Королівський вибір. Топ-4 екранізацій творів Кінга у кіно у 2025 році
«Мавпа», «Життя Чака», «Довга хода» та «Людина, що біжить»: який фільм найкращий?
Стівен Кінг
Вперше будь-який твір Кінга екранізували у 1976 – лише за 2 роки після публікації покладеного в основу фільму твору. Й одразу успіх: стрічка «Керрі» просто зараз має солідні 7.4 бали на IMDb. Далі було «Сяйво», щодо якого коментарі, мабуть, зайві: це одне з головних надбань кіно у другій половині ХХ століття. Після такого вдалого старту екранізація взагалі всіх робіт Стівена стала лише питанням часу. Часу, як виявилося, не короткого: праця досі продовжується, хоча на дворі вже 2025. І до неї залучаються все більші студії, все кращі актори та все майстерніші режисери. Нечасто рік обходиться без бодай однієї екранізації творів письменника, а 2025 вийшов особливо плідним для кіно за Кінгом: аж 4 стрічки побачили світ! 3 з них уже можна знайти у мережі у високій якості, ще 1 – вже от-от.
Деталі
Подивився кожну з екранізацій, 3 з них – у кінозалі. Готовий ділитися враженнями, рекомендувати та суб’єктивно визначити найкращий фільм за творами Стівена у 2025 році. Must read для фанатів Кінга. Зокрема тому, що у статті не буде сюжетних спойлерів.
4. «Мавпа»: запізнилися на 20 років
Найпростіша зав’язка з можливих: брати у дитинстві знаходять іграшку-мавпу, яка б’є паличками у барабан та – сюрприз-сюрприз – вбиває. Дуже багато схожих фільмів бачив у дитинстві та підлітковому віці. Їх ще показували ближче до ночі, тож доводилося питати у батьків, аби не лягати спати зарано: «А чи можна разом із вами подивлюся?». І коли тобі відповідали згодою, то ти сідав та дивився, як хтось або щось вбиває: від дзеркала та до ляльки. І, звісно, отримував задоволення від перегляду: чи то просто будь-якому горору було легко вразити дитячий мозок, чи то було приємно лягти пізніше, чи то сімейний перегляд позитивно впливав… Було добре. «Мавпі» вдається перенести тебе у ті чудові часи, коли все було дещо легше, аніж зараз.
Але є проблема: вже не лякає як колись. Тепер після перегляду не боїшся цілий тиждень залишатися сам у темряві. Ні, тепер стрічка повинна провокувати тебе на емоції якимось ще чином. Запропонувати щось окрім ностальгії. І в «Мавпи» з цим проблема. Історія… порожня. Її події – передбачувані, а фінал – простий. Простий останній акт і у «Зброї», іншого горора цього року, але той знає про цей свій недолік – тому до того півтори години старанно маскується під складнішу історію. А «Мавпа» – ні. Дуже стабільне кіно з малою амплітудою емоції. Найбільш вражаючі моменти не шокують та не лякають як слід. Можливо, тому, що нас до них замало готують: тут не нагнітають занадто довго перед смертями. Тому весь перегляд – доволі рівний.
Не знайомий з першоджерелом, не читав твір Кінга – але можу припустити, що його «провина» тут чимала. Оповідання було опубліковане у 1980 році, коли людей лякали по-іншому. Сучасні горори навіть від жахастиків минулого десятиліття суттєво відрізняються, а тут 45 років – ціла прірва. На той момент такий фільм був би скарбом, у нульових цього століття – міцним середняком, а зараз – ну, слабенько. Важко витягнути настільки просту історію. Може, змогли б найкращі актори, оператори, режисер, художники декорацій тощо, але хто б вмовив таких працювати над «прохідним» проектом? «Мавпу» треба було екранізувати набагато раніше. Забарилися. Мабуть, не всі твори Кінга є сенс переносити у кіно. Не тому що погані – а тому що кіно не стоїть на місці.
Для перегляду на вечір – непоганий варіант. Якщо ігнорували кіно-горори останні років 15 – навіть будете задоволені переглядом та відчуєте потужну ностальгію. Але якщо раптом ви знайомі із жанром дещо більш тісно, то, мабуть, у «Мавпі» вам просто не буде, за що зачепитися. 5/10.
3. «Людина, що біжить»: зразкова антиутопія
Я спочатку хотів всунути цю стрічку у топ-2, але просто рука не піднялася викинути один інший проект аж на 3 місце. Тому, на жаль, «Людина, що біжить» прибігла лише сюди. Історія про Бена – простого робітника на заводі у світі майбутнього, де, як і повинно бути в усіх антиутопіях, все геть погано. Багаті ще багатші, бідні намагаються вижити. Єдиний спосіб заробити багато грошей – розважати багатих на телевізійних шоу, єдиний спосіб перестати бути бідним – взяти участь у тому з них, де ризикуватимеш власним життям. Місяць успішно втікаєш від мисливців за твоєю головою – виграєш приз. Усе просто. Але з оцим «просто» не впоралася екранізація 1987 року. Навіть Шварценеггер не допоміг. У 2025 зняли набагато краще. Крок уперед. Багато кроків.
