, вантажівка на дорозі, ситуація з вимаганням літака… Бен помер би, якби організатори мали мету просто його вбити. Він вижив, бо був важливим для шоу. Тобто він не те щоб виграв гру. Технічно – так, але насправді – ні. Не зміг сховатися та захистити себе. Бо людина у прямому зіткненні – слабша за систему. Реалістичний баланс сил. Інколи такого у кіно не вистачає.
• Нам довго пояснюють "правила гри". Мова не про шоу, а про сам фільм. До першого зіткнення Бена з мисливцями на нього минуло хвилин 45-60, мабуть. Навряд менше. Нам спочатку розповіли про родину, яку люблячий батько хоче захистити. Про світ. Про різні шоу. Про конкретно те, у якому візьме участь Бен. Потім Бен поступово готувався до того, аби сховатися як слід… Усе це час. І, звісно, коли так довго підводиш до другого акту, виникають питання: а чи було воно того варте? Чи не краще було кинути Бена у бій раніше? Є відчуття, що фільм не витискає 100% з цього відрізку. Міг би дати більше емоцій. Дати натяки, що Бен дивиться "Людину, що біжить" уже давно та давно думає взяти участь. Бо без цього уточнення рішення зіграти видається дещо занадто різким: зазвичай люди не наважуються ризикувати життям так швидко.

На зв’язок Бена з родиною буде робитися великий акцент упродовж стрічки, але, мабуть, ви помітили: це працює виключно через сильні емоції Бена. Дитяча шкарпетка – це, звісно, красиво, але вона опинилася з ним спочатку випадково. Круто, що Бен пізніше багато згадує родину, розповідає про неї, емоційно реагує на новину про її втрату. Тому ми віримо, що йому аж настільки не байдуже. Але уявіть собі на місці Ґлена Пауелла якось менш емоційного та харизматичного актора: ви б тоді повірили, що він аж настільки люблячий батько та чоловік? Без Ґлена та з бодай одним випадковим натяком це могла б бути історія про людину, яка пішла за славою та/або кращим життям саме для себе. Бо ніби потримати дитину на руках та сказати дружині не йти до клуба, бо небезпечно – не надто переконливо.

Тобто ми витратили багато часу на старт, але той усе одно відчувається недостатньо відполірованим. Десь пізніше Бену доводиться давати 110% емоцій, щоб ми повірили, що він емоційний та любить родину. Десь другорядному персонажу прямо лекцію доведеться Бену прочитати, аби ми зрозуміли, що світ – поганий-поганий. Це можна було б розжувати раніше. Або трохи менше розганятися та жувати пізніше. Бо якось жуємо-жуємо, а воно все нє та нє. Не жувальна гумка, але жорсткий шматочок м’яса точно. Першому акту фільму не вистачає конкретики.

• За взаємодією Бена зі звичайними людьми цікаво спостерігати. Не тільки тому, що цього не було в оригіналі, але ще й тому, що кожен такий контакт – ризик для головного героя. Кожному вигідніше його видати та/або вбити. Він не у безпеці навіть коли поряд з кимось знайомим: що тут казати про розмови з незнайомцями? Але він змушений довіряти. Хлопчику, який покличе брата. Його брату. Тому шаленому фанатику, який не любить питання про хот-доги. Дівчині, чию тачку "орендує". Бо у нього немає варіантів: інакше помре. І це насправді дуже реалістично, бо сам у полі не воїн. Точно не у такому змаганні. Бен не герой. Можливо, символ змін чи "вибухівка, яка все підірве". Але не герой. Звичайна людина. І допомагають йому такі ж звичайні люди. Ці сцени допомоги та розмов не відчуваються паузами між зіткненнями з владою. Вони частина пригоди. Вельми цікава, бо діалоги – важливі, дають нам більше відомостей про світ та впливають на переконання Бена.
• "Людина, що біжить" – не про екшн. Уявіть собі, що ви опинилися у такій грі, де маєте вижити 30 днів, коли за вами полює весь світ. Ймовірно, вас знищать одразу, як знайдуть. Бо ви не герой бойовика, повз якого пролетять усі кулі. Ваш особистий екшн триватиме максимум хвилин 10, а найбільш імовірно – декілька секунд, як у першого бігуна з фільму. Бену пощастило отримати трохи більше сцен-погонь, але більшу частину часу він просто ховався. Так і повинно бути у стрічці, яка хоче бути реалістичною. Фільм 1987 року, наприклад, не намагався, тому його мисливці та глядачі у залі шоу – доволі карикатурні. А тут замість них – справжні люди. Бо потрібно показати приземлено та як би було насправді. А насправді "Людина, що біжить" – не про екшн. Вона про сафарі на людей.

