Три фільми, після яких не соромно відповідати на запитання істориків

Голлівуд і історична точність — це стосунки зі складною репутацією. Студії міняють дати, вигадують персонажів, переписують кінцівки і додають любовні лінії там, де їх ніколи не існувало. Іноді це виправдано художньо. Але частіше — просто зручно.

• “Незнайомець” — приголомшливо красивий фільм, який змушує по-новому прочитати Камю

Деталі

Проте існують фільми, які стали винятком. Картини, де режисери і сценаристи зробили те, що в індустрії трапляється рідко: відкрили архіви, поговорили з істориками і зняли те, що насправді відбувалось. Результат — кіно, після якого хочеться не просто загуглити, а справді зрозуміти.

Ось три такі фільми.

№1. «Список Шиндлера» (1993)

Стівен Спілберг, 195 хвилин правди

Мабуть, найвідоміший приклад того, як художній фільм може бути документальнішим за більшість документальних. «Список Шиндлера» — це історія Оскара Шиндлера, німецького промисловця і члена нацистської партії, який під час Другої світової війни врятував понад тисячу євреїв, використовуючи їх як робочу силу на своїх заводах.

Що в ньому правда

Практично все головне. Шиндлер справді існував, список справді існував, завод у Кракові справді існував. Більшість сцен базується на свідченнях «шиндлерівських євреїв» — людей, яких він врятував і які пережили війну. Режисер Спілберг перед зйомками провів десятки інтерв'ю з вцілілими і консультувався з істориками Голокосту.

Комендант табору Амон Ґет — не вигаданий злодій для кіно. Це реальна людина, яку після війни судили і стратили. Його портрет у виконанні Рейфа Файнса настільки точний психологічно, що родичі Ґета визнали: це схоже на правду.

Окремо варто відзначити рішення Спілберга знімати в чорно-білому форматі і на місцях реальних подій — у тому числі біля воріт Аушвіца. Це був не художній прийом заради прийому, а спроба зберегти документальну атмосферу.

Де відступи від реальності

Деякі діалоги реконструйовані, окремі епізоди спрощені або злиті в один для динаміки. Фінальна сцена, де вцілілі кладуть каміння на могилу Шиндлера, — постановочна, але знята за участі реальних людей, яких він врятував.

Фільм отримав сім «Оскарів», у тому числі за найкращий фільм і режисуру. Але головне — він змусив мільйони людей дізнатись про те, про що інакше вони могли б ніколи не дізнатись.

№2. «Операція "Арго"» (2012)

Бен Аффлек і найдивніша операція ЦРУ, яка насправді спрацювала

У 1979 році, під час іранської революції та захоплення американського посольства в Тегерані, шестеро американських дипломатів ховались у резиденції канадського посла. ЦРУ розробило план їх евакуації — і цей план був настільки абсурдним, що звучить як сценарій поганого трилера.

Офіційна легенда прикриття: знімальна група канадського науково-фантастичного фільму під назвою «Арго» приїхала до Ірану на розвідку локацій. Американські дипломати — члени знімальної групи. Шестеро людей мали вийти через аеропорт Тегерана, вдаючи з себе кінематографістів.

Що в ньому правда

Операція справді існувала і справді спрацювала. Всі шестеро дипломатів вийшли живими. ЦРУ справді створило підставну кінокомпанію Studio Six Productions у Голлівуді, справді розмістило рекламу фільму в галузевих виданнях і справді друкувало сценарій і реквізит для підтримки легенди.

Агент ЦРУ Тоні Мендес, якого у фільмі грає Аффлек, — реальна людина. Він особисто брав участь в операції і пізніше отримав Медаль розвідника — але ця нагорода залишалась засекреченою ще двадцять років.

Деталі операції були розсекречені лише в 1997 році. До того часу офіційно вважалось, що дипломатів евакуювала виключно Канада — американська роль була прихована.

Де відступи від реальності

Фільм додає драматичну сцену погоні в аеропорту, якої насправді не було — виліт пройшов без інцидентів. Роль канадського уряду в реальності була значно більшою, ніж показано в кіно, — що викликало невдоволення у самій Канаді. Але ядро історії — правда.

№3. «Дюнкерк» (2017)

Крістофер Нолан і евакуація, яку Черчилль назвав «дивом»

Травень–червень 1940 року. Понад триста тисяч британських і союзницьких солдатів оточені німецькими військами на пляжах французького міста Дюнкерк. Евакуація морем здається неможливою — і все ж вона відбувається завдяки флотилії цивільних суден, яку уряд Британії кинув на допомогу військовому флоту.

Черчилль назвав це «дивом порятунку». Нолан зняв про це фільм — і зробив це майже без вигадки.

Що в ньому правда

Фільм свідомо уникає вигаданих головних героїв — натомість показує типових учасників подій: рядового солдата, цивільного власника яхти, пілота винищувача. Це дозволило зберегти загальну картину без прив'язки до конкретних людських доль, які довелось би реконструювати.

Масштаб евакуації точний: близько 338 тисяч людей були евакуйовані за дев'ять днів. Участь цивільних суден — правда. Роль RAF у прикритті — правда. Хаос, черги, потоплені кораблі, паніка — все це задокументовано у тисячах свідчень учасників.

Нолан проводив масштабну дослідницьку роботу, консультувався з істориками і ветеранами, знімав на реальних локаціях у Дюнкерку. Деякі судна, використані під час зйомок, брали участь у реальній евакуації 1940 року.

Де відступи від реальності

Хронологія у фільмі свідомо нелінійна — це художній прийом, а не помилка. Деякі тактичні деталі спрощені. Але загальна картина того, що відбувалось на тих пляжах, — одна з найточніших у воєнному кіно.

Пошук істини та увага до деталей у воєнних драмах демонструють, як важливо передати дух епохи. Проте сучасне кіно черпає натхнення не лише в архівах, а й у цифровому фольклорі. Подібно до того, як Нолан реконструював простір пляжу, сучасні творці переносять на екрани клаустрофобічні простори цифрових лабіринтів. Прикладом такої незвичайної адаптації став фільм «Вихід 8» (The Exit 8). Ця стрічка є психологічним трилером із вкрапленнями горору та являє собою точне перенесення в кіноформат однойменної вірусної відеогри від японського розробника Kotake Create, де герою потрібно знайти вихід із нескінченного підземного переходу.

Читайте ще:

• Новий вихід Стейтема: Бойовик «Бунт» отримав перший офіційний постер та дату світової прем'єри.
• Втрачений космос: Стівен Спілберг розповів, чому не шкодує, що віддав режисерське крісло «Інтерстеллара» Крістоферу Нолану.
• Скандальне повернення: «Обличчя смерті»: культова стрічка, колись заборонена у 40 країнах, знову виходить на екрани.