По-перше, це весело дивитися. Не суто бойовик, але притаманні жанру сцени тут є – і виглядають добре. Але головний здобуток для стрічки подібного плану – те, що її цікаво дивитися і між екшн-моментами. Ґлен Павелл відіграє на всі 10/10, а приступи злості – на всі 11/10. Ніби навіть дещо переграє, але персонажу це личить. Харизма надзвичайна. Чи тягне він фільм на собі? Трошки так. Але це й не все хороше, що він має. Ще тут показані цікаві бесіди Бена із пригніченими жителями світу, наприклад. Окрім цього – непоганий сюжет. Не подумайте, він простенький – але встигає за 2 години дати головному герою багато викликів, аби той як слід розважив глядача та вказав на ключові негаразди світу. А, так: стрічка триває трохи більше 2 годин, але відчувається коротшою. Явна перевага.
По-друге, «Людина, що біжить» круто лякає. Не хотілося б опинитися на місці Бена. Не хотілося б опинитися на місці людей, які йому допомагають. Не хотілося б бути навіть серед тих, хто по інший бік: це означало б, що втратив ледь не все людське, що у мені є. Страшно бути у будь-якій з ролей у цій історії, а отже – і страшно жити у такому світі. І хочеться якось діяти, аби ніколи у ньому не опинитися… А саме це повинна робити будь-яка успішна антиутопія! «Людина, що біжить» залишає по собі ось цей неприємний післясмак «куди ми котимося!?». Приблизно таким повинно бути масове кіно у моєму розумінні: у розважальному форматі ненав’язливо, але жорстко доносити певні ідеї, виводити на конкретні думки.
Ідеальне кіно на вечір. Подивився, повеселився, загнався: а що ще треба? Звісно, стрічка не без недоліків: довго розганяється, занадто поспішає у фіналі, деякі екшн-сцени звідси ми вже десь бачили, а спостерігати за психами Бена, можливо, не всім так сильно сподобається, як мені… Але це легко пробачати. Особливо усвідомлюючи, наскільки цей ремейк кращий за оригінал 1987 року. Про те, чому саме, багато пояснював на конкретних прикладах в огляді стрічки минулого місяця. Від мене трохи натягнуті 8/10.
2. «Життя Чака»: глибоко, але не для всіх
Найкраща екранізація Кінга у 2025 за оцінкою користувачів IMDb, між іншим. Давайте одразу проговорю, чому у мене нижче: проект не для всіх. Мені сподобався, але я не відчув, що є його цільовою аудиторією. Ідею стрічки у якийсь момент вам проговорять, і, можливо, вам у моменті буде потрібно почути саме ці слова – тоді це «ваше» кіно та, ймовірно, ваші 9-10 балів. Ось і проблема: мені головну тезу стрічки почути не було необхідно. Або до мене просто не достукалися, бо я «непробивний». Знаєте оцю категорію фільмів, автори яких мають на меті, окрім усього іншого, ще якось допомогти комусь зі своїх глядачів? От це один з таких. «Життя Чака» хоче зробити життя 1 з 10 чи навіть 1 з 100 тих, хто його подивиться, сильно кращим. Імовірно, йому вдається: бали як би натякають.
Думаю, ви помітили: не дав навіть короткого опису зав’язки стрічки вище. Але, мабуть, і не можу: нашкоджу спойлерами. Тут 3 історії в 1, кожна – про період життя Чака. Вони не у хронологічному порядку. Мабуть, це головне. Все, йдіть дивитися. Серйозно: трейлер максимально незрозумілий (можете глянути: зробили як треба!), багато джерел замість опису стрічки на абзац дають 1 речення зі змістом а-ля «Це дивовижна історія про життя Чака». І так, це навмисно, бо автори хочуть, аби ви дивилися результат їхньої праці без заздалегідь набутих уривків інформації про нього. Дивитися «Життя Чака» – це дуже крутий глядацький досвід, бо ти, якщо не читав твір Кінга, ніколи не знаєш, що далі та до якої ідеї тебе підводять. Дивишся та розумієш: «Я ніде такого раніше не бачив».
Мій топ-1 фільм року «на подумати». Він з таких, про який можна поговорити та посперечатися. Такий, який кидає виклик: а чи зрозумієш ти значення всіх деталей? Причому у цьому, мабуть, стрічка не є категоричною: обирай собі трактовку кожної сам. Не було більше фільмів у 2025 році, після перегляду яких у кіно я так сильно «ішов у себе». Бо треба розкрутити, докрутити, зрозуміти, пропустити через себе, усвідомити тощо. Але це вже після перегляду. Під час «Життя Чака» може навіть на сльозу вивести. Зі мною це зробило доволі рано, але чуттєві моменти є й в останніх двох актах стрічки. Можливо, фільм не надто сильний як історія, але як джерело унікального глядацького досвіду та спонсор крутіння шестерень у твоїй голові – чудовий.