Антиутопія – це коли страшно, що ми колись можемо опинитися у цій точці. І "Людина, що біжить" дає таке відчуття. Зараз, наприклад, у спорті найвищих досягнень усе збільшується кількість матчів та змагань. Глядач хоче бачити від атлетів більше. Навіть якщо це коштуватиме їм більшої кількості травм та проблем зі здоров’ям. Динаміка лякає: раптом одного дня ми всі чи хоча б якась група з нас почне вважати прийнятним ризикувати не здоров’ям інших людей, а навіть їхнім життям заради шоу? Ми ніби і далеко від цього – але точно стаємо все ближчими з кожним роком. Це лякає. А світ, де проблеми замовчують, а злість людей спрямовують одне на одного, це взагалі не те щоб фантастика… Фільм справляється із завданням налякати. Страшно було б бути бігуном. Страшно було б стати кровожерливим глядачем шоу. Страшно було б жити у такій реальності.

• Кінцівка – з розмахом, але коротка та без конкретики. Світ змінюється. Бен став "вибухівкою". Виграв та вижив. Імовірно, відмовився від нагороди заради помсти та революції. Став символом змін, одним з лідерів протестувальників. Всі, хто хотів смерті Бена, тепер стали за нього горою. Сам він пережив збиття літака та зумів прожити ще майже 2 тижні. І все чудово, але є один нюанс: узагалі все розказане мною в абзаці нам показали та розказали впродовж максимум 5 хвилин. Я розумію, що основна пригода закінчилася, тож треба швидко звертатися, та й високий темп сам себе не втримає. Але – ну не знаю – занадто стрімко. Ніби забагато важливого залишилося за кадром. Великі фільми можуть собі дозволити щось типу епілогу. Бо ти вже здивував та порадував – залишилося тільки дорозповісти історію та відправити всіх глядачів палити з думками про вічне наступні 10 хвилин після сеансу.

Але "Людина, що біжить" не хоче завершувати речення та ставить трикрапку. Не кидає мікрофон на підлогу, а йде без прощання зі сцени. Бо все, що хотіла, розповіла, тож не бажає розжовувати. Бо не вважає себе великим кіно, а просто із самого початку жадала цієї розмови про наболіле. Розмова відбулася. Було цікаво та навіть весело. Глядач почув. То нащо затягувати?

• Ідеальний приклад ремейка/сиквела/спінофа. Неоригінальних історій у 2025 багато, щомісяця – по декілька. Наприклад, за тиждень побачимо "Чародійку 2", за 2 – "Зверополіс 2". А у день прем’єри "Людини, що біжить" також стартувала у прокаті "Ілюзія обману 3". І, знаєте, "Людина, що біжить" – найважливіше неоригінальне кіно року. Бо так, є кращі. І будуть кращі. Але ті у найкращому випадку доводили/доведуть, що мають право на існування, що заслужили бути показаними на великому екрані. А от "Людина, що біжить" не тільки доводить щось там про себе – але й про неоригінальні історії в принципі. Вона краща за фільм 1987 року. Набагато. Це стрибок уперед. Тобто ремейки/сиквели/спінофи можуть не тільки паразитувати на старому – але й робити його кращим. Давати йому нове життя. Враховувати помилки минулого та виправляти їх.

Тобто усе це добро та "добро" може слугувати не тільки заради повних кишень керівників студій – але й на користь кінематографу. Тепер-то зрозуміло: можна перезняти проблемні та невдалі екранізації минулого. І зробити це так, аби глядач не відчував, що на ньому хочуть заробити. Аби той був задоволений. Аби той гарно проводив час без думки "раніше було краще". "Людина, що біжить" – хороше кіно та надзвичайний ремейк. Бажаю кожному фільму ХХ століття, якому тоді чогось не вистачило, мати такий. Ну і знімаю капелюха перед Едгаром Райтом (режисер та один зі сценаристів стрічки): у світі багато чудових режисерів-творців, але одиниці талановитих редакторів творів. Він серед них. Якщо хтось найближчим часом захоче зняти ремейк/спіноф/перезапуск/сиквел тощо, то Райт – топ-1 у шорт-листі головних претендентів на роботу над ним. Бачити проблеми оригіналу та так виправляти помилки – це також мистецтво.

Також радимо подивитись підбірку фільмів, які варто переглянути, коли діти підуть спати. Вам неймовірні емоції гарантовані! Тут є і елементи 18+ і жахіття, і романтичні історії, тому ви знайдете щось особливе для вашої пари.

Вас також можуть зацікавити матеріали на тему:

• Моторошна історія: "Молодь" – новий горор Осгуда Перкінса (з Ніколь Кідман), сповнений таємниць і крові
• Культи, вироки та загадки: Пориньте у топ-10 документальних фільмів, які розкривають найбільш напружені справи
• Список для вечора: 12 драматичних фільмів Netflix, після яких ви ще довго не зможете оговтатися