Легенда повертається додому. Чому Жиру пішов із Лос-Анджелеса в Лілль

Національна збірна Франції з футболу знає багатьох чудових гравців, які пройшли через неї, кували для неї славу й допомагали вигравати гучні титули. Це і Мішель Платіні, і Зінедін Зідан, і Т'єррі Анрі, і Жюст Фонтен і багато-багато інших. Однак нікому з них не вдалося піднятися так далеко на вершину з точки зору забитих м'ячів за “триколірних”, як гравцю, про якого ми сьогодні поговоримо – Олів'є Жиру. Саме цей форвард наразі є найрезультативнішим гравцем за всю історію збірної Франції, наколотивши за “триколірних” 57 м'ячів. Так, у найближчій перспективі цей рекорд, ймовірно, буде переписаний Кіліаном Мбаппе, в якого нині вже 50 голів на міжнародному рівні за «триколірних», але поки цього не відбулося саме Жиру – справжня легенда французької команди, тим паче, що й за кількістю проведених за неї матчів Олів'є також входить до топ-3 (137; більше тільки у Ліліана Тюрама – 142 та Уго Льоріса – 145).

Професійну кар'єру Жиру розпочинав у Греноблі. На батьківщині йому пощастило пограти також за Істр, Тур та Монпельє, із яким за підсумками сезону-2011/12 Олів'є й створив сенсацію, вигравши чемпіонство у Лізі 1. Причому роль центрфорварда в підсумковому успіху «паладинів» була ледве не ключовою, оскільки Жиру ще й став найкращим бомбардиром чемпіонату, забивши 21 м'яч (стільки ж було й у бразильця Нене із ПСЖ, але той значно більше голів, ніж Жиру, провів із пенальті – 9 проти 2).

Не дивно, що на тлі успіху Жиру влітку 2012-го залишив Францію та був проданий до Арсеналу за 12 мільйонів євро. З того часу протягом 13 років Олів'є незмінно виступав за межами батьківщини – окрім Арсеналу він також захищав кольори Челсі й Мілана. Від'їзд з Франції допоміг Жиру стати переможцем Ліги чемпіонів (2020/21) та Ліги Європи (2018/19) у складі Челсі, а також чемпіоном Італії у складі Мілана. Також Жиру вдалося застовпити за собою місце основного форварда у збірній Франції, із якою нападник у 2018-му виграв чемпіонат світу.

Втім, упродовж усіх цих тринадцяти років Жиру, роздаючи коментарі пресі, не втомлювався обмовлятися – йому важко бути далеко від Франції, і вояжі до національної команди допомагали Олів'є морально перезавантажуватися, що було дуже і дуже важливо для його кар'єри.

Коли влітку 2024-го стало зрозуміло, що співпраця із Міланом у Жиру завершується, багато фанатів чекали, що Олів'є повернеться на батьківщину, аби перед закінченням кар'єри ще трохи порадувати своїх шанувальників у Лізі 1. Але рекордсмен збірної несподівано віддав перевагу варіанту із переїздом за океан, куди його покликали на гарні умови в Лос-Анджелес.

Спочатку Жиру давав зрозуміти, що саме у США має намір повісити бутси на цвях. Але цього літа Олів'є несподівано для багатьох погодив дострокове розірвання контракту з Лос-Анджелесом та прийняв пропозицію від Лілля – команди, із якою отримає можливість проявити себе не лише в Лізі 1, а й у Лізі Європи.

Чому Жиру лише через рік вирішив відмовитися від попередньої ідеї завершити кар'єру в США та залишив Лос-Анджелес? Причин декілька, тому давайте пройдемося основними…

Насамперед, у Лос-Анджелесі Олів'є так і не зумів стати настільки ключовою фігурою для першої команди, наскільки він сам собі це уявляв. “Мені хотілося б чинити більший вплив на команду та на результати”, – визнавав форвард. “Але, зрештою, це був чудовий досвід. Тепер мені потрібен новий виклик, і коли в мене з'явилася можливість повернутися до Франції, я одразу ж нею скористався. «Лілль» виконав багато умов, як для мене, так і для моєї родини. Сподіваюся, я зможу бути корисним команді, як лідер на полі та за його межами, хочу служити своєрідним мостом між молодими гравцями та тренерським штабом. І ще – я схвильований ідеєю знову зіграти у Лізі Європи”.