Мабуть, з усіх екранізацій Кінга у 2025 ця має найбільший потенціал для повторних переглядів. Минуло декілька місяців після мого першого, а я готовий глянути ще раз. Упевнений, якщо наважуся – знайду для себе у стрічці щось нове. Глибоке кіно. Якщо вирішили дивитися, то набагато краще це робити з кимось. Мені було некомфортно дивитися на самоті: потреба в емоційній підтримці тут відчувається як ніколи сильно. Ось тут зможете «звірити годинники» з моїми після перегляду. 8/10.
1. «Довга хода»: як реалізувати свій потенціал
У 2025 році було екранізовано 2 антиутопії Кінга: в одній у назві людина біжить, в іншій хтось йде. Кумедний та красивий збіг. У «Довгій ході» події розгортаються в альтернативному майбутньому, де після війни ХХ століття у США щороку влаштовують змагання між 50 підлітками-хлопцями. Треба йти дорогою у заданому темпі якнайдовше. Залишився останнім здатним іти – переміг, не можеш рухатися або вийшов за межі тропи – смерть. Максимально прості та жорстокі правила. І максимально важкий виклик для авторів стрічки: історія, де хлопці просто йдуть дорогою, дуже обмежує тебе у засобах розповідання історії. Ти не можеш собі дозволити багато флешбеків. Не можеш «показувати, а не розказувати». Не можеш мати важку структуру. «Довгу ходу» нелегко екранізувати.
Але вдалося. Це зразкове порушення правила «показуй, а не розказуй». Сценарист та режисер знали, що мають, грубо кажучи, лише діалоги та темп – та зробили все, аби їх зберегти. Показали найжорстокіші та найогидніші моменти. Цей фільм – один з найбільш неприємних для перегляду у 2025 році. Бо його важко дивитися: тут увесь час знущаються над людьми. То фізично, то психологічно. Тут показали, мабуть, узагалі всі можливі варіанти вбити людину у межах заявлених у стрічці правил. На екрані багато травмованих реаліями цього світу персонажів. Відчуття безвиході не тільки у них, але й у глядача. Нам показують лише дорогу та змагання, але ми бачимо набагато більше. Найстрашніше: у цього світу не так багато відмінностей від нашого.
«Людина, що біжить» витискає багато зі свого концепту, «Мавпа» не має що вижати – а «Довга хода» і має, і витискає абсолютний максимум. Є відчуття, що окремо історія тут хороша, але така, яка потребує дуже сильною команди для екранізації. І вона тут є. Режисер Френсіс Лоуренс набив руку на «Голодних іграх», аби у 2025 зняти свій найкращий фільм з грою на виживання. Він розумів, що він екранізує. Він працював із твором 1979 року, який сам себе обмежує. До речі, один з перших творів Кінга – не його найкращий, не позбавлений проблем та помилок. Тим не менш, екранізований видатним чином. Під час перегляду ти радієш та сумуєш, регулярно задаєшся питаннями типу «а що б на його місці зробив я?». А після перегляду тобі аж недобре від усвідомлення того, що з твоїми «любімками» зробив цей світ.
«Довга хода» бере максимум від свого задуму (більше про це – отут). Дає кожному глядачу щось своє. Дає діалоги. Дає темп. Дає, однак, і час на саморефлексію. Дає історію дружби. Дає великий фінал. Дає післясмак. Дає зв’язок з персонажами. Дає антиутопічний світ. Намагалася всидіти не на 2, а на десятку стільців – і вдалося. Хоча ніби не повинно було: занадто специфічний концепт. Інколи роблять щось добре, а ти думаєш: «А могли ще краще». Так от, «Довгу ходу» зробити ще сильнішою просто не могли. Потенціал реалізовано на повну. Мої 9/10.
«Десятку» притримаю для майбутніх екранізацій Кінга. Після такого успішного року аж з трьома топ-проектами вони з нами дуже надовго.
Також радимо ознайомитися з двадцятьма фільмами, які цього року претендують на “Оскар” у номінації «Візуальні ефекти». Серед них як очікувані блокбастери, так і франшизи від Disney, Warner Bros., Universal, Paramount та Netflix. Рекомендуємо переглянути ці стрічки, щоб оцінити найкращі досягнення сучасної кінематографічної візуалізації.
Вас також можуть зацікавити матеріали на тему:
Не пропустіть цікавинки!
Підписуйтесь на наші канали та читайте новини у зручному форматі!
