200 тисяч на одному матчі: чому футбольні стадіони стали меншими, але дорожчими

Сучасні футбольні стадіони вражають технологіями, величезними екранами, розсувними дахами та багаторівневими трибунами. Однак за одним показником багато нових арен поступаються спорудам, зведеним понад пів століття тому, — кількістю глядачів.

У 1950 році матч між Бразилією та Уругваєм на «Маракані» зібрав офіційно 173 850 уболівальників. За неофіційними оцінками, на трибунах перебувало майже 200 тисяч людей.

Сьогодні навіть найбільші футбольні арени Європи зазвичай розраховані приблизно на 80–100 тисяч відвідувачів. А знаменитий шотландський «Гемпден Парк», який у минулому приймав майже 150 тисяч глядачів, тепер вміщує близько 52 тисяч.

Чому футбольна індустрія, яка щороку заробляє мільярди євро, відмовилася від настільки великих трибун?

«Маракана»: майже 200 тисяч людей на одному матчі

16 липня 1950 року Бразилія та Уругвай зустрілися у вирішальному матчі фінального раунду чемпіонату світу.

Господарям турніру було достатньо нічиєї, щоб уперше стати чемпіонами світу.

Бразильці відкрили рахунок завдяки голу Фріаси, однак Хуан Альберто Скьяффіно та Альсідес Гіджа принесли Уругваю перемогу — 2:1.

Матч увійшов в історію під назвою «Мараканасо».

Проте його унікальність полягає не лише в результаті.

Офіційна відвідуваність становила 173 850 глядачів. За даними Книги рекордів Гіннеса, загальна кількість присутніх могла сягати 199 854 осіб.

Це означає, що на одній футбольній арені одночасно перебувало населення невеликого міста.

Тодішня «Маракана» мала величезні стоячі сектори, зокрема доступні для масового відвідувача.

Після численних реконструкцій місткість стадіону суттєво скоротилася.

Сучасна арена розрахована приблизно на 79 тисяч глядачів.

Таким чином, різниця між історичною фактичною відвідуваністю та нинішньою місткістю перевищує 90 тисяч осіб навіть за офіційним показником 1950 року.

«Гемпден Парк»: європейський рекорд, якому майже 90 років

17 квітня 1937 року збірна Шотландії перемогла Англію з рахунком 3:1 на стадіоні «Гемпден Парк» у Глазго.

За історичними даними стадіону, матч відвідали 149 415 уболівальників.

Це один із найвищих достовірно зафіксованих показників відвідуваності футбольного матчу в Європі.

Уже наступного тижня арена прийняла фінал Кубка Шотландії між «Селтіком» та «Абердіном».

За офіційною історією стадіону, на матч прийшли 146 433 глядачі.

«Селтік» переміг 2:1, а зустріч стала одним із найвідвідуваніших клубних матчів в історії європейського футболу.

У 1960 році на тому самому стадіоні відбувся легендарний фінал Кубка європейських чемпіонів.

«Реал» розгромив франкфуртський «Айнтрахт» з рахунком 7:3, а гру відвідали 127 621 глядач.

Через десять років «Гемпден Парк» установив ще один історичний показник.

У півфіналі Кубка європейських чемпіонів 1970 року «Селтік» переміг «Лідс» 2:1 за присутності 136 505 уболівальників.

Цей результат залишається рекордним для матчів Кубка європейських чемпіонів та Ліги чемпіонів.

Нині місткість «Гемпден Парку» становить близько 52 тисяч місць — майже втричі менше, ніж кількість глядачів на матчі Шотландія — Англія 1937 року.

Найбільш відвідувані матчі в історії футболу

У таблиці наведено вибрані історичні рекордні матчі з документованими показниками, а не вичерпний світовий рейтинг. Для зустрічі Бразилія — Уругвай використано офіційну відвідуваність.

Історичні дані не завжди можна порівнювати безпосередньо.

У першій половині XX століття частина глядачів могла потрапляти на стадіони без квитків. Іноді організатори фіксували кількість проданих квитків, а не всіх людей, які фактично перебували на трибунах.

Саме тому для «Маракани» 1950 року існують два широко відомі показники — 173 850 та приблизно 200 тисяч.

Чому стоячі трибуни дозволяли приймати більше людей?

Головна відмінність старих стадіонів від сучасних полягала в організації глядацьких місць.

У минулому величезна частина футбольних арен складалася зі стоячих секторів.

Уболівальники розташовувалися на бетонних терасах без індивідуальних крісел.

Це дозволяло розміщувати значно більше людей на однаковій площі.

Сучасні сидячі місця потребують більшого простору.

Кожне крісло має визначену ширину, перед ним необхідно залишати місце для проходу, а між секторами повинні бути евакуаційні виходи.

Крім того, стадіони мають відповідати вимогам щодо доступності для людей з інвалідністю, організації потоків уболівальників та роботи екстрених служб.

У результаті реконструкція старої арени нерідко призводить до суттєвого скорочення місткості.

Трагедії, які назавжди змінили футбольні стадіони

Однією з головних причин трансформації арен стали трагедії на трибунах.

У 1971 році під час тисняви на шотландському стадіоні «Айброкс» загинули 66 людей.

У 1985 році пожежа на стадіоні «Веллі-Перейд» у Бредфорді забрала життя 56 уболівальників.

Того самого року під час фіналу Кубка європейських чемпіонів на брюссельському «Ейзелі» загинули 39 людей.