Очевидно, що попрощатися із Лос-Анджелесом було для Жиру не так вже й складно. Причому як у футбольному, так і в побутовому плані. За команду Олів'є зіграв 38 матчів, але забив лишень 5 м'ячів – явно не той показник, який міг би наголошувати на важливості француза для каліфорнійців. Не зумів Жиру звикнутися і з достатньо дивакуватим форматом розіграшу сезону в MLS. Там, після перемоги у регулярному чемпіонаті, команда-лідер цілком може одразу ж вилетіти в першому раунді плей-офф й залишитися без нагород – для Жиру, який не звик до подібного у Європі, це здавалося дивним: “Тут, в MLS, все по-іншому. Можна виграти регулярний сезон і вилетіти через два тижні у плей-офф. Це дуже дивно, але це так”.

Адаптація до життя в Каліфорнії у Жиру також склалася, м'яко кажучи, не найкращим чином. Тільки за останні півроку форвард потрапив у три колотнечі, які, вочевидь, запам'ятає на все життя. Спершу у січні Жиру особисто брав участь в гасінні пожеж, які в черговий раз захлеснули Каліфорнію, потім його будинок, як і оселю відомого актора Бреда Пітта, обікрали зловмисники, а на завершення Олів'є ще й поскаржився на те, що, перебуваючи на тренувальній базі, відчував поштовхи землетрусу, епіцентр якого був зафіксований неподалік Каліфорнії.

У футбольній команді Лос-Анджелеса, яку очолює американський фахівець Стів Черундоло, Жиру також не зумів знайти себе. Тренерський штаб каліфорнійців не зумів відшукати модель гри, яка могла б використати повною мірою усі сильні сторони зіркового французького нападника. Не дивно, що епізодично Олів'є здавався для Лос-Анджелеса чимось на кшталт «п'ятого колеса у возі». На спад пішли його ключові статистичні показники. Наприклад, якщо в АПЛ у середньому за матч на рахунку Жиру фіксувалося 5,6 дотиків у штрафному майданчику суперника та майже 3 удари по воротах, то в MLS аналогічні показники знизилися до 3,1 та 1,9 відповідно.

Була надія, що Жиру допоможе Лос-Анджелесу гідно показати себе на клубному чемпіонаті світу-2025, але й вона не справдилась. Каліфорнійці безславно завершили турнір на груповій стадії, причому посіли останнє місце у своєму квартеті, не зумівши нав'язати конкуренції Фламенго та Челсі, і навіть програли туніському Есперансу. Жиру зіграв на турнірі 174 хвилини, але не забивав, а його сумарний показник очікуваних голів становив лише 0,74xG.

Все це давало зрозуміти, що влітку для Жиру було б дуже непогано знайти інший варіант продовження кар'єри – той, де попрощатися із футболом можна було б на мажорній ноті. І запрошення від Лілля, як мінімум зараз, виглядає таким, оскільки “догам” після втрати канадця Джонатана Девіда був вкрай необхідний “породистий бомбардир”.

Той факт, що у вересні Жиру відсвяткує свій 39-й день народження в цілому не повинен занадто лякати фанатів Лілля. Навіть у США, де гра в Олів'є не пішла, очевидно, через тактичну специфіку Лос-Анджелеса та не найуспішніший процес адаптації до життя в Каліфорнії, легендарний француз не давав сумнівів у тому, що із фізичною готовністю особливих проблем не має. Видати ривок у потрібний момент, взяти участь у пресингу та допомогти команді організувати швидку контратаку – це те, що Жиру все ще вміє робити, причому на найвищому рівні.

Крім того, для Лілля, у першій команді якого є чимало молодих гравців, справді, як і казав сам Жиру, буде дуже важливо мати поруч досвідченого виконавця, який є своєрідною додатковою сполучною ланкою із тренерським штабом. Олів'є – це, безперечно, майбутній лідер роздягальні “догів”, а ще людина із феноменальним менталітетом переможця. По суті, за кількістю завойованих у футболі трофеїв Жиру здатний тягатися з усім Ліллем, хоча історія цього клубу налічує вже понад 80 років, і це також дуже показовий момент, який дає зрозуміти, кого «догам» вдалося закликати до себе у команду.

Насамкінець, не можна не згадати про бажання Жиру все-таки ще пограти в рідній Франції. Те, про що Олів'є багаторазово казав, виступаючи за Арсенал, Челсі та Мілан, тепер нарешті стало реальністю. Звичайно, замахнутися у 39 на чергову перемогу в бомбардирських перегонах Ліги 1 для Жиру буде завданням практично нездійсненним, проте підставити плече талановитому Матіасу Фернандесу Пардо й допомогти цьому нападникові прогресувати якнайшвидше Олів'є цілком здатний. Очевидно, всі ці виклики для нього будуть набагато цікавішими та зрозумілішими, аніж те, із чим Жиру стикався останнім часом у Лос-Анджелесі…

Олексій СЛИВЧЕНКО