Найбільший вплив на організацію англійського футболу мала трагедія на «Гіллсборо» 15 квітня 1989 року.

Під час півфіналу Кубка Англії між «Ліверпулем» та «Ноттінгем Форест» виникла смертельна тиснява. Загалом трагедія забрала життя 97 уболівальників.

Після катастрофи було підготовлено доповідь Тейлора, яка стала основою масштабних змін у стадіонній інфраструктурі Великої Британії.

Клуби найвищих дивізіонів поступово перейшли до арен із індивідуальними сидячими місцями.

Це призвело до зменшення місткості багатьох історичних стадіонів.

Водночас правила продовжують розвиватися: в окремих країнах, зокрема в Англії та Німеччині, сьогодні використовують сертифіковані сектори безпечного стояння.

Отже, сучасний футбол не повністю відмовився від стоячих місць, але їхня організація суттєво відрізняється від переповнених терас минулого.

«Камп Ноу»: від 120 тисяч до реконструкції за мільярд

Іспанська «Барселона» також має власну історію зміни місткості стадіону.

Коли «Камп Ноу» відкрили в 1957 році, арена могла приймати приблизно 99 тисяч уболівальників.

У 1982 році після розширення місткість досягла 120 тисяч.

Проте наступні десятиліття принесли протилежну тенденцію.

У 1994 році після переобладнання частини стоячих секторів кількість місць скоротилася приблизно до 107 тисяч.

Наприкінці 1990-х років стадіон повністю перейшов на індивідуальні сидячі місця, а місткість зменшилася приблизно до 99 тисяч.

Перед початком останньої реконструкції офіційний показник становив 99 354 місця.

Нинішній проєкт передбачає збільшення місткості до приблизно 105 тисяч після завершення всіх робіт.

Отже, навіть після масштабної модернізації «Камп Ноу» не досягне показника 120 тисяч глядачів, який мав у 1982 році.

Водночас реконструкція передбачає значно більше комерційних можливостей, сучасні VIP-зони та покращену інфраструктуру.

Чому менші стадіони можуть приносити більше грошей?

Раніше основним способом збільшення доходів від матчу було залучення максимальної кількості вболівальників.

Сучасні клуби використовують іншу бізнес-модель.

Важливе значення мають не лише кількість проданих квитків, а й середній дохід від одного відвідувача.

Наприклад, звичайне місце на трибуні може приносити клубу кілька десятків євро.

Натомість преміальні місця, корпоративні ложі та VIP-пакети коштують значно дорожче.

Крім того, стадіони отримують доходи від ресторанів, магазинів, екскурсій, музеїв та проведення нефутбольних заходів.

Таким чином, сучасна арена на 60 тисяч глядачів за певних умов може приносити більше грошей, ніж старий стадіон на 100 тисяч місць.

Скільки заробляють найбагатші клуби?

За даними Deloitte Football Money League, у сезоні-2023/24 двадцять найбагатших футбольних клубів світу отримали сукупний дохід у розмірі 11,2 мільярда євро.

Із цієї суми 2,1 мільярда євро припали на доходи від матчів.

Це приблизно 18% загальної виручки.

При цьому доходи від проведення матчів зросли на 11% порівняно з попереднім сезоном.

Однією з причин стало збільшення вартості квитків та розвиток преміальних послуг.

Ще 4,9 мільярда євро клуби отримали від комерційної діяльності.

Це означає, що для сучасного футбольного бізнесу стадіон є не лише місцем проведення матчів.

Він перетворився на багатофункціональний комерційний об'єкт, який може приносити гроші протягом усього року.

Чи повернуться стадіони на 150–200 тисяч глядачів?

Технічно будівництво надвеликих футбольних арен залишається можливим.

Однак для більшості клубів такі проєкти економічно недоцільні.

Стадіон на 150 тисяч місць потребує величезної території, складної транспортної інфраструктури та значних витрат на обслуговування.

Крім того, далеко не кожна команда здатна регулярно збирати настільки велику аудиторію.

Навіть найпопулярніші європейські клуби частіше віддають перевагу аренам приблизно на 60–100 тисяч місць.

Важливу роль відіграє і безпека.

Сучасні вимоги до евакуації, проходів, секторів та обслуговування глядачів роблять повторення умов, за яких на «Маракані» збиралися майже 200 тисяч людей, практично неможливим для звичайного клубного футболу.

Як змінився футбол за останні 50 років?

Історія футбольних стадіонів демонструє фундаментальну зміну пріоритетів.

У середині XX століття головною метою було розмістити на трибунах якомога більше людей.

Саме тому матчі на «Маракані» та «Гемпден Парку» збирали аудиторії, які сьогодні здаються неймовірними.

Після масштабних трагедій, змін у правилах безпеки та розвитку футбольного бізнесу ситуація змінилася.

Тепер клуби прагнуть забезпечити комфорт, безпеку й максимальну комерційну ефективність кожного місця.

Показово, що сучасний «Вемблі» вміщує 90 тисяч глядачів, тоді як старі британські арени могли приймати значно більше.

Проте нові стадіони мають можливості, яких не існувало пів століття тому: від корпоративних лож і сучасних медіацентрів до ресторанів, музеїв та багатофункціональних просторів.

Футбол поступово перейшов від моделі максимальної кількості глядачів до моделі максимальної цінності кожного місця.

І саме тому рекордні 173 850 уболівальників на матчі Бразилія — Уругвай 1950 року, ймовірно, ще довго залишатимуться недосяжним орієнтиром для сучасних футбольних арен.